«Дружина каже, у мене складний характер. Але ставить у приклад своєму синові»

Ексклюзивне інтерв’ю з шоуменом Олександром Скічком

Шоумену, ведучому програми «Зірковий шлях» на телеканалі «Україна» Олександрові Скічку лише 27 років. Попри молодий вік, його знають далеко за межами України. Молодого, красивого, харизматичного — такого Олександра побачила уся Європа.

Він був одним із ведучих пісенного конкурсу «Євробачення», яке відбулося у Києві. А ще Олександр — ведучий церемонії «українського «Оскара», зіграв у серіалі, пройшов кастинг і готується до зйомок у повнометражному фільмі. У професійному портфоліо Скічка — багато весіль, телевізійних проектів і пародій. Торік у житті Олександра відбулася знаменна подія — він одружився.

— Олександре, після «Євробачення» ви прокинулися знаменитим. Як змінилося ваше життя? Мабуть, роботи додалося?

— «Євробачення» — крутий проект. Після нього мене почали впізнавати навіть ті люди, які раніше ніколи про Скічка і не чули. Роботи, звісно, додалося.

— На зіркову хворобу не захворіли?

— Мені приємно, що мене впізнають. Із задоволенням фотографуюся і даю автограф, якщо хтось попросить. Але не виявляю при цьому якоїсь зверхності чи пафосу. І зіркової хвороби у мене ніколи не було.

— Бачила, як вільно ви спілкувалися на «Євробаченні» англійською. Звідки такий високий рівень підготовки?

— Батьки ніби знали, що мені знадобиться у майбутньому англійська. Фразу про те, що це мова майбутнього, я чув з дитинства. Тому пішов до школи з поглибленим вивченням англійської, потім навчався в університеті на факультеті міжнародної економіки. Навіть влітку їздив до Англії за програмою обміну студентами.

— Як з’ясувалося, окрім того, що знімаєтеся у кіно, ведете програму «Зірковий шлях», ви ще брали участь у танцювальному шоу. Але вибули після другого ефіру. Не пощастило?

— Це був складний період, бо збіглося три грандіозні проекти у моєму житті — весілля, зйомки у серіалі й танці. Та ще й основної роботи на телеканалі «Україна» ніхто не відміняв. Тягнути цього воза було нереально складно, бо кожен проект забирав багато часу. В іншій ситуації я би боровся за перемогу до кінця. Але насправді був щасливий, що випробував свої сили, дізнався, яка це важка праця.

Якби мені ще раз запропонували взяти участь у такому шоу, добре би подумав, чи погоджуватися.

— Це зараз ви — відома людина. А коли вперше з’явилися на сцені?

— У школі завжди брав участь у художній самодіяльності. Але серйозний перший виступ був в обласній філармонії. Як зараз пригадую, проводив День працівника сільського господарства. Мій гонорар тоді був 50 гривень. Тоді для школяра ці гроші здавалися дуже великими — можна було кілька разів у ресторані пообідати, або купити машинку з радіокеруванням. Що я і зробив (сміється. — Г. Я.). Завдяки татові я потрапив у шкільному віці і на телебачення. Тато дізнався, що проводять кастинг на ведучого дитячої програми. Ми поїхали до Києва, і мене взяли на роботу. Потім щотижня їздив з Черкас на зйомки до Києва.

— Олександре, ви затребувана особа як ведучий весіль. Скільки провели весільних забав?

— О… весіль я справді провів багато: на морі, у горах, навіть у печері, на даху і в лісі. Скільки їх було, точної цифри не назву, але понад 200 буде. Особливо мені запам’яталося весілля посеред лісу, коли церемонія реєстрації шлюбу відбулася ввечері після другого застілля. Це було надзвичайно романтично і красиво: при світлі ліхтарів, свічок, у супроводі «живого» оркестру. Наречений виїжджав на білому коні, а наречена спускалася на гойдалці з верхівки дерева.

— Попри те, що ви одружений чоловік, багато дівчат вважають вас ідеалом. Як вважаєте: ви ідеальний чи маєте недоліки?

— Запитайте у моєї дружини (сміється. — Г. Я.). У мене багато недоліків, але хто сам захоче говорити про них? Ліза каже, у мене складний характер, зі мною важко сперечатися і що я дуже впертий. Кажуть, це пов’язано зі знаком зодіаку, я ж Телець. На мою думку, ідеальних чоловіків не існує, так само, як і жінок. Хоча жінки трішечки ближчі до ідеалу, аніж ми.

— Минулого року ви одружилися. Як познайомилися з Лізою і коли зрозуміли, що саме вона — ваша доля?

— Я знайомий з Лізою давно… Київ — це велике село. Коли я переїхав до столиці, почав працювати на телебаченні, і навіть колись брав у неї інтерв’ю. Щоразу, коли підходив до неї знову познайомитися, казав: «Доброго дня, мене звати Саша. Ви, напевно, мене не пам’ятаєте. Я вже брав у вас інтерв’ю, але Бог із ним…». Вже потім Ліза мені розповідала, що вона мене одразу запам’ятала, і мої слова сприймала як знущання. Ніби у мене погана пам’ять і я не запам’ятовую людей. Коли я зрозумів, що вона стане моєю дружиною? Мабуть, тоді, коли почали зустрічатися, спілкуватися більше.

— У вас було романтичне весілля. Чому обрали саме Грузію для цієї важливої події?

— Бо такого колориту, як у Грузії, нема більше ніде. Там усе справжнє і не вигадане. А ще в Грузії смачна кухня і щира гостинність.

— У вас було не лише весілля у Грузії, а й реєстрація шлюбу?

— Так, ми прилетіли на день раніше від гостей, бо треба було перекласти документи грузинською. І свідоцтво про шлюб у нас — грузинською.

— І що, цей шлюб дійсний в Україні?

— Аякже! Між Україною і Грузією є домовленість на законодавчому рівні про те, що ми приймаємо їхні свідоцтва, а вони — наші.

— У вашої дружини двоє дітей від першого шлюбу. Як вони сприйняли появу чужого дядька біля своєї мами?

— З одинадцятирічним Данилом — ми друзі. Називає мене Сашком. Пишається тим, що я роблю, Ліза завжди ставить мене йому у приклад. Так, він іноді ревнує, але не лише Єлизавету до мене, а й до своєї молодшої сестрички.

— Як часто даруєте дружині квіти?

— Намагаюся її балувати. У нас дуже багато свят — це прекрасний привід. День закоханих, 8 Березня, у квітні день народження у моєї тещі (можна заодно і дружину привітати). Навесні взагалі просто прийнято дарувати квіти дружині, адже прийшла весна. Стараюсь радувати її квітами. Але в мене така дружина, що нагадає мені, якщо я десь забуду. Я її за це дуже сильно люблю.

— Яке найскладніше питання ви отримували від дітей?

— Найскладніше, напевно, коли діти починають цікавитися стосунками між жінками та чоловіками. Тема недитяча, однак дитині все потрібно пояснити, а не розповідати, що дітей знаходять у капусті. Загалом, сучасні діти навіть не задають питання, а просто луплять одразу фактами. Такі ситуації заводять у глухий кут. Я вважаю, що з дітьми потрібно обговорювати всі теми, їм усе потрібно пояснювати. Якщо це погано — значить, погано, якщо це тривожно — все одно потрібно про це говорити.

— Це правда, що в шоу-бізнесі немає дружби? Чи є на знімальному майданчику або на каналах люди, з якими неприємно працювати?

— Шоу-бізнес — це те ж саме, що офіс, де, умовно кажучи, сидять люди. В офісі є дружба? Я вірю в те, що є. Є колеги, з якими приємно працювати, а є навпаки. Насамперед, все залежить від людей.

— Як почуваєтеся у ролі актора? Що більше подобається: зйомки у кіно чи робота на телебаченні?

— Це абсолютно різні речі. Телебачення дуже динамічне, там рідко знімають по два-три дублі. Головне на телебаченні, аби все на екрані виглядало природно та гармонійно. А зйомка фільму або серіалу — це копітка робота.

Кожна деталь має бути ідеально відшліфованою. Іноді це навіть набридає, і хочеться динаміки. Тому, поєднуючи телебачення та кіно, ти отримуєш відразу дві емоції. Мені подобається і те, й інше. Обрати щось одне неможливо.

— У програмі «Зірковий шлях» ви часто приміряєте на себе незвичайні, комічні образи. Навіть у жінку переодягалися. Легко погоджуєтеся на такі перевтілення?

— Ой, це правда, ким я тільки не був (сміється). Я був не лише жінкою. Приміряв образ і Спайдермена, і Едварда Рукиножиці. За роки роботи на телебаченні я вже звик до цього, адже ТБ — це експерименти, і в жодному разі не можна соромитися. Якщо тобі ніяково, треба перебороти це почуття. Краще, коли ти отримуєш від цього задоволення. І дуже важливо підключати самоіронію та подавати все з гумором.

— У вас прекрасна робота, гарна сім’я. Чи є щось, чого вам не вистачає? Чого б хотілось найбільше?

— Бажань багато, саме вони мотивують мене працювати, заробляти гроші та досягати мети. Хочу багато подорожувати, відвідати інші континенти, окрім Європи та Північної Америки. У мене є мрія — поїхати до Норвегії на риболовлю з наметами або в кемпінг, готувати їжу на багатті. Але наразі це не мета, це з рубрики «Я хочу». Я, до речі, в дитинстві багато рибалив з батьком. У мене залишилися спогади, тому я маю таку мету, що колись всеаки туди поїду. Щоправда, я не був на риболовлі останні 5 років. У кожного повинна бути своя дивна мрія…

— Як проводите вільний час?

— З сім’єю і друзями, обожнюю подорожувати, іноді готувати. Люблю влаштовувати пікніки — вирватися кудись з друзями на природу, де я стою в ковпаку перед багаттям і смажу шашлик. Мені це приносить море задоволення. Коли смажиш шашлик, ні про що не думаєш — у тебе є м’ясо і треба стежити, щоб воно не згоріло. Це так круто, у тебе мозок повністю відключається, і це приносить масу задоволення.