“Кажу російському слідчому: «Допитайте мене на детекторі брехні”. Питає: “Зачем? Я вам и так верю”

У травні цього року Юрію Солошенку виповниться 76. Близько 46 років Юрій Данилович працював на оборонному заводі “Знамено” (Полтава). Тривалий час був керівником підприємства, на якому виготовляли, зокрема, комплектуючі до зенітно-ракетних комплексів. Солошенко був особисто знайомий з багатьма російськими генералами, які свого часу були замовниками продукції, яку виготовляли на оборонному підприємстві. Ці “братні” знайомства зіграли з українцем злий жарт... 

Давній товариш з Москви, Костянтин Колегов, настирливо пропонував Юрію Даниловичу приїхати до РФ - то під одним приводом, то під іншим. Врешті-решт Солошенко пристав на пропозицію. 2014 року ФСБ Росії звинуватило українця у шпигунстві. Начебто Солошенко приїхав до РФ за секретним обладнанням, яке мав вивезти з російського заводу  вантажівкою... У жовтні 2015-го Московський міський суд засудив Солошенка за “шпигунство” на шість років. Майже два роки утримувався у відомій Лефортовській тюрмі. 2016 року звільнений. Завдяки старанням української сторони, Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва обміняли на двох громадян України, які працювали на Росію та ФСБ.  

- Чотири роки тому я небезпеки не відчував, бо з росіянами постійно працював, - каже Юрій Данилович. - Їхав, можна сказати, до колег. А сьогодні навіть ті російські партнери, які з нами працювали, на контакт не йдуть. Хіба що можуть привітати з якимось релігійним святом, а на інші теми говорити не хочуть. Відчувається, що вони під сильним пресингом ФСБ. І їхнього шефа... Я працював в оборонній галузі 46 років. Чимало російських генералів свого часу приїжджали до мене у гості, і до губернатора - ми їх приймали у музеї Полтавської битви. В останні роки, коли я працював, наше підприємство жило на замовленнях міноборони Росії. Між країнами діяла урядова угода про військово-технічне співробітництво. А в травні 2015-го Яценюк оголосив про диверсифікацію тієї угоди. Москві треба було розв'язати проти України інформаційну війну. А для цього треба було сфабрикувати гучну справу. Я їм для цього підійшов.

- Як вас примусили зізнатися у тих бздурах, у яких вас звинуватила Росія?

- Я понад півтора року не визнавав себе винним. А потім мені відкритим текстом сказали: “Якщо не зізнаєшся, продовжимо слідство. Підшукаємо нові статті, будеш сидіти цей термін. Хоч за рішенням суду, хоч за рішенням слідчого управління”. У мене виходу не було. Мені пообіцяли, якщо підпишу зізнання, мені гарантують на суді умовне покарання... Загалом, до вироку суду шанс повернутися в Україну зводиться до нуля. Після вироку можуть відправити відбувати покарання на територію України, можуть помилувати, оголосити умовно-дострокове звільнення... Якось я сказав слідчому: «Допитайте мене під поліграфом!”. А він питає: “Зачем?”. Я кажу: “Ви ж мені не вірите”. Слідчий каже: “Почему я вам не верю? Я вам верю!”. Вони мене знали як облупленого, вибачте. Вони розуміли, що справу сфальсифіковано. Але виконували команду, дивлячись мені в очі.

- Як ви вважаєте, є небезпека для українців, які їздять на заробітки до Росії?

- Не думаю, що це поширюється на всіх українців. Але окремі випадки — не виключаю. Там від них чекати можна всього. Це така підступна публіка. У мене немає жодних ілюзій.. Маємо боротися за Романа Сущенка, Олега Сенцова, за усіх наших в'язнів.

- Знаєте, яка доля “товариша” Колегова, який вас підставив? Як думаєте, чому він це зробив?

- Я не цікавлюся ним зовсім. Мав намір, коли ще там сидів, “подякувати” йому. А потім подумав, що ми православні християни. Я йому не пробачив, звичайно, але й помстою не займаюся. Я послухав його виступ на суді - “мне тетя сказала, что эта власть в Украине бандеровская”. Тьотя йому сказала... Це він так полковника російської армії називав. Той полковник все написав, що йому треба говорити на суді, та й усе. Я їм це відкрито у суді сказав. Наші спільні друзі розповідали мені, що ФСБ Росії притиснула його за махінації із запасами продукції військового призначення, яку не реалізували з радянських часів, і яку він продавав приватним структурам. Думаю, підписав угоду зі слідством та заробив своїх тридцять срібняків.

- Вас запроторили у Лефортовську тюрму. Як до вас ставилися співкамерники, коли дізнавалися, що ви з України?

- І співкамерники, і засуджені у колонії ставилися до мене добре. Розуміли, що я не шпигун. Співчували, бачили, що я у поважному віці. Не можу поскаржитися. Був співкамерник, який намагався качати права. Але довго не качав... Я поскаржився, і нас пересадили у різні камери. Там співкамерники змінюються кожні 3-4 місяці.

- На що ви сподівалися, коли сиділи за гратами? Читала, що вас першою відвідала у камері російська правозахисниця і журналістка Зоя Свєтова.

- Сподівався на обмін. До мене в камеру приходили Зоя Свєтова і Елла Панфілова. Їх про це попросили наші правозахисники. Я відчував постійну їхню підтримку. Вони у російських в'язницях бувають регулярно. Цікавляться умовами утримання в'язнів.

- А що відчували, коли писали листи Путіну?

- Безвихідь. Я їх 40 штук написав. На жоден не отримав відповіді. Деякі інстанції, до яких також звертався, відповідали, що ми вам надали відповіді. Хоча ніяких відповідей не було.

- Батько сидів з кримінальним авторитетом — чеченцем, який його оберігав. А також з одним з російських губернаторів, - додав син Юрія Солошенка, Олександр. - Коли приїхав додому — борщу попросив. Батько невибагливий у їжі. Він у тюрмі не страждав від голоду. В останні дні у Лефортовській тюрмі сидів з мільйонером з Канади, емігрантом, бізнесменом. Тому дружина передачі носила, самі делікатеси. Канадець змушував батька їсти.

- А яка зараз потрібна батькові допомога? Може, путівка у Трускавець?

- Нам президент і волонтери допомогли з коштами на ліки. Сам батько просити нічого не буде, але від допомоги не відмовиться.   

А тим часом...

У Львові відбудуться благодійні концерти на підтримку українських громадян, які перебувають у тюрмах та слідчих ізоляторах РФ і окупованого Криму. За підтримки ГО «Об'єднання родичів бранців Кремля» ці концерти пройдуть 7 і 10 березня у Львівському органному залі (вул. Степана Бандери, 8). Початок  - о 19.00.