Передплата 2024 «Добрий господар»

«За роки роботи у кадрі навчилася швидко приймати рішення і опановувати себе у критичний момент»

Телеведуча Ольга Грицик — про підготовку до ефіру, «залежність» від новин та відпочинок

За підсумками першого півріччя 2018 року, телеканал «Україна» став беззаперечним лідером телевізійного перегляду як у будні, так і у вихідні. Канал посідає перше місце серед вітчизняних телеканалів. Складовими успіху каналу стали рекордні показники суспільно резонансних та інформаційно-аналітичних проектів власного виробництва, серед яких і вечірній випуск новин «Сьогодні», який веде Ольга Грицик. Про те, як львів’янка стала телеведучою каналу, перший страх перед камерою та відпочинок Ольга Грицик розповіла журналістові «ВЗ».

— Олю, ви з дитинства мріяли стати телеведучою?

— За мене все вирішив випадок. Я працювала у Львові на FM-станції. Львівське телебачення було поряд, і я часто заходила в гості до подруги, яка працювала в інформаційній редакції. Якось на телеканалі шукали ведучу і запропонували мені спробувати. Спробувала. Відтоді вже 18 років у кадрі.

— Які випробовування довелося пройти перед тим, як потрапити на канал «Україна»? Які враження залишилися після першого випуску?

— Мене запросили на кастинг. Тоді на каналі саме шукали ведучих для нового підсумкового випуску «События в 22.00», і я його успішно пройшла. Фішка випуску була у форматі, а також у парному веденні. Збоку може здаватись — яка різниця, але робота у парі має свою специфіку. Це як у сім’ї — ти постійно мусиш робити поправку на партнера, бути до нього уважним, підлаштовуватись, щоб у глядачів було відчуття команди в кадрі, а не двох окремих людей. З партнером мені пощастило: Олег Панюта — ведучий-професіонал з мегадосвідом і до того ж чудова людина. Тому в ефірі я завжди почувалась, як за кам’яною стіною. Хоча перед першим нашим спільним ефіром, зізнаюсь, хвилювалася страшенно.

— Тепер, коли позаду стільки років, як вважаєте, чи потрібно було робити щось поіншому на початку кар’єри? Які поради можете дати новачкам: що робити потрібно, а що — категорично ні?

— Передусім, кожен має розуміти, чого насправді хоче. Щоб прийти до мети, треба чітко ставити завдання. І, звичайно, постійно розвиватися і працювати над собою. І це актуально не тільки для роботи на телебаченні. Реальність змінюється настільки швидко, що ти або граєш на випередження, або залишаєшся за бортом. Що стосується роботи ведучим, то люди, які мріють працювати у кадрі, мають розуміти, що треба не лише красивим і гарно одягнутим стояти перед камерою — бо це лише вершина айсберга. Бо під водою — тексти, верстки, планування, підводки і багато іншої щоденної рутини.

— Доводилося чимось жертвувати заради роботи? На що готові піти заради виходу в ефір?

— Не люблю слів жертва чи жертвувати. Мені більше подобається — компроміс. І, очевидно, у житті їх багато. Це просто питання пріоритетів у той чи інший період життя.

— Чи ви змінилися за стільки років роботи на телебаченні? Яких якостей набули, а які, можливо, втратили?

— Мабуть, основний навик, який я здобула за багато років прямих ефірів, — вміння швидко приймати рішення і опановувати себе у критичний момент. Злякатися, запанікувати чи розплакатись я можу уже постфактум. І це стосується не тільки роботи в кадрі, а й будь-яких інших життєвих ситуацій.

— Якими якостями має володіти телеведучий, щоб працювати на каналі-лідері? І чи треба для цього самому бути лідером?

— Робота ведучого апріорі передбачає лідерські якості. Бо в ефірі він сам на сам із глядачем представляє роботу цілої команди. І завдання ведучого зробити так, щоб цю роботу не лише подивилися, а й гідно оцінили і захотіли повернутися саме до вас, до вашої програми і вашого ефіру. Для цього на каналі постійно працює величезна команда профі — які аналізують і власний продукт, і очікування глядачів, щоб звести їх до спільного знаменника і залучити до перегляду якомога ширшу аудиторію.

— Що для вас успіх? І у чому вважаєте себе успішною?

— Успіх для мене, швидше, внутрішнє відчуття, ніж якісь його зовнішні прояви. Це спокійна впевненість у тому, що і як ти робиш, розуміння своїх цілей і способів їх досягнення, гармонія між бажаннями і можливостями. Хоча, коли впізнають на вулицях і дякують за те, що ти робиш, — також приємно.

— Чому ви стали ведучою саме інформаційної програми?

— Коли я шукала свою першу роботу, на радіо якраз шукали журналістів у новини. То, можна сказати, була випадковість, хоча, я впевнена, випадковостей не буває. Я люблю новини. Ніби кожного дня роблю одне і те ж, а насправді різне, окрім того, я завжди в курсі усього найважливішого.

— За що глядачі, на вашу думку, люблять дивитися саме канал «Україна»?

— Канал дуже уважний до своїх глядачів, до їхніх смаків, зацікавлень, до того, що їх турбує чи тривожить, і намагається бути не лише цікавим, а й корисним. Наше завдання не лише розважити, втамувати інформаційний голод, а й дати глядачам відчуття захищеності.

— Який відбиток залишають новини на особистому, повсякденному житті? Чи обговорюєте новини з родичами?

— Для мене новини — це вже не відбиток, а частина життя. Я автоматично скролю стрічку новин, навіть на світлофорах, щоб не пропустити нічого важливого, щоб завжди бути в курсі, і, звичайно, це предмет обговорення не тільки з родиною. Фактично усе наше життя — набір новин у різних контекстах.

— Який випуск новин найбільш запам’ятався в кар’єрі?

— 27 липня 2002 — день Скнилівської трагедії. Я ще працювала у Львові. Була субота, у мене був вихідний. Ми якраз провідували бабусю у лікарні, коли десятки «швидких» почали привозити поранених з летовища. Я відразу поїхала на роботу, і почався якийсь безкінечний марафон. Радіо і телебачення тоді були не лише засобами інформації, а й своєрідними координаційними центрами — багато людей через нас отримували інформацію і шукали своїх близьких. Ніколи не забуду відчуття, коли ти шукав чиєсь прізвище у списку загиблих, і невимовне полегшення, коли його не знаходив.

— Розряджається якось атмосфера на майданчику? Чи доречні жарти під час зйомок такої серйозної програми?

— Аякже, ми ж живі люди! До того ж журналісти, як і лікарі, в силу професії доволі цинічні особистості — деколи у нас дуже гострі жарти. Але на те воно і «за кадром», щоб там усе залишилося.

— Як відпочиваєте і розслабляєтеся у позаефірні тижні?

— Люблю проводити час з насолодою, незалежно від того, чим займаюсь — читаю, дивлюся кіно, готую чи гуляю із собакою — в усьому є свій кайф і дуже важливо його знайти. Тренувати дзен і розслаблятися дуже допомагає йога. Я живу за містом, і щонеділі ми займаємося у парку. Навіть коли ти зав’язаний вузлом у асані і дивишся в небо — це особливе задоволення.

— Які заходи любите відвідувати? Кінопокази, виставки, а може, благодійні заходи?

— Люблю кіно, тому намагаюся не пропускати цікаві мені прем’єри. Люблю художні виставки, хоча з задоволенням ходжу в музеї і на постійні експозиції — в гості до улюблених картин чи скульптур.

— Чи намагаєтеся дотримуватися строгого стилю у зовнішньому вигляді у вихідні дні? Яким брендам і дизайнерам віддаєте перевагу?

— Я настільки втомлююся від офіційного одягу в кадрі, що у повсякденному житті віддаю перевагу джинсам і кросівкам. Хоча одягнути щось особливе теж люблю, і для цього мені не обов’язково мати привід. Якщо в мене є настрій на червону помаду, красиву сукню чи екстравагантний аксесуар — одягаю з радістю і без жодного на це приводу.

— Як підтримуєте форму? Відвідуєте салони краси чи доглядаєте за собою вдома?

— Є такий прекрасний вислів — «хіба хочеш — мусиш». Я страшенно втомлююся, коли доводиться кілька годин відсидіти на манікюрі-педикюрі чи фарбуванні волосся, але переконана, що жінка має бути доглянутою. Тому для мене це усвідомлена жертва. Ну і до того ж робота у мене така — я просто зобов’язана бути у формі. А от шопінг не люблю. Він мене швидше дратує, ніж заспокоює, тому співаю оди богам Інтернету, які дають можливість робити це онлайн.

Схожі новини