Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Коли почув про жіночі батальйони, пішов на фронт добровольцем»

Актор театру і кіно Роман Семисал рік воював в АТО. А потім зіграв роль комбата у фільмі «Кіборги» і разом зі сестрами Тельнюк заспівав у соціально-мистецькому проекті «Пісні війни»

Киянин Роман Семисал не чекав на повістку. Улітку 2014-го зателефонував на «гарячу лінію» Міністерства оборони: «Хочу на фронт!». Там порадили звернутися у військкомат за місцем фактичного проживання. Звернувся. Але в Києві відмовили. Скерували у військкомат за місцем прописки — на Дніпропетровщину. Дізнавшись, що за військовою спеціальністю він — музикант, іронічно посміхнулися: «На війні не музиканти потрібні, а танкісти, артилеристи, снайпери». Та оскільки в АТО катастрофічно не вистачало бійців, акторові дозволили пройти медичну комісію, хоча й не гарантували, що візьмуть на фронт. А тижнів за два він отримав повістку…

— Романе, чому вирішили піти на війну добровольцем?

— Не міг всидіти вдома. Побачив по телевізору, що організовуються жіночі батальйони, і це мене остаточно присоромило. У третій хвилі призову на фронт брали всіх підряд. Служив гранатометником у 2-му, потім — у 1-му батальйоні 24-ї бригади. У Молодому театрі працював на разових виставах. Якраз поставив «Рядового Шевченка». Батьки і дружина (Світлана — актриса) важко пережили моє рішення піти на фронт. Дружина спочатку відмовляла. Потім заспокоїлась і мовила: «Якби була чоловіком, Романе, напевно, чинила б так само».

— Що доводилося купувати за власний кошт?

— У 2014-му дружина з братом купили каску, бронежилет. Хоча на фронті солдатам це видавали. Не вистачало сучасних наметів, нового обладнання. Буржуйки розпалювали дровами, хоча на Донбасі повно вугілля. Чув про недоїдання на фронті. Але нашу бригаду добре забезпечували продуктами.

— Якось від відомого режисера почула: «З високих трибун про АТО чую одне, а хлопці, які воювали, розповідають інше». Що на війні вас найбільше шокувало?

— Найперше, що впало у вічі, — алкоголізм. У 2014-му мобілізували всіх підряд. Зі мною в основному служили сільські чоловіки. «Міщуки» (мешканці міст. — В. Ш.) переважно відкуповувалися. Медичну комісію більшість проходила формально. Одного юнака призвали в армію з… переламаною ключицею. Звернувся в медичну частину: «Лікуйте!». Фельдшери дивувалися: «Як?! На війну — травмованого?!». Добробати (добровольчі батальйони. — В. Ш.), окрім того, що дали першу збройну відсіч ворогу, займалися, на жаль, ще й мародерством, рекетом. Відбирали авто… Тоді це майже не контролювали ні влада, ні Збройні сили, ні командири. Тушонки, згущонки військовослужбовці ЗСУ часто обмінювали у місцевих на самогон, травку. Бензин, дизпальне продавали. Ті, хто такий «бєспрєдєл» «кришує», мільйонерами стають. Спальні мішки, обмундирування, берці, електричні чайники, термоси чимало солдатів відправляли додому. Якось дивлюсь, салом, яке нам постачали Збройні сили, хлопці ватру розпалюють. «Може, місцевим віддамо?!» — не втримався я. «Краще багаття ним розпалити, — чую у відповідь, — аніж віддати тим, хто ходив на сєпарський референдум». Та я сало забрав і передав людям на базарі в Лисичанську.

На війні деякі починають вважати, що вона все спише, а їм усе дозволено, бо вони щодня під кулями, а отже, герої…

«Айдарівці», бувало, грабували покинуті дачі місцевих скоробагатьків, вивозили меблі, комп’ютери…

— Бійці, які воювали в АТО, стверджують: на війні люди спиваються…

— Деякі хлопці з моєї бригади ходили по Лисичанську п’яні, приставали до жінок. У місцевих симпатії це не викликало… Зі мною служили 40−50-річні чоловіки. Командирів могли матюками «послати»…

Від безсилля деякі командири самі починали пиячити. Руку могли прикласти до тих, хто їм в батьки годиться. Був випадок. Солдат, який постійно ходив у село по самогон, п’яний заснув на посту. За це свої ж його сильно побили… На п’яну голову і зброєю «бавилися», і на гранатах або розтяжках підривалися. Тому, за статистикою, на фронті близько 30 відсотків — небойові людські втрати. Загалом, на фронті відчуття людських втрат притупляється. Смерть не так гостро сприймається, як у мирному житті.

— Наскільки ваша бригада була оснащена зброєю?

— Видали радянську зброю. З нею можна воювати, якщо про неї дбати і берегти. Пригадую, щойно техніку полагодили, хлопці поїхали в село по самогон і на п’яну голову знову її розбили… Інструменти для ремонту техніки пропивали. Якось волонтери привезли тепловізор, а бійці… забули його надворі. За ніч під дощем прилад помутнів.

— У 2008-му на Донбас ви возили виставу «Стусове коло». Ворожих настроїв до українського слова тоді не відчували?

— Виставу грали в Донецьку, Маріуполі, Горлівці, Слов’янську, Луганську. В Донецьку, навпроти нашого готелю, на стіні написали щось на зразок: «уезжайте домой нацыки» чи «фашисты». А глядачі феноменально сприймали виставу. Вона для них була культурним шоком. «Стус, виявляється, — наш чоловік, — казали акторам. — Ми ж нічого про нього не знали». Як можна любити те, чого не знаєш?! Люди навіть намагалися переходити з нами на українську мову. Стусова Україна — не шароварна, вона інтелектуальна, аристократична, європейська.

— Цікава ваша думка щодо Надії Савченко. Чи справді її могла завербувати ФСБ Росії?

— Надія Савченко — неусвідомлений агент. Вірю, що класичного вербування не було. Просто стала маріонеткою в чужих руках. Савченко — людина недалекоглядна, неглибокого розуму, такий собі типовий солдафон. Може матюкнутись, продемонструвати впертість, крутизну. Всім світом її витягали з полону, вручили Зірку Героя, і вона вирішила, що знає, як зробити Україну кращою…

— Як вважаєте, чи багато при владі таких, які працюють не на Україну, розхитують її зсередини?

— А ті, хто в армії розкрадає бензин, хіба не знищує країну зсередини?! Таким не раз казав: «От ти звинувачуєш можновладців. А чим ти кращий? Тим, що крадеш пальне, а вони — мільйони?!».

— Ви зіграли роль комбата у фільмі «Кіборги» про 242-денну оборону Донецького аеропорту. Як почувалися, коли знову довелося одягнути військову форму і пережити жахіття війни на знімальному майданчику?

— Ми працювали на совість. Окрім мене, війну на собі відчув актор Олег Щербина, чимало чоловіків з масовки. «Кіборги» — одна з найкращих українських кінострічок. Ставку зроблено не на спецефекти чи батальні сцени, а на дієві діалоги, зіткнення різних світоглядів, характерів. Це великий плюс фільму.

— Пишете поезію. Пісню «Мені тебе не вистачає» заспівали разом із заслуженими артистками України Лесею і Галиною Тельнюк у соціально-мистецькому проекті «Пісні війни»…

— Леся Тельнюк написала зворушливо ніжну мелодію на мій вірш «Мені тебе не вистачає». Пісня подобається моїй дружині, старшому, 18-річному синові Євгену. Молодшому Сашкові — шість років. Поки служив в АТО, Євген навчився грати на гітарі. Пам’ятаю, приїхав з АТО додому. Кулі не свистять, довкола тихо, спокійно. Від незвички кілька тижнів ходив як очманілий… Коли ти живий-здоровий, маєш сім’ю, улюблену роботу, що ще для щастя треба?! Зненавидів пафос. Почав страшенно любити і цінувати життя.

— В яких фільмах глядачі побачать вас найближчим часом?

— Раніше, бувало, мене запрошували у російськомовні серіали. Відмовлявся від ролей, бо не хотів працювати на чужу культуру. Зараз знімаюся в україномовному серіалі з робочою назвою «Виходьте без дзвінка». Зіграв головну роль в україномовному повнометражному фільмі «Черкаси», про наш військовий корабель, який протистояв російським «вежливым» людям — спецназівцям у Криму. У прокат кінострічка вийде на День Незалежності України.

Довідка «ВЗ»

Роман Володимирович Семисал (24 cерпня 1976 р.) — український актор, театральний режисер, поет. Працював у Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки (1993−2009 рр.). Найвідоміша вистава за його участі в цьому театрі — «Іду за край» (роль Василя Стуса, співавтор сценічної композиції). Це перша вистава з використанням української мови в цьому театрі. Від квітня 2009 року у Молодому театрі грає у музично-літературному дійстві «Стусове коло» режисера С. Проскурні, за участі заслужених артисток України Лесі і Галини Тельнюк. Режисер та виконавець головної ролі у виставі «Рядовий Шевченко» (2014) в Молодому театрі. Влітку 2014-го добровольцем пішов в АТО.

Схожі новини