«Я казав, що більше ніколи в житті зв’язуватися з музикою не буду, але досі нею живу»

Сам пише музику та тексти. А найважливіше те, що, попри молодий вік, хлопці з гурту активно записуються на студії і мають велику віддачу своєї аудиторії. У місті Лева їх особливо шанують.

— Михайле, як довго ви займаєтеся музикою?

— З дитинства. Але так, щоб серйозно, то не займався ще ніколи напевно, проте я закінчив клас скрипки — сім років, чотири роки вчився грати на фортепіано і три роки — на барабанах. А потім, коли я вже завершив все це, казав, що більше ніколи в житті зв’язуватися з музикою не буду, тому що це нецікаво.

Однак на другому курсі навчився сам грати на гітарі і написав деякі пісні, які присвятив дівчині, бо закохався так, що співав ці пісні їй під вікнами.

— Про що мріяли у дитинстві?

— Про те, що виросту і стану дуже багатою людиною. Хотів стати мегакрутим бізнесменом.

— За яких умов був створений гурт?

— Просто написав пісні і записав їх свого часу. Зустрів учасника «Голосу країни» Джошуа Пратта, який привів нас на студію до свого знайомого. Цей знайомий записав нас буквально за декілька копійок. Ми зі Сашею Собчуком, нашим басистом, грали на вулиці. Саня його впізнав і попросив, щоб він оцінив нашу творчість. А мені тоді хотілося показати йому свої композиції. Саме Джошуа і був одним з перших, хто сказав, що мені варто з цим працювати та створювати музику. Спочатку ми зняли живе відео, потім записали пісню на студії. Аранжування зробив Діма Кондрашов, який має домашню студію.

Ось так спільними зусиллями ми зняли кліп на пісню «Побудь моїм світлом» і одразу ж після того кліп «Мама».

— Чому гурт назвали RockOns?

— А от просто. Я так придумав. Так мені сподобалося.

— Окрім музики, чим ще займаєтеся?

— Навчаюся і працюю. Де працюю? Виступаю, а це велика праця.

— Звідки черпаєте натхнення для нових творів?

— Ой, та різні ситуації бувають, і коли певна емоція тебе накриває, одразу ж хочеться написати про те, що відчуваєш. Душа сама просить. Ловлю натхнення з інших людей, з мого оточення, точніше, навіть не я ловлю, а моя душа. А голова вже потім думає, що їй робити з тим всім. Живу і надихаюся (сміється. — Авт.). Я живу музикою. Але всі тексти переважно написані одній дівчині… А решта?.. Та все дівчатам присвячено, кому ж я ще можу писати.

— Ви один із цілого гурту пишете, чи ще хтось з учасників?

— Саня щось там писав, але то так — для себе. Написав на листочку і десь його ж і загубив.

— Як привернути увагу публіки та запам’ятатися, адже у Львові багато талановитих музикантів, що створюють конкуренцію?

— Мабуть, потрібно бути справжнім, щирим, відкриватися людям. Мене найбільше дратує, коли бачу в артистах таке лукавство і нещирість. Це відштовхує.

— Як довго виступаєте на площі Ринок?

— Мабуть, зо три роки. З першого дня існування нашого гурту я зрозумів, що потрібно робити якісь візитки, показувати себе людям, рекламуватися, бо якщо в нас є група, ми граємо на вулиці, і люди зупиняються, бо їм то цікаво. А це означає, що треба якомога більше розповідати їм про себе.

— Як люди, які живуть у центрі, реагують на вашу музику? Гнилими яблуками чи помідорами з вікон не кидають?

— Якщо я й досі там граю, значить, не кидають. Перехожі зупиняються, слухають, і це дуже приємно. Гроші завжди кидають. Це також не може не тішити.

— Якби за допомогою машини часу мали можливість повернутися у далеке минуле, що би ви побажали самі собі?

— Не виступати безоплатно. Найбезглуздіша наша трата часу, коли ми перший рік виступали просто так. Їздили незрозуміло куди, а іноді й по чотири виступи на день мали. І працювали без жодної за це копійки.

— Що порадите новачкам?

— Не зупинятись ніколи… За жодних умов. По-перше, треба завжди мати свою позицію, як людини, і обстоювати її. По-друге, конкретно розуміти, для чого ти це все робиш, і в жодному разі не боятися створювати щось нове. Якщо ти креативна людина, то повинна постійно за щось братися і щось робити, створювати, організовувати. Не можна сидіти склавши руки, потрібно постійно рухатися в якомусь напрямку. Людина креативна не має стояти на місці.