«Найдовша проща людини — від голови до серця…»
- 10.11.2018, 12:00
- 1 805
Розмова з отцем-дияконом Андрієм Делісандру, колишнім керівником паломницького центру
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/380245/rafail4.jpg)
Кожна людина хоча б раз у житті має приїхати помолитися на Святу Землю, — та не завжди наші бажання і прагнення збігаються з фінансовими можливостями. Чим відрізняється паломництво від туризму, куди варто поїхати українцям, якщо хочеться вирушити на прощу, — ці та інші запитання кореспондент «Високого Замку» поставила колишньому керівнику паломницького центру «Рафаїл», а тепер — отцю-диякону Андрієві Делісандру.
— Свята Земля — єдине і неповторне у світі місце, куди кожен паломник мав би хоча б раз у житті поїхати. Звісно, це дорого, не всі можуть собі дозволити. Єдиний час у році, коли прощі на Святу Землю дешевші, — у вересні, коли в Україну приїжджають хасиди на єврейський Новий рік — Рош Ха-Шана.
— Середня ціна паломництва на Святу Землю, якщо ми говоримо про виліт зі Львова, бо це має значення, — від 825−875 доларів. У вересні, коли євреї відзначають Рош Ха-Шана, — 650 доларів. Але ми не можемо говорити про вересень наступного року і прогнозувати ціни на авіаквитки наперед. Цього року авіаквитки були на 10−25 доларів дорожчими, аніж два роки тому. А готелі на 30−40 доларів подорожчали порівняно з минулим роком. Чому так вийшло? Бо минулого року відзначали 150 років Фатіми, куди поїхало дуже багато католиків, два роки тому Папа Римський був у Кракові — теж усі їхали, у Люрді відзначали річницю — теж люди поїхали… Відповідно на Святу Землю було менше виїздів, тому ціни були нижчими. Цього року максимально поїхали паломницькі центри усього світу на Святу Землю, був великий наплив туристів і паломників, тому ціни зросли на 30−40%. Якщо наступного року людей поїде менше, ціна, правдоподібно, впаде.
— У конференц-залі готелю Єрусалима, під час подорожі, ми слухали розповіді учасників нашого паломництва. Вразило те, як люди отримували можливість сюди приїхати. Подружня пара дуже хотіла побувати на Святій Землі, але це виглядало нереально за фінансовими спроможностями. Проте взяла участь у конкурсі, оголошеному паломницьким центром, і чудо сталося: Наталя виграла конкурс і отримала можливість поїхати. В іншої паломниці з нашої групи чоловік переживав, що не відпустять з роботи, але подружжя вирішило, що коли не відпускатимуть з роботи, він напише заяву на звільнення…
— Два роки тому у групі були прочани, які продали бичка, корову і таки зібрали гроші, щоб поїхати на Святу Землю. Для них це було дуже важливо, тому люди зважилися на рішучий крок. На кордоні у Тель-Авіві їх тримали довго, бо руки у них спрацьовані, видно, що люди працюють фізично. Перевіряли, чи не мають вони намірів залишитися в Ізраїлі на роботу нелегально. До того ж паспорт новий, чистий, видно, що не подорожували раніше, відповідно, міграційна служба Ізраїлю мала багато питань до них, проте таки пропустили. Коли я побачив цих людей вперше, теж відразу подумав, що хочуть їхати в Ізраїль, щоб там залишитися на роботу, але порозмовлявши з ними, зрозумів, що люди живуть вірою у Бога, чоловік у церкві дякує, дружина його побожна жінка. Водночас є люди, які фінансово можуть собі дозволити поїхати. Можливо, варто відмовитися від комфортабельного відпочинку у Єгипті, Туреччині… Одна жінка зізналася, що збирала гроші на шубу, а потім подумала: «Нащо мені та шуба?» — і використала гроші на поїздку до Святої Землі.
— Кожне паломництво — дорога нелегка, тому слід налаштуватися на те, що можливі перешкоди, труднощі. Наша подорож почалася із затримки авіарейсу у Києві, а згодом — паспортного контролю у Тель-Авіві, де нас протримали до пізньої ночі упродовж 10 годин. А на ранок ми після таких випробувань, відпочивши всього 2−3 години, вже їхали автобусом до храмів…
— Але зауважимо, що ви їхали у Рош Ха-Шана — велике єврейське свято, Новий рік — в Ізраїлі особливі перевірки у цей час.
— На паспортному контролі тримали навіть монахинь. Здавалося б, чого?
— Тому, що зловмисники можуть перевдягнутися у чернечий одяг. Ізраїльські спецслужби підготовлені, професійні і перевіряють усіх, кого можуть запідозрити.
— На Святій Землі обід у ресторані, у якому пригощають «рибою святого Петра», коштував двадцять доларів. Не всі люди захотіли піти і скуштувати рибу…
— Зазвичай ми намагаємося такого уникати у паломницьких виїздах. Для нас дуже важливою є спільнота. У неділю в церкві поруч стоять діти, пенсіонери, люди заможні і ті, хто не має грошей взагалі… Це — спільнота, яка завжди була і є у церкві. Хтось хоче п’ятизірковий комфортабельний готель, а інший каже, що це нереально дорого, хтось буде дуже задоволений, а хтось буде дуже нарікати — так було завжди, є і буде. Для нас, як для спільноти, дуже важливо переживати однакові духовні враження і мати однакові фізичні навантаження. Для нас важливо знайти середнє між побажаннями паломників, яке відповідатиме за ціною і вимогами. Тобто «ціна-якість» має влаштовувати і тих, хто більш заможний, і тих, хто менше.
— У паломницькій подорожі пріоритет — духовність…
— Так, але це не означає, що ми маємо ночувати по 10 чоловік у кімнаті і чекати у черзі в душ. Людина має фізично відпочивати, відновлюватися, щоб мати силу багато ходити. Дуже погано, коли є підряд два нічні переїзди. Яке б це не було святе місце, людина хоче виспатися. Психологічно не може сприйняти всю інформацію, якщо не відпочила фізично. Бувало, що отці просили паломництво за мінімальну ціну, бо паломники не мали можливості оплатити більше. Тому ми змушені були робити два нічні переїзди підряд, щоб вкластися за ціною. Не повірите, люди приїхали шалено задоволені, попри втому, дуже сильно пережили це паломництво. Вважаю, що пік паломництв на Святу Землю, до Рима, Фатіми, Люрду ще не настав. Як тільки покращиться економічна ситуація в Україні, а я вірю, що такий момент настане, набагато більше людей захоче поїхати у паломництва. Бо направду основна проблема у нашій країні — фінансова спроможність людей. Бажання є, але не завжди є можливості.
— Ви організовуєте подорожі не лише для українців — тих, які живуть в Україні, а й для тих, хто за кордоном. У нашій групі були люди з Канади, українці, котрі вирішили подорожувати з українським паломницьким центром.
— Будь-яка людина з різних кутків світу може взяти участь у нашому паломництві, і насамперед тому, що з України дешевше. У США можуть бути більші очікування, вищі вимоги, бо переважна частина з них хоче покращені чотиризіркові або п’ятизіркові готелі, за які вони готові заплатити. Ми нещодавно повернулися зі Святої Землі, куди їздили з групою прочан із Чикаго. Це була моя перша подорож з «американською» групою, і вже бачимо, що саме треба відкоригувати. Насамперед подорож на сім ночей для них заважка, бо є зміна часу під час перельоту — вісім годин переліт. Потрібно робити програму на 9−10 днів мінімально, щоб люди мали час адаптуватися в інших кліматичних умовах і часовому поясі.
— У нашій паломницькій групі були люди літнього віку, яким не раз ставало погано, вони міряли тиск, просили допомоги лікаря. Чи варто таким людям їхати у паломництво? Можливо, хай би їхали їхні діти, котрі молодші і фізично сильніші?
— Вважаю, що Бог нам дав розум, і ми маємо його застосовувати завжди. Якщо людина має якісь негаразди зі здоров’ям, мусить насамперед проконсультуватися з лікарем, чи вона може вирушати у подорож, яку вона вибрала для паломництва. Рекомендацію лікаря прийняти за основу. Бо життя і здоров’я є дарами від Бога. Були моменти, коли ми відмовляли людям, але як церковна інституція ми не можемо відмовляти. Церква приймає усіх. Ми не можемо відмовити людині брати участь у паломництві, бо їй 70 років. Інколи вона може ліпше почуватися, аніж молода. Наш рекорд — жінка, яка мала 88 років. Її не хотіли страхувати. Але вона піднялася пішки на Везувій. Вона їхала із сином-лікарем, якому було 55 років, та донькою. Діти контролювали її стан здоров’я. Ми просили їх написати, що вони беруть відповідальність за здоров’я мами на себе. Син-лікар нам сказав, що коли ми їм відмовимо, то мама зляже, і для неї це буде більша проблема. А потім, після подорожі, телефонував і казав, що та поїздка мамі додала дуже багато сил. Бачите, ми не можемо однаково дивитися на усіх. Це неправильно. Наше завдання — зрозуміти кожну людину індивідуально.
— Хто не має фінансової можливості поїхати у прощу за кордон, може вирушити у паломницькі місця в Україні? Ви організовуєте паломництва в Україні?
— Так, ми розпочали програму паломництв в Україні, тому, гадаю, кожен паломник може підібрати для себе те, до чого лежить душа і є можливості.
— Як ви вважаєте, куди потрібно у паломництво поїхати обов’язково?
— Найдовша дорога людини — дорога одного ліктя: від голови до серця. Тому насамперед кожен з нас повинен відбувати прощу до свого власного серця. Як це робити? Комусь достатньо щонеділі бути у церкві, хтось має молитовне правило, коли молиться певними молитвами постійно, а ще хтось вирушає у закордонну прощу. Найбільший пріоритет для кожного з нас — неустанно відкривати Бога у своєму серці і дати Йому можливість діяти у нас і в нашому житті. Проща не є конечною для спасіння, вона може бути корисною, але є люди, які досягають святості, ходячи у неділю на Службу Божу і молячись вдома. Варто починати з прощі до себе, до своїх прагнень, до своїх питань, до своїх радостей і смутків, бо за ними криється щось набагато важливіше.