«Львівщина є центром легкої промисловості, але львів’янам не по кишені ці товари»

- Пане Зеновію, зараз вкрай актуальною проблемою для української економіки є «кадровий голод». Немає такого підприємця, який би його не відчував. Бракує працівників і у виробництві, і у сфері  послуг, багато українців виїжджають працювати за кордон. Що робити?

- Проблема із трудовими ресурсами в Україні справді вийшла на перший план. Український бізнес не може знайти кваліфікованого робітника, хоча готовий платити значно вищу за середню заробітну плату.

Українці, виїжджаючи за кордон, хочуть вижити і прогодувати свої сім’ї. Уряд декларуючи, що дбає про українців, намагається нав’язувати збільшення мінімальної зарплати, але з цього мало що виходить. Ну, підняли «мінімалку». Хтось каже, треба підняти до 5 тисяч. Все одно все з’їсть інфляція. Цього не можна робити штучно, не можна нав’язувати адміністративно. Треба створити економічні передумови для природнього зростання оплати праці разом із ростом економіки.

Проблема в тому, що роботодавець,  не завжди має можливості платити гідну зарплату. Для того, щоб підняти зарплату, йому треба збільшити дохід, тобто  більше виробити своєї продукції і більше її продати. Але чи можуть українці більше купувати? Споживачами продукції, виробленої українськими підприємцями, є бізнес, який не має достатніх обігових коштів, і громадяни, які мають низьку купівельну спроможність. Тому  примусове збільшення зарплати не допоможе. Підприємцям доведеться скорочувати кількість працюючих.

- Ситуація безнадійна?

- Не є безнадійною. Але уряд мав би подивитися на неї з іншого боку - не «згори»,  розібратися, у чому причина проблем. Брак  трудових ресурсів - це наслідок. А причина -  низька  купівельна спроможність людей.

В Україні бракує вільних фінансових ресурсів для кредитування економіки, щоб підприємець застосував новітні технології, закупив  нового обладнання і став більш конкурентоздатним. Відсотки, з якими працюють українські банки, незадовільні. У нас можна брати кредит лише на кілька місяців. На відміну від закордонних сусідів, де є вільні кредитні ресурси, де можна без проблем взяти кредит під 2-5% річних. За таких умов можна робити капітальні вкладення і прораховувати прибутковість  на багато років наперед.

- З чого треба починати вирішувати економічні проблеми?

- Зі сільського господарства. Там великі можливості для розвитку. Агрохолдингам живеться добре. Вони успішно експортують продукцію, не зважаючи на те, що експортують з низькою доданою вартістю (бо в них низький відсоток переробки). З точки зору держави це неефективно. З точки зору бізнесу - дуже навіть ефективно. Власники вирощують ріпак, соняшник тощо, навіть виробляють олію (яка нерідко постачається як технічна) і отримують вигоду. 

Треба, щоб не тільки агрохолдингам, а усім селянам жилося добре. Тут найперша проблема - надвисокий податок на додану вартість (ПДВ).  В Україні ставка ПДВ на більшість товарів, в тому числі на продукти харчування, становить 20%. В Європі немає країни, де би була така висока ставка ПДВ. Громадяни цих країн значно заможніші за наших, отримують зарплату 2-4 тисячі доларів чи євро, їхні можливості споживання значно вищі, а ціни на продукти харчування майже такі, як у нас. Більшість країн Євросоюзу поступово знижували цей податок, щоб стимулювати розвиток сільського господарства. У Польщі, наприклад, цей податок - 7%, у Румунії - 9%, у деяких країнах  навіть нульова ставка податку. Хоча 112-та директива Євросоюзу твердить, що ПДВ не повинно бути менше, ніж 5%. Але якщо в таких країнах, як Велика Британія, є нульова ставка, то чому ми повинні на це (на 112-ту директиву. - Авт.) оглядатися? Великий податок на споживання може бути лише там, де є надлишок виробництва.

А у нас виходить парадокс: Україні відкрили дорогу до європейських ринків, зменшуючи ввізні мита. Угода про асоціацію України з Євросоюзом допустила нас до відкритих ринків, а там є боротьба,  у  якій  виграє сильніший. Україна є слабким партнером. Не можемо бути сильними, продаючи лише сировину. Ми надто багато втратили. Не розуміли, що до вступу до відкритих ринків українську економіку треба було готувати.

Тому пропонуємо знизити ставку ПДВ на продукти харчування до 5% - з тим, щоб пожвавити процес. Треба, щоб населення могло більше купувати. Статистика свідчить, що українці не споживають потрібної біологічної кількості необхідних продуктів. Є багато запитань і щодо якості продуктів, які споживаємо.

Львівщина цікава тим, що густонаселена: на 900 тисяч населення - 230 тисяч особистих селянських господарств. Але, у нас у сільському господарстві на легальній основі зайнято лише кілька десятків тисяч працівників. Тому маємо величезний ресурс. Уряд збільшив допомогу для села, хоча основне її спрямування - на тваринництво. І це зрозуміло, бо щороку поголів’я великої рогатої худоби знижується. Декларуємо, що хочемо залучити селянина до виробництва, але реально йому відведено місце на тротуарі, а не на ринку, з ним не хочуть працювати ні гіпермаркети, ні великі магазини. Бо більшість продукції, вирощена селянином, не носить ознак сучасної продукції - товарності, сортності.

- Яким чином можна перетворити селянина на фермера?

- У багатьох країнах саме фермери є рушійною силою на селі. Наприклад, у Польщі, в Італії, є мільйони фермерів і вони найбільше виробляють продукції. Пропонуємо запровадити системне навчання майбутніх фермерів. Для цього плануємо задіяти приміщення колишнього навчального центру «Сільгосптехніки» у Куликові, яке  чотири роки простоює. Його передадуть Обласному центру зайнятості, і там проводитимуть навчання. Пропонуємо владі створити програму, аби із залученням коштів бюджету і особистих коштів громадян ми могли би вчити їх фаховому виробництву сільгосппродукції. Це ягідництво, садівництво, овочівництво, тваринництво. Зараз селянин, як правило, керується досвідом батьків, мізерними знаннями, отриманими у школі, та інтуїцією: «Посаджу - може, виросте». Через це втрачаємо масу врожаю. Треба запровадити систему дорадництва й співпраці, щоб усе було вирощено належної якості.

Разом із тим постає інша проблема: вирощене треба зберегти. В Україні відсутні спеціалізовані сучасні сховища для збереження продукцію від псування. Їдеш через Польщу - у кожному селі бачиш подібні споруди.

Бо вирощену сільгосппродукцію не можна одразу продати чи переробити. Такі сховища дозволять протягом тривалого часу зберігати привабливий вигляд овочів, фруктів, ягід їхні корисні властивості.

Важливою проблемою є конкуренція. В Україні домінують монополії, які впливають на збільшення ціни товарів через зростання вартості тарифів на сировинні ресурси. Це енергоносії, складові інших товарів, які продають монополісти. Ця проблема так само пов’язана із можливістю виробляти дешеві товари. Є парадокс: Львівщина є центром легкої промисловості (наприклад, у Львові є багато підприємств, які шиють одяг, взуття, трикотажні вироби), але нам не по кишені ці товари. Ось статистика 2016 року: мешканці Львівщини купили лише 4,8% від проданого одягу вітчизняного виробництва, лише 3,3% трикотажу і менше 3% взуття. Невже змиримося з тим, що українцям дорога лише у секонд-хенди? Бачимо різке зростання кількості ломбардів. Люди виносять з дому останнє? Нормальне життя буде тоді, коли буде вигідною праця, коли буде достатня заробітна плата, щоб люди не виїжджали за кордон.