«Євробачення» — як «музичний Великдень»: усі співають, танцюють і веселяться"

Він обіцяв привезти з Португалії перемогу. І попри те, що судді несправедливо оцінили його виступ, Melovin повернувся з Лісабона переможцем. Глядачі з різних країн Європи гідно оцінили його виступ, а вдячні українські шанувальники зустріли молодого співака в аеропорту «Бориспіль» як справжнього героя.

Про враження від пісенного конкурсу «Євробачення» Melovin розповів журналісту «ВЗ».

— Попри те, що ви не привезли в Україну призового місця, Мел, вас все одно називають переможцем. Мабуть, через те, що саме за глядацьким голосуванням ви вийшли на сьому сходинку?

— Найбільше боявся того, щоб люди не сприймали мене як лузера чи невдаху через те, що я не привіз перемоги, хоча й обіцяв. І надзвичайно було приємно, коли у літаку стюардеса по гучномовцю оголосила: «З нами летить Melovin. Він був найкращим на „Євробаченні“. Дякуємо за те, що гідно представив Україну». А вже коли літак приземлився і я вийшов у зал очікування, мене зустріла армія шанувальників.

— Судді майже усі, ніби змовилися, поставили вам нулі, окрім двох країн. Як думаєте, чому так несправедливо оцінили ваш виступ?

— Цього року була дивна ситуація з оцінюванням. Чомусь найвищі бали дали представниці Ізраїлю і Кіпру, а всіх решта «відправили» вниз. Чому так сталося, пояснити не можу.

Але, на мою думку, «Євробачення» не лише пісенний конкурс, а й доволі політичний.

— А як до вас загалом ставилися у Лісабоні? Хтось хвалив, а хтось, можливо, відверто ігнорував?

— На мою думку, Національний відбір в Україні відбувається набагато складніше, ніж саме «Євробачення». У Європі ставлення до цього пісенного конкурсу інше, я би його назвав «музичний Великдень». Справді, це наче музична Пасха. Усі веселяться, співають, знайомляться, усюди пахне позитивом і витає дух свята. Такого «напрягу», який присутній у нас, не було. Багато учасників підходили до нас, казали, що вболівають за Україну, хвалили мій номер. До мене підійшов ЖанПоль Готьє (французький модельєр. — Г. Я.), який одягав цього року Францію, висловив своє захоплення: «Melovin, у тебе така стильна лінза, а номер — такий крутий, це просто неймовірне шоу у Європі». Було надзвичайно приємно, що людина такого рівня так високо оцінила рівень мого номера.

— Що для вас було найважче на «Євробаченні»?

— Очікування. Очікування свого виходу, очікування свого гриму, репетицій… Кожен день був схожий один на одний, усе повторювалося.

— Мабуть, те, що виступали першим у фіналі, полегшило вам життя?

— О, ні. Першим виступати не завжди краще. Це ніби п’ятдесят на п’ятдесят. Виступати першим — значить, задати тон події. Це відповідально і складно. Але тоді не треба чекати на свій виступ. З іншого боку, все одно треба сидіти у грін-румі і чекати завершення фіналу. І це очікування мене просто вбиває.

— Перед поїздкою у Португалію ви казали, що на конкурс берете зі собою бабусине намисто, бо це ваш оберіг. Які ще обереги носите при собі?

— Я вірю у магічну силу оберегів. Під час виступу у кишені мав бабусине намисто. А перед виступом мені зробили на замовлення перстень з чорного каменю з логотипом моєї команди, знизу — колесо Фортуни.

— Що вам сказала мама перед поїздкою на конкурс?

— Мої батьки не до кінця вірили у те, що саме їхній син представлятиме Україну на «Євробаченні». А коли я виборов таке право, батьки сказали, що пишаються мною. З Лісабона я їм щодня телефонував. Вони були безмежно щасливі, що на виступ їхнього сина дивляться понад 100 мільйонів людей. Тепер у мене з’явилася серед інших ще одна мрія: хотів би, щоб моя дитина у майбутньому також зробила щось таке неймовірне, щоб я міг пишатися.

— Майже на усіх виступах ви і ваша команда у чорному одязі, навіть кліп зняли у чорному одязі. Це ваш улюблений колір чи це певний образ?

— Ні, це не образ. У Melovinа нема образу. Моя лінза — данина творчості, допомагає мені писати музику і виступати, почуватися вільнішим, впевненішим і сильнішим. Чорний колір для мене — найтепліший і найкомфортніший колір, незважаючи на те, що теплими вважають червоний, оранжевий… У моєму гардеробі є речі з білими вкрапленнями — смужками чи сорочками.

— Через те і волосся пофарбували у чорний колір?

— Від природи у мене волосся темного кольору, як і мої брови. Брови, до речі, я не фарбую. Волосся я хотів довести до максимально чорного відтінку, щоб воно не було темно-шоколадним.

— Чому лінза одна і завжди у лівому оці?

— Бо мене завжди дивувало: чому люди одягають дві лінзи? А чому не одну? Саме через це і народилося бажання мати лінзу лише в одному оці.

— Пригадую, на «Х-факторі», у якому ви перемогли, вас оголошували як Костю Бочарова. А на «Євробачення» ви поїхали як Melovin. Чому обрали собі саме таке сценічне ім’я?

— Усе, що придумується, щось означає. Мій псевдонім — це величезна сила. Його я придумав шість років тому. Відкрив ноутбук і у Фотошопі хотів написати літери, які у майбутньому стануть сильним брендом. Мріяв створити щось таке, що пізніше будуть впізнавати не лише в Україні, а й Європі. От і придумав Melovin, бо тут є поєднання слів Гелловін, Квін, мелодія. І в один момент у голові прозвучала фраза: Melovin.

— Ви голосно заявили про себе ще на «Х-факторі». Це була ваша перша важлива перемога. Що тоді відчували? На зіркову хворобу не захворіли?

— О… я відчував таку ейфорію, що й словами не передати. І на зіркову хворобу захворів. І хворів наступні півроку. Тоді здавалося, що навколо мене усе кружляє, крутиться, а я — центр Всесвіту. Добре, що це тривало недовго і сталося раніше. Такі речі мають відбутися у житті кожної людини. Щоб потім була добра карма. І розуміти, що не все буде завжди навколо тебе крутитися. Треба далі працювати і йти вперед.

— Не боялися, що зійшли на свій перший Олімп, але ж з нього можна і впасти?

— Правду кажучи, я з нього і впав. Не розумів, що маю робити далі без продюсера. Мені було лише 18 років, і тут на мене звалилася така слава. А далі що?! Це все треба було пережити, щоб потім зрозуміти — треба працювати ще більше. А головне — не забувати, хто на початках був зі мною у команді і хто першим повірив у мене.

— Ви вже багато років на сцені. Перед виступом відчуваєте страх?

— У мене нема страху. Є легке хвилювання, бо хочу все зробити ідеально. Відчуваю на сцені кайф, бо дарую людям радість.

— Мабуть, після пісенного конкурсу «Євробачення» пісенних фанок додалося? Не докучають повідомленнями у соцмережах чи тероризують телефонними дзвінками? А може, перед вікнами співають серенади?

— От я зараз стою перед вікном, наче й нікого нема (сміється. — Г. Я.). Дзвінками мене не тероризують, але телефонують моєму директору. Не надокучають. Я це називаю «маленькими проблемами» своєї роботи. Так, пишуть повідомлення у соцмережах, більшість з них я, звісно, читаю. Але багато листів, написаних від руки, мені також надходить поштою на одеську адресу батьків. Ці листи надзвичайно теплі, і я усі перечитую. Це не записки від неповнолітніх дівчаток, а надзвичайно цікаві історії від 30−35-річних жінок. Жінки пишуть, через що їм довелося пройти, щоб отримати від життя те, до чого прагнули. Тато ці листи збирає, а потім надсилає мені до Києва.

— Серце ваше вільне? Якою має бути дівчина, щоб могла заполонити його?

— Якби моє серце вже належало якійсь дівчині, не встиг би ані музикою займатися, ані підготовкою до «Євробачення». У житті все відбувається не випадково. Але неможливо передбачити, з ким я буду у майбутньому. Іноді трапляється так, що люди, які, за логікою, не мали би бути разом, стають сім’єю. Наразі я про це не думаю. Кого би хотів бачити поруч? Дівчину, яка буде справжньою, буде любити життя і знати, заради чого живе у цьому житті.

— Хлопці до вас залицяються?

— Богу дякувати, таких повідомлень у соцмережах на свою адресу не зустрічав. У Європі було кілька моментів з певними натяками на дружбу (сміється. — Г. Я.). Позитивно ставлюся до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, головне, щоб їм було добре і вони були щасливими. Але «затягнути мене у свої тенета» — ніколи. Мене взагалі неможливо нікуди силоміць затягнути, бо я — сильна і впевнена у собі людина.

— За час творчої кар’єри у вас, мабуть, траплялися смішні і курйозні ситуації…

— О… був страшний випадок, коли я на репетиції вибив собі шматок зуба. Це було перед «Євробаченням». Я настільки кайфував під час виконання пісні, що не розрахував дистанцію між мікрофоном і своїм ротом. З усієї сили проїхав по зубах, і шматок зуба відколовся. А смішні моменти бувають, коли дуже багато роботи. От, скажімо, вчора я співав у Харкові, а сьогодні — вже у Херсоні. Виходжу на сцену у Херсоні і кричу: «Доброго вечора, Харків!». І так чотири рази поспіль. Люди з залу вигукують: «Та ми не Харків!». Тому перед концертом прошу свою команду, щоб писати мені великими літерами, у якому місті ми сьогодні виступаємо.

— Ви розмовляєте здебільшого російською. Однак на «Євробаченні» іноземним журналістам відповідали українською.

— Зі своїми батьками спілкувався суржиком. Це така собі мішанина російської і української. Мої батьки народилися у селі, пізніше перебралися в Одесу. Одеса — російськомовне місто, тож зі своїми друзями я спілкувався російською. Зараз надолужую вивчення української. Спілкуватися у Лісабоні

українською було принциповим рішенням. Так, було надзвичайно важко, бо не маю практики.

Зате, коли повернувся з Португалії, зрозумів, як гарно вмію говорити українською. Я завжди любив Україну, але після «Євробачення» полюбив її у тисячу разів більше. Зрозумів, що на мене покладено величну місію представляти мою країну, коли саме я тримаю у руках прапор моєї країни і люди кажуть: «Це — Україна, це — Melovin!», відчув неймовірне щастя, що народився в Україні. І дуже пишаюся цим.

— Після повернення з «Євробачення» ви запланували тур у великих містах України. У рамках всеукраїнського туру виступатимете і у Львові. Що запропонуєте львів’янам?

— Ніколи нічого не пропоную. Люблю, коли люди не обманюють, а чесно насолоджуються концертом, коли між артистом і глядачами відбувається обмін енергією. Коли зал співає мої пісні. Зі сцени завжди розповідаю історії, які можуть на когось вплинути чи навіть допомогти стати щасливішими.

Фото прес-служби Melovinа