«Хотіла б, щоб Женя був зі мною під час пологів»

Відома співачка Наталка Карпа розповіла про вагітність, позитивні емоції і стать майбутньої дитини

Коли з’явилися перші чутки про те, що українська співачка Наталка Карпа при надії, я того ж дня зателефонувала їй і попросила підтвердити для «Високого Замку» цю радісну новину. «Так, я — вагітна. Але дайте мені трохи часу, — сказала мені співачка. — І тоді я своїй улюбленій газеті відповім на всі запитання».

Нарешті той час настав. Тепер май­бутня мама, котра два роки тому стала дружиною Героя АТО Євге­на Терехова, більш відомого як Титано­вий Джексон, розповіла мені, які почуття пережили вона і її коханий, коли аналізи підтвердили її цікавий стан.

— Це були ті емоції, які словами не­можливо описати, — каже співачка. — Я розуміла, що з моїм організмом відбу­ваються зміни, і здала відповідні аналі­зи. Коли я почула цю бажану для нас з чоловіком новину, відразу ж йому зате­лефонувала. Але емоції, які мене погли­нули з головою, не дали цього зробити: я плакала у слухавку і не могла промови­ти жодного слова. У цей момент я була у Гарнізонному храмі, який ми з Женею любимо відвідувати, коли приїжджаємо до Львова. Женя не міг нічого зрозумі­ти, думав, щось трапилося, і почав мене заспокоювати: «Не переживай, ми все зможемо, я — поруч і завжди буду твоєю підтримкою…». А коли я, врешті, спро­моглася сказати, що у нас буде дитинка, відчула, як сильно розхвилювався коха­ний, а потім заплакав. Хоча колись ка­зав, що чоловіки не плачуть. Але це були сльози безмежного щастя. Ще був один хвилюючий момент, коли ми разом піш­ли на перше УЗД. Апарат, який відтворює серцебиття дитинки, також «перевернув» усе всередині. Лежу на кушетці, а сльози щастя самі ллються.

— Чи змінилося після цього ваше життя?

— Змінилося, звісно. Розумію, що я — не сама, обережно все роблю, акуратно ставлюся до того, що я їм, п’ю, як ходжу. З’явилися якісь подвоєні інстинкти само­збереження. А ще я стала сентименталь­нішою. Від самого початку намагала­ся себе відгородити від потоку негативу, усіх негараздів. Попросила своїх близь­ких — навіть якщо є якась негативна ін­формація, бо життя складається не лише з білих смуг, бажано мені нічого не каза­ти, бо мені потрібні зараз лише позитивні емоції і думки. Усі мене зрозуміли і обері­гають. Знаєте, я перед сном дивлюся ро­мантичні серіали — про щасливе кохання, про добро.

— Дитинка має народитися у груд­ні. Це будуть партнерські пологи?

— Ми думаємо над цим. Був момент, коли ми йшли на УЗД і нам мали сказа­ти стать дитинки. Я хотіла, щоб зі мною у цей момент був мій чоловік. Попри ша­лений графік, він приїхав до Львова. Коли Женя побачив на моніторі, як ру­хається і розвивається наша дитина, він вийшов якимось іншим з того кабіне­ту. Мені здалося, що у ньому щось пе­ревернулося. Вже у наступні дні він обі­ймав мій животик, розмовляв з ним, постійно гладив мене, коли я лягала спати. Мені здається, якщо чоловік пе­рерізатиме пуповину під час пологів, ще більше осягне повноту відповідальності. Я би дуже хотіла, щоб Женя був зі мною під час пологів.

— Народжуватимете у Києві чи за кордоном?

— Ми розглядали питання народжен­ня за кордоном, але коли зайшла у Ки­єві в одну з приватних клінік, побачила, що там умови далеко не гірші за зарубіж­ні. Та й мені буде легше, бо я вдома, а не на чужині. До того ж це буде зима, то ку­дись летіти не так просто, а потім повер­татися з такою маленькою дитинкою ще складніше.

— То хто ж народиться — хлопчик чи дівчинка?

— Наш малюк, як кажуть, дов­го «вимахувався» (сміється. — Г. Я.). Не показував, хто ж це. То ніжку на ніжку закладе, то пуповинку між ноги ві­зьме. Тому ми довго не знали статі дити­ни. Але минулого тижня лікар побачив. Подарував мені білу коробочку, на якій написано «Щаслива матуся», а всереди­ні є подушечка. Якого кольору вона — ро­жева чи блакитна, ми не знаємо. Не від­кривали. Хочемо це зробити на вечірці, яку організуємо на початку жовтня, коли зберемо своїх друзів, і тоді при всіх від­криємо цю коробочку.

— Ви вже щось купували для малят­ка?

— Наразі ні. Бо не знаємо статі. Моя подруга Світлана Тарабарова розпові­ла мені багато цікавинок — де що тре­ба купувати і подарувала м’яку подушку для вагітних. Хоча я вже придивляюся до якісних ліжечок, візочків, вивчаю вироб­ника, а вже після вечірки почну купувати.

— Коли народиться дитинка, буде­те самі бавити чи доручите це няньці?

— Хочу бути доброю мамою і якомо­га більше часу приділяти тому щастю, на яке я так довго чекала. Це ж так важ­ливо для здоров’я малюка, особливо у перші місяці, щоб мама була поруч. Тому доведеться робочий графік трохи по­сунути. Але це не означає, що я відмов­люся від сцени. Звісно, згодом буду за­лучати найрідніших мені людей — моїх і Жениних батьків. Але не хочу загадува­ти наперед…