«Дружина каже, у мене складний характер. Але ставить у приклад своєму синові»

Ексклюзивне інтерв’ю з шоуменом Олександром Скічком


Олександр Скічко. Фото телеканалу “Україна”.

Шоумену, ведучому програми «Зірковий шлях» на телеканалі «Україна» Олександрові Скічку лише 27 років. Попри молодий вік, його знають далеко за межами України. Молодого, красивого, харизматичного — такого Олександра побачила уся Європа.

Він був одним із ведучих пісенного конкурсу «Євробачення», яке відбулося у Києві. А ще Олександр — ведучий церемонії «українського «Оскара», зіграв у серіалі, пройшов кастинг і готується до зйомок у повнометражному фільмі. У професійному портфоліо Скічка — багато весіль, телевізійних проектів і пародій. Торік у житті Олександра відбулася знаменна подія — він одружився.

— Олександре, після «Євробачення» ви прокинулися знаменитим. Як змінилося ваше життя? Мабуть, роботи додалося?

— «Євробачення» — крутий проект. Після нього мене почали впізнавати навіть ті люди, які раніше ніколи про Скічка і не чули. Роботи, звісно, додалося.

— На зіркову хворобу не захворіли?

— Мені приємно, що мене впізнають. Із задоволенням фотографуюся і даю автограф, якщо хтось попросить. Але не виявляю при цьому якоїсь зверхності чи пафосу. І зіркової хвороби у мене ніколи не було.

— Бачила, як вільно ви спілкувалися на «Євробаченні» англійською. Звідки такий високий рівень підготовки?

— Батьки ніби знали, що мені знадобиться у майбутньому англійська. Фразу про те, що це мова майбутнього, я чув з дитинства. Тому пішов до школи з поглибленим вивченням англійської, потім навчався в університеті на факультеті міжнародної економіки. Навіть влітку їздив до Англії за програмою обміну студентами.

— Як з’ясувалося, окрім того, що знімаєтеся у кіно, ведете програму «Зірковий шлях», ви ще брали участь у танцювальному шоу. Але вибули після другого ефіру. Не пощастило?

— Це був складний період, бо збіглося три грандіозні проекти у моєму житті — весілля, зйомки у серіалі й танці. Та ще й основної роботи на телеканалі «Україна» ніхто не відміняв. Тягнути цього воза було нереально складно, бо кожен проект забирав багато часу. В іншій ситуації я би боровся за перемогу до кінця. Але насправді був щасливий, що випробував свої сили, дізнався, яка це важка праця.

Якби мені ще раз запропонували взяти участь у такому шоу, добре би подумав, чи погоджуватися.

— Це зараз ви — відома людина. А коли вперше з’явилися на сцені?

— У школі завжди брав участь у художній самодіяльності. Але серйозний перший виступ був в обласній філармонії. Як зараз пригадую, проводив День працівника сільського господарства. Мій гонорар тоді був 50 гривень. Тоді для школяра ці гроші здавалися дуже великими — можна було кілька разів у ресторані пообідати, або купити машинку з радіокеруванням. Що я і зробив (сміється. — Г. Я.). Завдяки татові я потрапив у шкільному віці і на телебачення. Тато дізнався, що проводять кастинг на ведучого дитячої програми. Ми поїхали до Києва, і мене взяли на роботу. Потім щотижня їздив з Черкас на зйомки до Києва.

— Олександре, ви затребувана особа як ведучий весіль. Скільки провели весільних забав?

— О… весіль я справді провів багато: на морі, у горах, навіть у печері, на даху і в лісі. Скільки їх було, точної цифри не назву, але понад 200 буде. Особливо мені запам’яталося весілля посеред лісу, коли церемонія реєстрації шлюбу відбулася ввечері після другого застілля. Це було надзвичайно романтично і красиво: при світлі ліхтарів, свічок, у супроводі «живого» оркестру. Наречений виїжджав на білому коні, а наречена спускалася на гойдалці з верхівки дерева.

— Попри те, що ви одружений чоловік, багато дівчат вважають вас ідеалом. Як вважаєте: ви ідеальний чи маєте недоліки?

— Запитайте у моєї дружини (сміється. — Г. Я.). У мене багато недоліків, але хто сам захоче говорити про них? Ліза каже, у мене складний характер, зі мною важко сперечатися і що я дуже впертий. Кажуть, це пов’язано зі знаком зодіаку, я ж Телець. На мою думку, ідеальних чоловіків не існує, так само, як і жінок. Хоча жінки трішечки ближчі до ідеалу, аніж ми.

— Минулого року ви одружилися. Як познайомилися з Лізою і коли зрозуміли, що саме вона — ваша доля?

— Я знайомий з Лізою давно… Київ — це велике село. Коли я переїхав до столиці, почав працювати на телебаченні, і навіть колись брав у неї інтерв’ю. Щоразу, коли підходив до неї знову познайомитися, казав: «Доброго дня, мене звати Саша. Ви, напевно, мене не пам’ятаєте. Я вже брав у вас інтерв’ю, але Бог із ним…». Вже потім Ліза мені розповідала, що вона мене одразу запам’ятала, і мої слова сприймала як знущання. Ніби у мене погана пам’ять і я не запам’ятовую людей. Коли я зрозумів, що вона стане моєю дружиною? Мабуть, тоді, коли почали зустрічатися, спілкуватися більше.

— У вас було романтичне весілля. Чому обрали саме Грузію для цієї важливої події?

— Бо такого колориту, як у Грузії, нема більше ніде. Там усе справжнє і не вигадане. А ще в Грузії смачна кухня і щира гостинність.

— У вас було не лише весілля у Грузії, а й реєстрація шлюбу?

— Так, ми прилетіли на день раніше від гостей, бо треба було перекласти документи грузинською. І свідоцтво про шлюб у нас — грузинською.

— І що, цей шлюб дійсний в Україні?

— Аякже! Між Україною і Грузією є домовленість на законодавчому рівні про те, що ми приймаємо їхні свідоцтва, а вони — наші.

— У вашої дружини двоє дітей від першого шлюбу. Як вони сприйняли появу чужого дядька біля своєї мами?

— З одинадцятирічним Данилом — ми друзі. Називає мене Сашком. Пишається тим, що я роблю, Ліза завжди ставить мене йому у приклад. Так, він іноді ревнує, але не лише Єлизавету до мене, а й до своєї молодшої сестрички.

— Як часто даруєте дружині квіти?

— Намагаюся її балувати. У нас дуже багато свят — це прекрасний привід. День закоханих, 8 Березня, у квітні день народження у моєї тещі (можна заодно і дружину привітати). Навесні взагалі просто прийнято дарувати квіти дружині, адже прийшла весна. Стараюсь радувати її квітами. Але в мене така дружина, що нагадає мені, якщо я десь забуду. Я її за це дуже сильно люблю.

— Яке найскладніше питання ви отримували від дітей?

— Найскладніше, напевно, коли діти починають цікавитися стосунками між жінками та чоловіками. Тема недитяча, однак дитині все потрібно пояснити, а не розповідати, що дітей знаходять у капусті. Загалом, сучасні діти навіть не задають питання, а просто луплять одразу фактами. Такі ситуації заводять у глухий кут. Я вважаю, що з дітьми потрібно обговорювати всі теми, їм усе потрібно пояснювати. Якщо це погано — значить, погано, якщо це тривожно — все одно потрібно про це говорити.

— Це правда, що в шоу-бізнесі немає дружби? Чи є на знімальному майданчику або на каналах люди, з якими неприємно працювати?

— Шоу-бізнес — це те ж саме, що офіс, де, умовно кажучи, сидять люди. В офісі є дружба? Я вірю в те, що є. Є колеги, з якими приємно працювати, а є навпаки. Насамперед, все залежить від людей.

— Як почуваєтеся у ролі актора? Що більше подобається: зйомки у кіно чи робота на телебаченні?

— Це абсолютно різні речі. Телебачення дуже динамічне, там рідко знімають по два-три дублі. Головне на телебаченні, аби все на екрані виглядало природно та гармонійно. А зйомка фільму або серіалу — це копітка робота.

Кожна деталь має бути ідеально відшліфованою. Іноді це навіть набридає, і хочеться динаміки. Тому, поєднуючи телебачення та кіно, ти отримуєш відразу дві емоції. Мені подобається і те, й інше. Обрати щось одне неможливо.

— У програмі «Зірковий шлях» ви часто приміряєте на себе незвичайні, комічні образи. Навіть у жінку переодягалися. Легко погоджуєтеся на такі перевтілення?

— Ой, це правда, ким я тільки не був (сміється). Я був не лише жінкою. Приміряв образ і Спайдермена, і Едварда Рукиножиці. За роки роботи на телебаченні я вже звик до цього, адже ТБ — це експерименти, і в жодному разі не можна соромитися. Якщо тобі ніяково, треба перебороти це почуття. Краще, коли ти отримуєш від цього задоволення. І дуже важливо підключати самоіронію та подавати все з гумором.

— У вас прекрасна робота, гарна сім’я. Чи є щось, чого вам не вистачає? Чого б хотілось найбільше?

— Бажань багато, саме вони мотивують мене працювати, заробляти гроші та досягати мети. Хочу багато подорожувати, відвідати інші континенти, окрім Європи та Північної Америки. У мене є мрія — поїхати до Норвегії на риболовлю з наметами або в кемпінг, готувати їжу на багатті. Але наразі це не мета, це з рубрики «Я хочу». Я, до речі, в дитинстві багато рибалив з батьком. У мене залишилися спогади, тому я маю таку мету, що колись всеаки туди поїду. Щоправда, я не був на риболовлі останні 5 років. У кожного повинна бути своя дивна мрія…

— Як проводите вільний час?

— З сім’єю і друзями, обожнюю подорожувати, іноді готувати. Люблю влаштовувати пікніки — вирватися кудись з друзями на природу, де я стою в ковпаку перед багаттям і смажу шашлик. Мені це приносить море задоволення. Коли смажиш шашлик, ні про що не думаєш — у тебе є м’ясо і треба стежити, щоб воно не згоріло. Це так круто, у тебе мозок повністю відключається, і це приносить масу задоволення.