Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«З чоловіком познайомилася на поетичному фестивалі у Македонії. Домовилися: він перекладатиме мої книги болгарською, я його — українською…»

Письменниця Анна Багряна представляє українську поезію і драматургію у країнах Балканського півострова

Шість років, поки чоловік Димитр Христов обіймав посаду директора Болгарського культурно-інформаційного центру в місті Скоп’є, сім’я жила у Македонії. Там народилася їхня донечка Оксана. Згодом переїхали у Болгарію, на батьківщину Димитра. Балканські літератори часто запрошують подружжя на престижні літературні фестивалі, творчі зустрічі. На такі урочистості Анна одягає українську вишиванку. Каже, на Балканах це екзотика. Вони у захваті від її розповідей про книжкові форуми в Україні. Проблеми літератури на Балканах і в Україні схожі. Мало людей читає книжки, а отже, небагато їх продається. Тільки з літератури македонським та болгарським письменникам вижити важко. Тож змушені підпрацьовувати: викладають в університетах, працюють у бібліотеках, відкривають власну справу. Про звичаї і традиції болгарів, унікальний літературний фестиваль у македонському селі-музеї Галічнік, персональні виставки своїх картин Анна Багряна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «ВЗ».

— Анно, поки ви жили у Македонії, писали і видавали свої книжки, а у Болгарії переважно займаєтеся перекладацькою діяльністю. Чому?

— У Болгарії менший книжковий ринок, аніж в Україні. Книги виходять у світ маленьким накладом. На плаву тримаються лише ті видавництва, які видають перекладну, класичну, дитячу літературу, твори всесвітньо відомих авторів (Пауло Коельо, Харукі Муракамі). Ціни на книжки приблизно такі ж, як в Україні, може, трохи вищі.

— Ви перекладаєте книги з польської, болгарської, македонської. В Україні нерідко нарікають на брак фахових перекладачів. Чи є проблеми з перекладознавством у Болгарії та Македонії?

— У цих країнах маю багато друзів, які перекладають твори на високому професійному рівні. Та проблема у тому, що видавництва фінансово не спроможні платити гідні гроші перекладачам. У Болгарії та Македонії переклади, як правило, фінансуються державними ґрантовими програмами.

В Україні, на жаль, нема ґрантових програм, розрахованих на популяризацію творів українських авторів за кордоном. Тому українських письменників там мало знають.

— Одна з найцікавіших македонських прозаїків, книгу якої ви переклали українською…

— Наталі Спасова. Роман «Перше кохання на Рожевій вулиці» написала у 13 років. У Македонії її роман перевидавався кілька разів. Я переклала його українською, і в Україні він теж має успіх.

— У якому стані дитяча література?

— У Болгарії та Македонії усе менше часописів і видавництв для дітей. Чимало з них закриваються. Дитячих письменників небагато. Чомусь вважається, що писати для дітей не надто престижно.

— Ви написали книгу «Здійснені мрії» — про дитячі роки Марії Заньковецької, Олени Теліги, Марії Приймаченко. У книзі йдеться і про болгарську, всесвітньо відому провидицю Вангу. Звідки черпали про неї інформацію?

— Використовувала спогади очевидців, розмовляла із журналістами, які брали у неї інтерв’ю. Чимало цікавого розповідав мені свекор Христо Черняєв, який свого часу кілька разів їздив до ясновидиці. У Болгарії Ванга досі популярна.

Про неї пишуть книжки, спогади. У селі Петрич, у якому прожила все життя, є її дім-музей і церква. Щоправда, не канонічна, бо офіційна церква Болгарії її не визнає. Навколо її імені багато легенд, містифікацій. У ясновидиці з’явилися послідовники. Але серед них — чимало шарлатанів, які спекулюють її іменем.

— Які на Балканах найпрестижніші літературні фестивалі?

— Щороку в Македонії відбувається найбільший і найдавніший у світі поетичний фестиваль «Струзькі вечори поезії». Найпрестижніша його нагорода — «Золотий вінець». Лауреатів з різних країн нагороджують високою премією, яка мало не прирівнюється до Нобелівської. Лауреатів з України не було. На фестивалі «Рацинові зустрічі» (на честь македонського письменника Кочо Рацина) найвища нагорода — «Рацинове визнання». У Болгарії цього року відбувся Перший міжнародний літературний фестиваль «Орфей». Я представляла Україну.

У Македонії, високо в горах, є село-музей Галічнік. У ньому збереглася традиційна архітектура. Виходець з цього села поет Тодор Чалоскі (уже покійний) щороку організовував Міжнародний літературний фестиваль. Найважливіша подія в селі — Ґалічнінське весілля, яке щороку відбувається у липні, у день святого покровителя села апостола Петра. Відбувається як театральне дійство: з прадавніми звичаями, традиціями, національними стравами. Загалом — понад 30 давніх обрядів. Молодята, їхні родичі одягають національні костюми. Обов’язкова умова — один із наречених має бути вихідцем з Ґалічніка. Такі весілля фінансує держава. Люди з’їжджаються з усіх куточків Македонії. В Ґалічніку лише два жителі, а під час театралізованого весільного дійства збирається понад п’ять тисяч гостей.

— Димитр Христов — відомий болгарський письменник, перекладач, бард. Добре знає українську. Чоловік — ваш перший читач і критик?

— Не завжди. Але, буває, напишу твір — Димитр відразу перекладає його болгарською. Так було з віршем «Орфей», який написала на одному з літературних фестивалів. Під час перекладу книжок з болгарської нерідко стикаюся з труднощами. В Болгарії, як і в Україні, в різних регіонах розмовляють діалектами, молодь — сленгом, розмовне мовлення відрізняється від літературної мови. У таких випадках допомагає Димитр. Болгарською переклав українських класиків — Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Українку. Українську поезію, до речі, болгари сприймають як оригінальну, самобутню.

У 2012-му чоловік переклав і видав антологію «Сучасна українська поезія». Вона є у книгарнях, презентуємо її на творчих зустрічах.

— Вашу п’ятирічну донечку звати Оксана. Незвично як для Болгарії. Хто обирав ім’я?

— Обирали разом із Димитром. Хоча він подав таку ідею. Ім’я Оксана в нашій родині переходить з покоління у покоління: так звати мою маму, мою прабабусю… Ім’я Оксана Димитрові дуже подобається.

З Димитром Христовим познайомилася на міжнародному поетичному фестивалі «Струзькі вечори поезії» у Македонії. Домовилися: він перекладатиме мої книги болгарською, а його — українською. Коли йому запропонували взяти участь у конкурсі на посаду директора Болгарського культурно-інформаційного центру у Скоп’є, поцікавився, чи готова я поїхати з ним у Македонію. Погодилася. Македонську мову на побутовому рівні опанувала за місяць. Тим більше, в університеті вивчала старослов’янську. У літній школі для іноземців вивчала македонську мову, літературу, звичаї і традиції. А болгарську опанувала разом із чоловіком.

— Ви, бува, не нащадок Івана Багряного?

— Мене часто про це запитують. Насправді для нас обох це псевдонім. Справжнє прізвище Івана Багряного — Лозов’ягін, а моє — Багрянцева. У Болгарії, до речі, цікавляться, чи я не родичка відомої болгарської поетеси Елисавети Багряної, збірку якої я переклала. Псевдо Багряна я взяла у 18 років, коли вчилася в університеті.

— Ваше улюблене болгарське свято…

— «Баба Марта» — 1 березня. У перший день весни люди святкують її прихід. Одне одному дарують біло-червоні «мартениці» — лялечки, браслетики, що символізують здоров’я, щастя, удачу, люди вішають їх на одяг. Коли з теплих країв прилітають лелеки або з’являється перший цвіт, мартениці вішають на деревах. Йдеш парком — усі дерева у мартеницях. Відчуваєш якесь внутрішнє піднесення.

— Читала, у Македонії ви відкрили дві персональні виставки своїх картин. Коли виявили в собі дар художника?

— У дитинстві відвідувала художню школу. А років зо три тому заходимо з Оксаночкою в книгарню. Донька за альбомом для малювання та кольоровими олівцями рученята простягає. Купила. Вдома дає мені олівці, щоб я малювала. Спочатку малювала для донечки, згодом захопилася образотворчим мистецтвом. Почали з’являтися цікаві образи. Свої малюнки виставляла на «Фейсбук». Їх побачив один із македонських поетів і запропонував відкрити виставку моїх робіт. Іноді ілюструю і свої твори, і книжки інших авторів.

Оксанка теж гарно малює. Свої роботи любить показувати на наших з чоловіком зустрічах з читачами. Чи стане художницею? Знаєте, коли я була вагітною, поїхала у Скоп’є на книжковий ярмарок. Зустріла там знайому поетесу з Боснії. «У мене, — каже вона, — дар пророцтва. Твоя майбутня дитина, Анно, стане відомою режисеркою». «Як добре! — жартую. — Ми з чоловіком пишемо п’єси. Тож буде кому їх ставити на сцені».

Оксанка справді обожнює сценічне дійство. Щонеділі ходимо з нею на вистави лялькового театру у Софії.

— Часто приїжджаєте в Україну?

— Щороку від кінця травня — до початку вересня живу на батьківській землі. Родом я з Київщини. Дитинство минуло в селищі Борова Фастівського району. Торік їздили з Оксанкою до Канева, Чигирина, Холодного Яру, Батурина. Цікаво побувати там, де ще не були…

Схожі новини