«Пропозицію руки і серця отримала від майбутнього чоловіка у…14 років»

Cпівачка і композитор Ірина Доля — про творчість і відпочинок, дітей і сім’ю


Фото з особистого архіву Ірини Долі

Відома львівська співачка Ірина Доля — людина неординарна, талановита і самодостатня. Її пісні вирізняються ліричністю, щирістю, мелодійністю. Учасниця багатьох цікавих проектів, серед яких «Ремінісценції.UA» Ірини Мазур і «Пісні війни» Галини Гузьо, Ірина постійно в пошуку нових ідей, нових ритмів, нових пісень…

Крім того, Ірина — щаслива мама двох прекрасних дітей і кохана дружина чоловіка, з яким разом ще з дитинства.

— Що цікавого зараз відбувається у вашому творчому житті?

— У процесі запис нового альбому «Інерція». Я мала завершити роботу над ним ще торік восени, але влітку помер мій тато, і за рік від його смерті не було написано жодної пісні. Важко пережила відхід батька, адже ми були з ним дуже близькими. Тепер знову активно працюю з аранжувальником Віталієм Літягіним над новими треками. Майбутній альбом буде дещо відрізнятися від попереднього, який називається «Ще раз», — в «Інерції» буде більше музики та акустичного звучання. Альбом «Ще раз» — емоційний надрив, адже робота над ним збіглася з подіями 2013−2014 років, у підбірці про кохання тоді з’явилися «Барикади», пережиті й написані в часи Майдану. «Інерція» — альбом, який більше занурений у музику та людські почуття.

— Коли вас побачимо на сценічних майданчиках найближчим часом?

— 24 серпня — на день Незалежності — з балетом «Життя» братиму участь у проекті Ірини Мазур «ETNOеволюція», їдемо в Одесу. Ми вже багато років співпрацюємо з Іриною та її балетом. Ірина Мазур «фонтанує» ідеями, і ми — «на одній хвилі». Мене запрошують у проект як співачку, і дуже приємно, що мої твори органічно вплітаються в те, що робить режиссер і її «Життя». Знаковою для мене стала й участь у проекті «Ремінісценції.UA», в котрий Ірина вклала колосальний емоційний і творчий потенціал. Маю бажання також підготувати різдвяну акустичну програму.

— Були випадки, коли порушували ваше авторське право?

— Найбільш цинічний випадок був, коли Женя Власова в новорічну ніч виступила з моєю піснею «Сипле сніг» на УТ-1, а в титрах було написано «Українська коляда». Так назвати авторську колядку могла тільки людина, яка геть нічого не тямить у музиці! Це робиться для того, щоб не платити справжньому автору. Я би, напевно, пішла у наступ з юристами (всі права на мої пісні запатентовані), але Євгенія тоді хворіла, тож вирішила не здіймати бучі. Так само і з піснями мого вчителя Сергія Петросяна. Людини нема уже п’ять років, а його пісні співають, не вказуючи автора.

— Власне, вчителі посідають важливе місце в житті кожної людини…

— Так, у мене були прекрасні вчителі. Людмила Божко — мій педагог у консерваторії, яку я закінчувала по класу вокалу. У Музичному училищі ім. Станіслава Людкевича я вчилася у Лесі Салістри. Це — педагог з великої літери. У неї вчилися Оля Юнакова, Інеса Братущик, Олеся Киричук…

— Чи можна вважати початком вашої творчості першу написану пісню у дев’ятирічному віці?

— Мабуть, так. Я писала постійно. У мене багато дитячих пісень, до яких часто повертаюся. Перша моя пісня булла дуже вдалою — відразу виграла Всеукраїнський конкурс. Щоправда, пісня була російськомовна. Я виросла на Київщині, у російськомовному середовищі. Та вдома з мамою спілкувалася тільки українською. А щойно виходила за поріг, мене оточувала російська мова, як у пісні Віктора Винника «Я з України».

Я росла двомовною дитиною. Коли підлітком з батьками переїхала до Львова, відразу зустріла свого майбутнього чоловіка, і вже повністю перебудувалася на українську. Тепер же дуже гостро реагую на прояви великоруського шовінізму. Коли на Подолі в Києві бачу написи: «Трактиръ», а навпроти Золотих Воріт — «Продуктовая лавка», мене це страшенно нервує. І хоча мені однаково легко писати і російською, й українською (до того ж на російських піснях я, як автор, можу більше заробити — багато молодих невідомих виконавців, у яких є «папіки», які вкладають у них гроші, готові записати альбом, «но мне нужны песни на русском языке»…), принципово не пишу пісень російською останні десять років, навіть на замовлення. Це моя позиція. Вважаю, підтримки потребує власне україномовний продукт. Тішуся, що зараз з’явилося багато молодих талановитих колективів, музику яких слухають в усьому світі. Я хотіла б, щоб мої діти слухали «правильну» музику. Син надає перевагу британцям, дочка зазвичай слухає американських виконавців, та час від часу повертаються і до вітчизняних кумирів.

— У вас була своя вокальна студія, яка дала шлях в життя багатьом талановитим виконавцям…

— Так, мої учні — Оксана Гриб, Софія Сливка, Мар’яна Ільків, Надія Гасюк, Олекса Прокопович та багато інших — нині сформовані і реалізовані особистості, які творять цікаву музику. Зараз не відчуваю в собі сили й бажання працювати з великим колективом учнів, та декому все ж даю індивідуальні уроки. У якийсь момент відчула, що як виконавець можу багато ще зробити. Довго поєднувала сцену і викладацьку роботу, але сьогодні співачка в мені перемогла вчителя. Зараз працюю як автор і виконавець, пишу музичні треки… Все це в кайф. Можливо, колись і повернуся до викладацької діяльності, бо вчитель — то діагноз.

— Ви справляєте враження щасливої людини…

— У мене є все, що треба для щастя, — музика, сім’я і люди, з якими можна досягти високих цілей.

— Знаю, що у вас дуже міцна і щаслива родина. Коли і як ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

— Ми з батьками переїхали у серпні до Львова, і моя однокласниця, познайомивши мене з хлопцем у дворі, сказала: «Це наш Мудрик». Мені було 13 років, йому 14. Андрій зробив мені пропозицію руки і серця через рік, в мої 14. Сказав, що ми одружимося 7 серпня. У той рік, коли мені виповнилося 18 років, 7 серпня припало на суботу — найкращий день для весіль. А ще чоловік переконував, що у нас народиться дочка Анастасія і в неї буде золоте кучеряве волосся. Так і сталося.

— Скільки років вашій сім’ї?

— 7 серпня ми відсвяткували срібне весілля — 25 років. Андрій — мій найкращий друг, моя опора, продюсер і коханий чоловік. Хоча ми зовсім різні — з різних середовищ, з різних галактик, та й за гороскопами абсолютно не підходимо одне одному, але про це дізналися, коли уже були одружені. Андрій надзвичайно талановита людина, має чудовий музичний смак, хоч за освітою історик. Займається рекламою в Інтернеті, вебдизайном. Його велика любов — це фотографія, а хобі — кулінарія. Смачнішого грилю, ніж робить мій чоловік, я не їла у жодному ресторані світу. У нас двоє дітей — дочці 12 років, синові 11. Обоє люблять музику. Настя вчиться гри на фортепіано і танців. Дуже багато читає. Юра цікавиться всім, але читати улюблені книги часто просить мене. Син займається на ударних інструментах і легкою атлетикою. Діти наші зовсім різні, та обоє захоплені музикою і не можуть довго одне без одного.

— Як ви відпочиваєте?

— Для мене відпочинок — це море. Андрій пляжів не любить, але терпить заради мене. Обожнюю подорожувати. Шалено люблю Відень. Моє улюблене місто — Верона. Посидіти з Бруно Шульцом теж люблю. Дуже хочу, відпочиваючи, вивчити мови — італійську та англійську.

— Маєте хобі?

— Часто катаюся на велосипеді, хоч я людина абсолютно не спортивна. Ні разу в житті не була у спортзалі. Люблю багато ходити пішки.

— Ідеальна фігура — то у вас спадкове?

— Думаю, це подарунок від батьків. Ніколи не дотримувалася жодних дієт. Люблю поїсти, особливо солодощі. Життя таке коротке, а їжа — це прекрасно, навіщо собі відмовляти в задоволенні?

— Що любите читати?

— Я — прихильник класики. Можу багато разів повертатися до Бальзака, Мопассана, Бокаччо. Люблю наших сучасних поетів — Іздрика, Жадана, Ірванця, Осоку, Ліну Костенко… Часто перечитую Пастернака, Шекспіра… Імпонує мені й творчість Муракамі.

— Що вважаєте найважливішим у своєму житті?

— Цінувати те, що маєш, радіти кожному дню, бо кожен день — прекрасний. Не планувати далі завтрашнього дня. Любити. Вчитися любити — це найскладніше. Будувати взаємини з людьми, з природою, любити себе — це дуже складно, але необхідно.

Довідка «ВЗ»

Ірина Доля — українська співачка і авторка пісень. Народилася 7 серпня 1975 року у Буську Львівської області. Свою першу пісню Ірина Доля написала у 9 років. Випускниця Львівського музичного училища ім. С. Людкевича (фортепіано, композиція, вокал) і Львівської музичної академії ім. М. Лисенка (вокальний факультет). Ще будучи студенткою музичного училища, Ірина разом із знаним львівським композитором Сергієм Петросяном заснувала дитячу пісенну майстерню «Передвістя». Ірина — переможниця різноманітних пісенних фестивалів і конкурсів, зокрема «Червона Рута», «Молода Галичина», «Zielona Gоra» (Польща). Співачка співпрацювала з відомими в Україні музикантами Іваном Небесним, Володимиром Панкратовим, Олегом Бараном, Юрієм Антонюком. З 2013 року — у творчому тандемі з аранжувальником Віталієм Літягіним.