«Важливо навчитися делегувати справи та забути вислів «Хочеш зробити щось добре — зроби все сам»

У сучасному світі жінки прагнуть встигати все, знаходять час і для родини, і для кар’єри, і для хобі. Та як цього досягти? Своїми правилами насиченого життя з журналістом «ВЗ» поділилася акторка та ведуча ранкового телешоу «Сніданок з 1+1» Людмила Барбір. Нещодавно вона стала першою в Україні телезіркою, яка захистила чорний пояс із айки-дзюцу (японської бойової техніки).

— Людмило, аби встигати на ран­ковий ефір, вам доводиться прокида­тися о 4-й годині ранку. Як витримує­те такий графік?

— Аби комфортно почуватися вранці, треба дотримуватись графіка й спати не менше 7−8 годин. Не завжди це вдається. Тоді намагаюся ще вдень півтори годин­ки поспати — це трохи полегшує ситуа­цію. Крім того, активно займаюся спор­том: бойовими мистецтвами і бігом. Це бадьорить і приводить тіло й дух у тонус. Плюс — з маленькою дитиною просто не можна не почуватися бадьорою (смієть­ся. — Г. Я.). Ну і ще дуже важливо, що ро­бота, якою займаюся, приносить задово­лення.

— Поділіться секретом, як швидко прокинутись та приховати сліди не­досипляння?

— Секрет № 1 — класний гример (смі­ється. — Г. Я.). А якщо серйозно — допо­магає душ, іноді контрастний. А також тепла вода з медом, м’ятою та лимоном. Це тонізує і одразу «заводить» організм до роботи. Звісно, після цього було би добре поснідати, але я не можу змусити себе їсти о такій ранній порі, тому тільки п’ю каву з молоком. Повноцінно посніда­ти вдається вже після ефіру, приблизно о 10-й ранку.

— Чи дотримуєтеся спеціальної ді­єти?

— Після багатьох років випробування різних систем харчування зрозуміла, що не треба жодних дієт, якщо, звісно, немає для цього медичних показань. Намага­лася себе обмежувати, а потім зрозумі­ла, що просто має бути золота середина. Дієтологи кажуть, потрібно їсти малень­кими порціями. Загалом, не більше 300−350 грамів за один прийом їжі. Але у ці грами входять і перше, і друге, і салат, і навіть вода або кава. Не обмежую себе у хлібі та солодощах, хоча не дуже їх лю­блю, але намагаюся не їсти за три години до сну. Якщо вже зовсім пізно лягаю спа­ти, можу випити кефір або з’їсти легень­кий салат. У моєму раціоні обов’язково мають бути овочі, м’ясо, риба і сир.

— Людмило, ви перша в Україні те­лезірка, яка захистила чорний пояс з айки-дзюцу. Скільки зусиль довелося докласти, аби досягти цього?

— Я почала займатися японською бо­йовою технікою вісім років тому, і захис­тити чорний пояс могла вже давно. Але через щільний і напружений графік ро­боти не мала змоги приділити навчан­ню достатньо часу і систематично за­йматися. Тому справа затягнулася. Але минулого року вирішила, що дове­ду справу до кінця. Ходжу на тренуван­ня три-чотири рази на тиждень. Для мене отримання чорного пояса — під­биття підсумків роботи над собою, чер­гова сходинка. Займатимуся айки-дзю­цу й надалі.

— Чи доводилося застосовувати прийоми айки-дзюцу поза тренуваль­ним залом?

— Богу дякувати, ні. Але за потреби за­хистити себе зможу.

— Як вдається поєднувати вихо­вання дитини, кар’єру і професійний спорт?

— Насамперед це чітко прописаний графік. Ми з Ігорем (чоловік Людми­ли Барбір. — Г. Я.) поділили обов’язки, і завжди готові підстрахувати одне од­ного. Якщо у мене завантажений тиж­день, Ігор водить нашого сина Тарасика на гуртки. Якщо в обох багато роботи — просимо бабусю. Нещодавно прочитала цікаву книжку «Я знаю, як їй усе вдаєть­ся. Тайм-менеджмент успішних жінок». Там знайшла корисну пораду: аби пра­вильно сформувати свій графік. Для по­чатку треба певний час за собою сте­жити і кожні півгодини записувати, чим займаєшся. Через три тижні або місяць можна зрозуміти, скільки часу і на що ви­трачаєш. Мене особливо вразило, коли побачила, що багато часу витрачала на неефективні для мого розвитку речі. На­приклад, забагато дивилася фільмів або забагато часу проводила у соцмере­жах. Важливо вимірювати не кількість, а якість витраченого вами часу.

— Людмило, плануєте ще народи­ти дитину?

— Хотілося б, звичайно, навіть трьох і чотирьох, але з моїм графіком роботи, з великою кількістю проектів — не знаю, як вийде. Наразі, щоб не забігати дале­ко і більш реально оцінювати ситуацію, у планах — друга дитина. Тарасик долу­чився до арт-марафону #МояДитячаМ­рія від проекту «Здійсни мрію» і зізнався, що дуже хоче сестричку. Тоді я йому по­обіцяла, що здійснимо цю мрію. А пізні­ше він мені сказав, що хоче і сестричку, і братика, і бажано, щоб це були двійнята, як у моєї сестри. Тарасик уже придумав, де будуть ліжечка для них стояти, і каже, що готовий ділитися іграшками, допома­гати мені, заспокоювати, заколисувати, — аби тільки я скоріше вже їх народила.

— Часто жінки, які ведуть активний спосіб життя, мають родину й ціка­ву роботу, відчувають провину, що не можуть повністю присвятити себе ді­тям. Що б ви їм порадили?

— Колись докоряла собі за те, що мало часу проводжу з Тарасиком. А потім зро­зуміла: не важливо, скільки часу про­водиш з дитиною, важливо — як саме. Можна цілий день дитину не бачити, але прийти ввечері та встигнути з нею і почи­тати, і поспілкуватися. Тобто зробити на­багато більше, ніж якби я сиділа вдома і дитина займалася своїми справами, а я — своїми. Я би порадила кожній жінці якісно і продуктивно використовувати свій час. А ще — навчитися делегувати дрібні спра­ви. Іноді потрібно забувати про вислів «Хочеш зробити щось добре — зроби все сам». Не перевантажуйте себе неважли­вими другорядними справами, які може виконати хтось інший. Вчіться довіряти — і водночас, коли у чоловіка є бажання і час приготувати вечерю, не контролюйте його, вирушайте займатися важливіши­ми для вас справами. Наприклад — спіл­куватися з дитиною.

— Знаю, любите подорожувати. Які маєте улюблені місця для відпочинку в Україні?

— Напевно, не буду оригінальною, але мені дуже подобається приїжджати до Львова і Одеси. Ми часто з друзями їзди­мо в Одесу на вихідні. Там у мене багато друзів, які можуть поводити не по турис­тичних, але дуже класних місцях, поре­комендувати цікаві заклади, або просто привести на базар, де можна хоч цілий день слухати неповторну одеську говір­ку. Дуже люблю Крим… Сподіваюся, ко­лись усе зміниться, і мені вдасться ще там побувати.

— Мабуть, любите подорожувати не лише Україною. Чи багато країн уже відвідали?

— О, у мене ще довгий список країн, які планую відвідати, бо наразі мало де була. З командою «Сніданку» тричі відвідувала Грузію, і кожна подорож була не схожа на попередню. Думаю, це тому, що в Грузії поєднуються три кліматичні пояси. На­приклад, піднімаєшся у сванську грома­ду Ушгулі — і відчуваєш весь спектр екс­тремальних відчуттів. Туди потрібно їхати вузенькою дорогою над прірвою. Коли їхали, постійно думала, що ось-ось зі­сковзне колесо, і ми зірвемося… Дістав­шись Ушгулі, розумієш, що опинилася в закритому, окремому світі, який ні з чим не можна порівняти! Це ідеальне місце для тих, хто хоче ізолюватися від зовніш­нього світу, від суспільства, там можна зайнятися медитацією… А спустившись у тій же Сванетії трохи нижче, бачиш зо­всім іншу Грузію. Тут можна милуватися замками, вежами і старовинними міста­ми. Кахетія — знову інший світ, інша Гру­зія. Центр виноробства, Алазанська до­лина і десятки винних заводів. Батумі — суперсучасне місто з неперевершени­ми курортами — ідеальне місце для роз­слабленого відпочинку. Ще я була в Чехії, у Празі. Вона нагадує наш Львів, приєм­но просто прогулюватися вуличками і за­ходити в місцеві кав’ярні та ресторан­чики… Нещодавно побувала у Франції, в Парижі. Перед подорожжю друзі роз­повідали, що Париж — брудне галасливе місто, де дуже багато туристів, але я все одно поїхала. І мені сподобалося! Мону­ментальна архітектура, Монмартр, ве­личезні блошині ринки, багата історія — дивовижне місто… Одна з останніх моїх подорожей за кордон — Італія (Рим і Не­аполь). Мені здається, кожен повинен хоч раз у житті побувати у цій країні. Ми самі визначили собі маршрут, зупинили­ся в чудовому готелі, метрдотель у якому виявився українцем. Підказав нам, куди піти, які ресторани відвідати, як краще добиратися до історичних пам’яток… Я все планую полетіти в Америку, а ще про­сто мрію про Велику Британію, Лондон…