Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Інші брати

Костянтин Бартошик та Тарас Кльофа — брати, військові медики, які тут, у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (в народі — госпіталь) забезпечують міцний тил та надійну підтримку пораненим бійцям. А за потреби, пліч-о-пліч, вирушають на передову, щоб у горнилі війни вести свою битву за життя кожного нашого захисника та незалежність України.

Костянтин — начальник клініки невідкладної медичної допомоги Центру, лікар-анестезіолог, підполковник медичної служби, Тарас — заступник начальника Центру з медичної частини, лікар-уролог, полковник медичної служби. Сьогодні один з них, Тарас, кандидує у народні депутати по мажоритарному виборчому округу № 118 (частина Личаківського і Шевченківського р-нів Львова та уся Пустомитівщина), а інший, Костянтин, активно допомагає брату та вболіває за його перемогу.

— Старший брат це і підтримка, і виклик, адже мусиш рівнятися, часом конкурувати…

— І так, і ні. Для мене Тарас — однозначно людина, яка надихає і веде за собою. Рівнятися на нього, йти за ним — для мене надзвичайно цінно. Так виходить, що я ніби йду його стопами: він завершував медичний університет, я туди вступав, він завершував навчання в військовій академії, я тільки починав. Конкуренції чи змагання між нами нема. У нашому «дуеті» Тарас — однозначно ведучий, проте він дослухається до моєї думки, визнає помилки, якщо на них вказати.

— Ви разом поїхали в АТО. Це було службове завдання?

— Це було моє завдання. Тарас, фактично, сам зголосився через мене, щоб бути поруч. Спершу, планувалося, що наша робота там триватиме місяць. Ми були прикомандировані до 24-ї окремої механізованої бригади і у її складі відбували медичну службу в Луганській області, на передовій, просувалися через Красний Лиман, Дмитрівку, Лисичанськ, Краматорськ, Щастя, до Луганського аеропорту. Тоді, у 2014 р., ніхто не міг спрогнозувати скільки триватиме війна, то ж всім здавалося, що от-от і завершимо. Тарас не хотів звідти їхати і викликався ще продовжити службу в зоні АТО, бо був переконаний, що до перемоги дуже близько. Він посилив команду військових медиків не лише як фаховий хірург, професіонал, але і як людина, яка підіймала бойовий дух медикам і раненим бійцям. Мабуть, то в Тараса від нашого діда Славка, який пройшов Другу світову і за совєтів залишався патріотом в чіткій українській ідентичності.

— Природньо, що Ти вболіваєш за Тараса: він Тобі брат, друг, колега. А от як переконати інших, що він гідний довіри? Врешті, столиця змінює людей і, не на краще…

- Він сильна людина з чіткими власними принципами і цінностями. Прикметно, що його завжди вабив Київ як місто можливостей та професійного росту. Після завершення столичної Української військової медичної академії розглядав варіанти продовження служби в Києві, та тоді обрав Львів.
Тарас має дивовижну здатність без зайвого шуму і пафосу об’єднувати людей ради спільної мети. Так було в АТО, коли в умовах невизначеності, в колективі людей, які прибули з різних регіонів і не були знайомі між собою, йому вдалося швидко (бо час — це втрачені життя наших бійців!) налагодити роботу медичної бригади 24-ї ОМБр та з згодом 66-го військового мобільного госпіталя. Відкритість, професійність і наполегливість — це його сильна сторона.

— А слабка?

— Та ж відкритість… Довіра робить його вразливим, проте і гартує.

— Напевно, на зустрічах з виборцями вже доводилося чути, мовляв, чого Тарас пхається у політику, як лікар — то вже хай лікує…

— О так, чули таке! Тільки у нас іншої України нема і нема часу чекати, поки хтось інший нам прийде і зробить її такою, як нам би хотілося. Приходять, але все не ті. Українським політикам дуже бракує фаховості і відповідальності, а у лікарській справі — вони найважливіші. Тому я дуже гордий з того, що Тарас буде у Верховній Раді. Навіть не сумніваюся! Такі як він змінять країну. Він справжній боєць.

Розмовляла Оксана Фітель