«Назарій Яремчук піснею завжди буде жити поміж нас»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомим українським співаком Орестом Цимбалою — про гала-концерт Вижницького фестивалю імені Назарія Яремчука, що відбудеться у місті Лева

Уже чотири роки поспіль у Вижниці проходить відкритий фестиваль-конкурс української естрадної пісні імені Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас», який дає путівку на велику сцену найкращим виконавцям. Вперше у Львові 19 листопада у залі Національної філармонії відбудеться великий гала-концерт переможців та членів журі фестивалю. Метою проведення заходу є вшанування видатного українського співака Назарія Яремчука та популяризація і розвиток національного мистецтва, а також підтримка творчих ініціатив талановитої співочої молоді. Чому гала-концерт вирішили провести у Львові, про учасників концерту журналісту «ВЗ» розповів автор ідеї концерту, відомий український співак Орест Цимбала.

Орест Цимбала: «Як я одягнув цей концертний піджак Назарія Яремчука авторства Алли Дутковської, можливо, це самонавіювання, але було відчуття, що по мені пройшов електричний струм». Фото з особистого альбому Ореста Цимбали

— Пане Оресте, ви і далі фонтануєте ідеями, знову новий фестиваль організо­вуєте.

— Насправді це гала-кон­церт фестивалю імені Наза­рія Яремчука. Але спочатку я би хотів сказати про людину, чиїй пам’яті присвячений цей концерт, — про Назарія Ярем­чука. Це колосальна постать в українській культурі. А чому гала-концерт відбуваєть­ся саме у Львові? 2017 року мене запросила на фести­валь у Вижницю тодішня його директорка Антоніна Клоцька у склад журі, оскільки у рам­ках фестивалю проходив кон­курс молодих виконавців. У 2016 році був відроджений задум Левка Дутковського — засновника «Смерічки», який у 1996 році (Назарій Яремчук відійшов у вічність 30 червня 1995 р.) організував перший фестиваль, що був присвяче­ний Назарієві. Адже у Вижни­ці його коріння, батьківська хата. Потім була довга пере­рва. Через 20 років, у 2016 році, начальник управління культури Вижницької райдер­жадміністрації Наталія Додяк стала і є досі головним дви­гуном і рушійною силою цьо­го новітнього фестивалю. Він відбувається щороку у жов­тні, і я вже три роки поспіль їжджу туди як член журі. Два роки тому я сам собі сказав, що такий фестиваль треба показати у Львові, бо це та­кий колосальний ресурс — го­лосовий, цікаві персоналії, бо ж приїжджають на нього з усіх куточків України. Цікаво, що на гала-концерті у Львові за­співають усі чотири володарі Гран-прі цього фестивалю — Вадим Завада з Ірпіня, Хрис­тина Юрчило з Надвірної, уродженець Донецька Дани­ло Карачевський та правди­вий йорданець з українською душею Білал Ісхак Джад.

— Що, приїде з Йорданії?

— Цей хлопець навчається у Буковинському медичному уні­верситеті. Я завжди кажу, що медики — найкращі музиканти (сміється. — Г. Я.). Білал заспі­вав «Я піду в далекі гори». Він настільки відчув українську піс­ню власне у стилі Квітки Цісик, що отримав Гран-прі.

— То географія учасників концерту — широка…

— Так, участь беруть вико­навці з Львівщини, Прикар­паття, Тернопілля, Волині, Київщини, Черкащини і, зо­крема, Буковини. Також з Ру­мунії та, як ви вже знаєте, з Йорданії.

— Бачу, заявлені і маститі співаки, як-от Назар Савко.

— Назар Савко був лауреатом цього фес­тивалю у Вижниці ще у 1996 році. Тоді це був молодий хлопчина, але він вже тоді заявив го­лосно про себе. Якщо чесно, я був за те, аби у гала-концерті взя­ли участь лише воло­дарі Гран-прі і так звані імениті гості. Але коли склали список з понад 20-ти учасників, зро­зумів, що будемо ба­витися у філармонії до ран­ку (сміється. — Г. Я.). Оскільки програма величезна, то за­хід розпочнеться о 18-й. Сло­во про Назарія виголосить до­слідник його життя і творчості Юрій Кривий. У фойє філар­монії відбудеться презента­ція книжки Віри Середи «Піс­ня Назарія — як море широка». Пані Віра — журналістка із За­поріжжя, яка знала Назарія, спілкувалася з ним. Книжка побудована на основі інтерв’ю з його родиною, колегами. Це — прекрасний подарунок для усіх шанувальників української естради. Також відбудеть­ся виставка робіт студентів кафедри декоративно-при­кладного та образотворчого мистецтва Чернівецького на­ціонального університету ім. Ю. Федьковича.

— На фестивалі, конкурси імені Назарія Яремчука за­прошують і його рідню?

— Сини Назарія завжди зна­ють про такі заходи, але не за­вжди виходить їм брати участь, оскільки мають щільно розпи­саний творчий графік. Дружи­на Назарія — Дарина зараз за кордоном, вона знає про цей гала-концерт, щиро радіє, як і донька Марія, що пісні Назарія звучатимуть у Львові. Наступ­ного року буде 25-ліття відхо­ду співака у вічність, а ще че­рез рік, у 2021-му, Яремчуку мало би виповнитися 70 ро­ків. Я переконаний, що Наза­рій піснею завжди буде жити поміж нас. І це правда, бо його життя було — як пісня. Він є вті­ленням пісні. Це подиву гідне явище, бо за 43 роки земно­го життя Назарій Яремчук за­писав понад 150 пісень. І це я кажу лише про відомі. А скіль­ки є таких речей, що схова­ні, або таких, що він записав, але не встиг їх оприлюдни­ти. І я вже чув не одну таку пісню. Назарій усе своє жит­тя присвятив пісні. Я бага­то слухаю його пісень і знаю напам’ять кожну з них. Вражає те, що Яремчук був надзви­чайно щирим у виконанні. Щи­рість тембру у нього просто неймовірна. Він не бавився у красивість, був настільки гра­нично відвертий, навіть жарту­вав, що «упівноги не співає ні­коли». Навіть коли прощався з цим білим світом, є багато за­писів, де видно силу його духу.

— Знаю, що Назарій Ярем­чук часто виступав у Львові.

— Так, це правда. Я бував на його концертах. Він казав, що виступати у Львові — це завжди дуже відповідально. У підборі сценічних костюмів, у поведін­ці, в усьому прагнув бути до­сконалим і щирим перед со­бою та слухачами.

— Яремчук дозволяв собі виступати «під фанеру»?

— Боже борони! Попри те, що він застав вже той час, коли деякі співаки цим грішили, Яремчук виступав проти так званого «мертвого» звуку. Ка­зав: «Як може виконавець ви­ходити і просто відкри­вати рота?!». Нервував страшенно, коли хтось обманював слухачів. Багато можна говорити про Назарія. Я особисто вражений його вислова­ми, наприклад, «Черви­ва і черства душа не за­співає, якими б не були голосові зв’язки», або «Мене не цікавлять ав­тографи і популярність. Мене цікавить, що буде з українською піснею завтра». Він співпрацю­вав з визначними укра­їнськими композитора­ми і поетами, такими як Володимир Івасюк, Левко Дут­ковський, Ігор Поклад, Олек­сандр Злотник, Павло Двор­ський, Остап Гавриш, Вадим Крищенко, Михайло Ткач, Юрій Рибчинський та ін.

— Знаю, ви були у хаті, де народився і жив Назарій.

— Так. 2012 року я з дружи­ною і донькою приїхав у Ви­жницю. Дуже хотів знайти ту «смерекову хату», про яку так гарно співав Назарій. Коли вийшли з автівки, побачили, що на подвір’ї порається жін­ка. Це була рідна сестра На­зарія — Катерина. Запроси­ла нас до хати, нагодувала смаколиками, показала речі, які колись належали її брато­ві. А потім зненацька запита­ла: «Хочете поміряти піджак, у якому виступав Назарчик? Бо у вас така фігура, як у ньо­го». Як я одягнув цей концерт­ний піджак Назарія Яремчука авторства Алли Дутковської, можливо, це самонавіювання, але було відчуття, що по мені пройшов електричний струм. Цей піджак по ґудзиках, рука­вах такий, наче на мене ши­тий. Для мене це було таким потрясінням, що я вже пізні­ше, коли дізнався, що у Ви­жниці є такий фестиваль, зро­зумів, що не їздити на нього не маю права. Це унікальний пісенний фестиваль в Україні, що триває чотири дні, а учас­ники жодних грошових внесків не вносять. І завжди відвідую таку мені вже близьку «смере­кову хату»…

— Кажете, що Яремчук дуже любив виступати у Львові. Тому ви і вирішили саме у Львові провести кон­церт його пам’яті?

— Був такий період в ан­самблю «Смерічка», у скла­ді якого були лише львів’яни. Львів фактично сотворив На­зарія. Згадаємо світлої пам’яті Мирослава Скочиляса, Мар­ту Кінасевич, музичний фільм «Червона рута» у 1971 році та недільну концертну програ­му на Львівському телебачен­ні, на яку так чекали львів’яни, бо там мав виступати Наза­рій Яремчук. На його піснях «Батько і мати», «Стожари» ми росли, ними захоплюва­лися. Ці твори нас виховува­ли. Знаю, що ми 19 листопада у філармонії зберемо повний зал під час цього гала-концер­ту у Львові, бо люди люблять і пам’ятають Яремчука. Кон­церт, який ми організовуємо, проводиться ще й для того, аби молодь бачила, чула і ро­зуміла, що таке мелодія, що таке слово. Львів’яни і гості міста будуть приємно враже­ні, коли почують, як феноме­нально звучать голоси учасни­ків концерту. І кожен учасник трактує пісню, яку співав На­зарій, по-своєму.

— І співатимуть вони, як і Назарій, без «фанери»?

— Аякже! Тільки нажи­во. Назар також буде співа­ти на цьому концерті. Прав­да, лише у запису, на жаль… Прозвучить і пісня «Родина, родина…». Ми віримо, що га­ла-концерт зміцнить україн­ську родину і запалить кожне українське серце незрадли­вою любов’ю до України, ві­рним і справжнім сином якої був великий українець Наза­рій Яремчук.

— А що будете співати ви?

— Вже тривалий час спі­ваю «Смерекову хату». Павло Дворський дав мені «добро» на виконання цієї пісні. При­гадую, наприкінці 80-х «Сме­рекова хата» викликала трохи дивні емоції у мене. Думаю, та ми давно живемо не у смере­кових хатах, а у кам’яницях, то кому потрібна та етнографія. Тепер я маю іншу думку і усім кажу: слова цієї пісні напи­сав Микола Бакай, який 1947 року був вивезений разом з батьками до далекого Сибіру. Згодом він написав з Павлом Дворським багато гарних пі­сень. Отож, це не була штучно написана пісня. І для мене за­раз «Смерекова хата» — сим­вол України. Як написала Леся Українка:

«Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна".

Яка би не була наша хата — це наша рідна хата. І коли ми повертаємося до батьків­ського порога, це означає, що ми — не перекотиполе на цій землі.