«Як тільки беру в руки пензель — забуваю про все. Це унікально!»

Турботлива мама для своєї доньки Аліни, яка до речі, теж художник. І мабуть, найчарівніша бабуся у Львові — адже вони зі своїм 3,5 річним онучком Петром виглядають як мама з дитиною. Останнім часом Тетяна знайшла себе у новому і практично невідомому у Львові жанрі — чоловічому ню. Про те, звідки береться творче натхнення, чи може художник прогодуватися своєю творчістю, про межу між еротикою і порнографією Тетяна Тарасенко розповіла журналісту «ВЗ».

— Тетяно, ким ти хотіла бути в дитинстві? Художником?

— Художником і психологом. Люди мене цікавили завжди. Але пішла на моделювання, бо ця галузь мене також цікавила. У Львівську академію мистецтв вступила з третього разу. У перервах між вступами працювала художником-оформлювачем на заводі гумово-технічних виробів у Стаханові. Уже перед третім вступом приїхала у Львів, зняла квартиру і влаштувалася на навчання до викладача. Але, звичайно, навіть і думки не було про якийсь «блат».

Цілими днями я робила начерки з натури — на вулицях, на вокзалах, на «стометрівці». З харчуванням «перебивалася з булки на булку». Тоді випадково познайомилася з одним «аферюгою», який представився ризьким художником на ім’я Рейн.

Мій викладач мені сказав: «Ти цілий день малюй, а ввечері приноси отакий стос малюнків — будуть з тебе люди». І я робила начерки з натури, а деколи, вечорами ми з цим Рейном ходили по художніх майстернях. Під приводом моєї «розкрутки» він і сам знайомився з усіма митцями. Для чогось це йому було потрібно… Але для мене це був плюс, бо саме тоді познайомилася з найвідомішими творчими особистостями міста Лева. Моїми начерками усі цікавилися, давали поради,. Незабутньою була зустріч із народним художником України Яковом Чайкою. Яків Ілліч був людиною з особливим почуттям гумору! А якою чудовою була його дружина, відома оперна співачка Володимира Чайка — вона вийшла привітатися в концертній сукні, норковій горжетці… Він подивився мої роботи і одразу каже: «Дитино, та ти поступиш, от побачиш!» Я мало не впала. Це було вперше в житті, коли мене так оцінили! І дійсно, я вступила в інститут! Сама, «без блату»! Причому здала рисунок на 5 балів!

В інституті мені пощастило зі студентською групою. Усі були такі натхненні, усім цікавилися, хотіли розвиватися, творити. Ми самі організували вечірні заняття рисунком, нам здавалося, що у нас замало годин. Недарма завідувач кафедрою моделювання Олександр Коровицький нещодавно мені сказав: «Зараз вже нема таких студентів. Не хочуть вчитися». А ми просто горіли, горіли неймовірно! І це для нас було природньо.

Після закінчення академії в десятці найкращих молодих художників-модельєрів була нагороджена поіздкою в Париж.

— Після такого творчого злету довелося працювати на радянському підприємстві — трикотажній фабриці «Промінь». Різкий був контраст?

— Звичайно. Пам’ятаю, прийшла на роботу і дивуюся: щось ми так сидимо і нічого не робимо? Почала якісь начерки малювати. Колеги стали на мене якось косо дивитися, мовляв, що, хочеш показати, що ти великий художник? Я піддалася такому настрою. Думаю, може, дійсно це якось незручно… Тож був період якогось затишшя у творчості. Тоді якраз почався розвал Союзу, підприємства почали зупинятися. А ми з колегою Іриною Щербатенко створили Театр -студію «Райські птахи». Займалися чистою творчістю. Ми створювали не просто одяг, а різні образи, розробляли сценарії, шукали своєрідну музику, працювали з танцівниками. Дуже цікаве було спілкування з балеринами з Оперного театру. Цей свій, зовсім окремий світ. Ми говорили про оперу, про балет, вчилися в них тримати рівно спину, і разом з ними ставили танці…

— І як від цього ти перейшла до «справжнього» живопису?

— Років із вісім тому відчула, що заняття костюмами і виставами я вже переросла. Тепер не уявляю, що можу чимось іншим займатися, крім живопису. Отримую від цього то справжнє задоволення, то розчарування! Крім того це просто арт-терапія. Тобі може бути погано, щось болить, з кимось посварилася, побачила погані новини по телебаченню, всю ніч не спала… Але як тільки беру в руки пензель, наливаю розчинник, знайшла колір — забуваю про все. Це унікально! Нещодавно дивилася фільм про Пікассо. Йому казали: «Ти стоїш біля полотна вже 15 годин! Невже не втомився?» А він: «Я звик залишати тіло за дверима!». Тобто повністю абстрагуватися від зовнішнього світу. І це дійсно так. Коли ти вже у творчому екстазі, пишеш з насолодою, це такий кайф! Навіть якщо не дуже добре виходить. Попрацювала — можу дозволити собі спокійно спати, бо знаю, що з нічого я щось зробила.

— Як ти прийшла до своєї останньої теми — чоловічого ню? Рідко хто працює у такому жанрі, тим більше жінки… Може, захотіла бути найоригінальнішою?

— Не думаю! Просто одного дня зрозуміла, що мені це цікаво… Думаю собі: я хочу це малювати. От і малюю!!!

— І в чому ця межа, яка відділяє порнографію від високого мистецтва? Є навіть анекдоти на цю тему — якщо картина викликає статевий потяг, то це порнографія, а якщо ні — високе мистецтво… Або ще — все, що вище пояса — еротика, а нижче — порнографія…

Та ні (сміється. — Авт.). Якась певна еротична атмосфера на такій виставці безумовно має бути. Якась «еротична наелектризованість». Зі мною на персональну виставку в Київ поїхала колежанка, з якою разом вивчаємо англійську мову. Вона казала: «Я зайшла на виставку і відчула якійсь приємний еротичний накал». Це приємно чути, бо коли це просто якісь «картинки», то кому це цікаво? Мабуть, немає якоїсь такої грані… Головне, що я це роблю щиро. Не думаю навіть про глядача. Це дуже тонкий момент…

— В тебе одна натура? Хто цей щасливчик?

— Так, уся чоловіча «обнаженка» — це переважно одна натура. Це мій коханий чоловік. Він також митець, скульптор. Почала малювати начерки з однієї натури і з’явилося бажання писати картини. До речі, над циклом оголеної чоловічої натури працюю вже декілька років.

— А він тебе ліпить?

— Так. Колись виліпив на замовлення ангела і зробив йому моє обличчя. Деякі мої роботи йому подобаються. А деякі, як він каже, не розуміє. Якщо тебе хтось малює — це вже комплімент тобі. Ти є музою для художника. Дійсно, ця людина — моя муза. Або мій муз (сміється. — Авт.). Та й потім, зрештою, якщо чоловіки -художники малюють оголених жінок, то чому жінка-художник не може малювати оголених чоловіків?

— Чи не шкода продавати свої роботи?

— Спочатку шалено жалкувала. Думала, ну як це так — комусь віддати роботу? Але потім зрозуміла, що коли розлучаєшся зі своїми картинами, це народжує нові ідеї. І це чудово! З’являється бажання зробити ще краще.

— Чи художник може прожити зі своїх картин?

— Зараз це важко. З моєї першої персональної виставки у 2007 році, коли я була менш професійною, як маляр, в мене більше продалося робіт, ніж продається зараз. Але є і у Львові шанувальники моєї творчості. Хоча я не думаю про якусь «економіку», про те, скільки мені купити фарб, матеріалів. Краще з-економити на чомусь іншому! Друзі допомагають практичними порадами — наприклад, що де дешевше можна купити, а що зробити своїми руками. Я даю собі з тим раду.

— Жінці складніше займатися живописом, ніж чоловіку? Адже це й фізично важко, і сім’я потребує уваги…

— Не думаю. Чоловікові навіть важче, бо він більш відповідальний за фінансовий стан сім’ї. А жінка… При бажанні усе можна встигнути. Я читала книгу Девіда Лінча (він не тільки кінорежисер, ще й живописець). І, коли малює, то цілий день як-би «незрозуміло що робить» — ходить по майстерні, пересуває предмети, щось «чіркає», щось говорить. Я це розумію… Деколи день пройшов — ніби нічого особливого й не зробила. Щось підмалювала, шукала якийсь колір, потім не сподобалося, все замалювала. Розчарування! А завтра раз — і прийшло рішення, ніби й ти не мучилася цілий тиждень.

З досьє «ВЗ»

Тетяна Тарасенко народилася 18 липня 1961 р. у місті Стаханові Луганської області. У 1985 році закiнчила Львiвську академiю мистецтв (відділення художнього моделювання одягу). У 1995 р. створила з колегою Іриною Щербатенко театр-студiю «Райськi птахи» (синтез арт-костюму, музики, танцю). Дебютували «Райські птахи» на сцені театру ім. Леся Курбаса 1995 року. Там же через три роки поставили виставу в танці «Народження Афродіти та інші дива». У доробку «Райських птахів"такі постановки, як «Повернення до Венеції» в Італійському подвір’ї, балет «Сади пристрасті» за мотивами «Бахчисарайського фонтану» у Будинку вчених, театральне дійство «Гра» у органному залі, «Щасливий чорний день» у Львівській опері. Тетяна призер республіканських та міжнародних виставок та конкурсів, дипломант Ukrainian Art Week (Київ). Цього року у київській галереї «Арка» з успіхом пройшла персональна виставка живопису та графіки Тетяни «Лінія тіла», де експонувалися роботи в жанрі оголеної натури. Живописні роботи Тетяни є у приватних колекціях у Європі та США.