«Родина 12-річної породіллі – шоста у черзі на отримання житла...»

Моя товаришка розповіла, її батько, якому зараз 63 роки, вдруге одружився. Три роки тому у нього народилася донечка. А недавно його молода дружина пішла з дому і не повернулася. Так само горе-матір покинула свого першого чоловіка і двох рідних дітей... Виховувати, доглядати і фінансово забезпечувати дитину у зрілому віці батько-одинак довго не зміг. Віддав дівчинку своїй старшій дочці від попереднього шлюбу. Такі історії про матерів-зозуль, на жаль, непоодинокі. Попри це, чи не усі інстанції, зокрема суди, не поспішають позбавляти таких матерів батьківських прав. Про реформу дитячих інтернатів, “дітей вулиці”, усиновлення та ранні пологи журналіст “ВЗ” розпитувала начальника Служби у справах дітей Львівської ОДА Володимира Лиса.

- Пане Володимире, чи багато на сьогодні маємо дітей, які внаслідок тих чи інших обставин опинилися на вулиці?

- Раніше ми їх називали “дітьми вулиці”. Але таке поняття існувало у кінці 90-х – на початку 2000-х рр., коли діти утікали з дому чи інтернату, ховалися на горищах, у колекторах. Це була реальна проблема. За часів президентства Ющенка дітей почали активно забирати у сім’ї. Розвивалися дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї. Діти, які були під опікою бабусь-дідусів або позбавлені батьківського піклування, почали отримувати фінансове забезпечення від держави – два прожиткові мінімуми. Кількість дітей в інтернатах зменшилася. Їх у сім’ї забирали родичі. Це діти, які опинилися «у складних життєвих обставинах». Їх на обліку 1029, маємо також на обліку 18 дітей, які часто залишають місце постійного перебування. Ці мандрівники не можуть всидіти на місці. Жебракують, крадуть. Є місця біля супермаркетів, де вони час від часу збираються. Раніше їх виловлювали у комп’ютерних клубах. Коли їх знаходимо, доставляємо у дитячий притулок, що на Левандівці (у цьому закладі можна перебувати до трьох місяців). Там з дитиною працюють фахівці, соціальні працівники, психолог. Зараз одному такому мандрівнику виповнилося 18 років, попереджаємо його, що з ним панькатися вже ніхто не буде. Тепер він вчиться в училищі. Маємо спокій. 

- Так виглядає, що це вже інше покоління, вони не хочуть ходити по вулиці брудними, мріють про дорогі ґаджети...

- Якщо бачать у когось з наших працівників дешеві мобільні телефони, то сміються. Хочуть мати сучасний стильний одяг. Якось один хлопець-сирота прийшов і каже: “Хочу мати джинси, але стипендії бракує”. Один з моїх товаришів приніс йому на вибір три пари джинсів. Нові. Хлопцеві фасон не підійшов… 

- Як ви відреагували на те, що у Бориславі 12-річна дівчинка народила дитину? Чим ви як керівник служби допомогли цій багатодітній родині?

- Для мене це був удар.  Я теж мав запрошення на цю програму на «Інтері», але відмовився від участі. Вважаю, робити таку рекламу недоцільно. Але міг бути інший варіант. Дитину могли завезти на аборт, покалічити їй життя. Дитина могла сама собі щось зробити. Народилась дитинка, і Богу дякувати. Є, звичайно, моральна точка зору – як люди це сприйняли? Та головне, що врятували дитину, і не одну.

- Діти надивилися фільмів для дорослих…

- Хто винен? Наша служба, освіта? Це проблема сім’ї. Яким був догляд за дітьми? Її мама теж у ранньому віці народила. Це пішло з покоління у покоління. Соціальні служби, можливо, мали більше уваги приділяти цій родині. Коли це сталося, я мав розмову з міським головою Борислава щодо допомоги цій родині та соціального супроводу. 

- Але їм досі ніхто жодної допомоги не надав…

- Родина отримує пільги від держави, соцвиплати. Ми розвинули споживацтво... і безвідповідальність! Ми, наприклад, впроваджуємо програму з забезпечення житлом дітей-сиріт. У 2017 р. купили для дітей-сиріт сім соціальних квартир. 52 дітей-сиріт отримали житло у власність. Це передбачено у законі. Але ніде у світі такого немає. Хоч держава і не багата, але ми це робимо. Є інші багатодітні родини, які не мають житлових умов. Хто має дати їм це житло? Ми пропонували їй (юній породіллі. – Авт.) іти у Центр матері і дитини, що у Дрогобичі. Вони відмовились. До року часу вона могла там перебувати з дитиною, під наглядом фахівців набувати навичок мами. Центр розрахований на десять мамочок. Там є і неповнолітні, студентки, які бояться їхати додому. А головна мета Центру – запобігти відмові від дитини. Дитина має бути з мамою. Нікому вона не потрібна, крім неї. 

Після моїх наполегливих пояснень, що ситуація неординарна, пан Лис зателефонував у відділ у справах дітей у Бориславі. Ремонтні роботи у будинку, де живе багатодітна родина Лучишиних, повідомила начальник, призупинили через несприятливі погодні умови. Родина стоїть на пільговій черзі на отримання житла – під номером шість. Зі слів начальниці, жителі Борислава дорікають родині, що вони отримали від телеканалу «Інтер» за участь у програмі 40 тисяч грн. Однак, за словами багатодітної матері, жодної грошової винагороди їхня родина не отримала. Відділ у справах дітей Борислава звернеться до телеканалу, аби підтвердив чи спростував цю інформацію. Також керівники пообіцяли з’ясувати питання щодо медичного огляду новонародженої Діанки. Через те, що добратися туди, де живе родина, непросто, малолітня мама змушена сама їздити з дитиною на огляд до педіатра. Володимир Лис обіцяв повернутись до цієї теми через місяць.

- Держава нібито декларує, що інтернатів в Україні не має бути. Їх замінять дитячі будинки сімейного типу та інші форми, наближені до сімейних. До прикладу, у Дитячому будинку №1, що на вул.Таджицькій, багато дітей не мають статусу дитини-сироти. Відповідно, їх ніхто не має права усиновити. А якщо дитину півроку ніхто не відвідує?

- У цьому будинку 53 дитини, 6 – сироти. А де сигнал, що півроку дитину ніхто не відві­дує? Керівник закладу має про це повідомляти. Тоді можна подати позов – про позбавлення батьківських прав. 

- Але інтернати зацікавлені у дітях. Отримують з бюджету на їх утримання чималі кошти... 

- Державні інституції, які утримують дітей, будуть реформовані («Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки» започаткована торік і розрахована до 2026 р. — Авт.). Це питання під патронат взяла дружина президента – і почався рух! Але ми наштовхнулися на шалений спротив. Нам закидають, що закриваємо заклади, щоб продати приміщення. Торік розформували Червоноградський інтернат. 10 років воювали. На базі цього закладу буде військовий ліцей. Заспокоїлися всі. Цього року влітку буде реформовано заклад у Верхньому Синьовидному. Через обласну раду вже ухвалено рішення – там буде оздоровчий табір. У Львові цього року буде закриватися інтернат №2 на вул. Просвіти. Там є 92 дитини зі Львова, 42 з області, шестеро – сиріт. Решта – діти, які мають батьків. Мусимо з сім’ями працювати, допомагатимемо родинам вийти із кризи, щоб забирали дітей і самі їх виховували, а якщо не хочуть цього робити, значить, їх треба позбавляти батьківських прав. Однак суди часто відмовляють у позбавленні батьківських прав. А громадськість нас на вила бере, коли їдемо з правоохоронними органами забирати дитину з неблагополучної сім’ї... Не впускають до хати. От недавно був випадок у Шевченківському районі – працівник відділу у справах дітей мусив відстрілюватися. А перед тим у Сокальському районі напали на наших працівників... В Україні мають з’явитися малі групові будиночки (на 10-15 дітей). Ці діти зможуть ходити до звичайної школи, а ввечері приходити у цей будиночок. Усі питання щодо виховання та утримання своїх дітей вирішуватиме громада. 

- Скільки на Львівщині має­мо дітей-сиріт? Чи є охочі їх усиновити? У мене є інформація, що є пари, які їздять за дітьми в інші області…

- 2268 – діти-сироти, 1746 дітей під опікою близьких родичів. Під усиновлення потрапляє близько 489. Маємо 137 охочих усиновити дитину (серед них є подружні пари і самотні громадяни).Торік було усиновлено 55 дітей. Більшість кандидатів хочуть усиновити маленьку дитину. Щоб була здорова, не мала рідних, близьких – сестер-братів. Бо сестер-братів при усиновленні не роз’єднують. Торік дві пари забрали до себе по троє дітей, дві пари – по двоє усиновили. База з дітьми, які підлягають усиновленню, – відкрита. Щоб не було ніяких маніпуляцій, всіх дітей, які можуть бути усиновлені, можна побачити на сайті Мінсоцполітики. 

- Тобто корупції в усиновленні немає?

- Процес прозорий. Людина, яка хоче усиновити дитину, має звернутися у відділ у справах дітей за місцем свого перебування. Зібрати усі документи і стати на облік. А люди того не знають. Ходять до дитини у заклад, звикають до неї, щось купують... А ця дитина не підлягає усиновленню. До речі, іноземці можуть усиновити дитину тільки через Мінсоцполітики, і тільки дітей, старших за п’ять років. Чимало дітей іноземці усиновили з Червоноградської школи-інтернату. У Львові недавно взяли під опіку 17-річну дівчинку. Пропонуємо й українцям брати не лише новонароджених, а й старших дітей.

- Є багато охочих відкрити дитячий будинок сімейного типу?

- Немає. Шукаємо. Люди прийшли, поговорили – і все. Є такі, які по 14 років мали дітей під опікою. Ламаються. Не дають собі ради. Дитина має здатність виростати. Починаються розмови – гени тощо. От зараз одних усиновлювачів через суд позбавляємо батьківських прав. Через фізичне насилля... Діти претендують на майнову частку. 

Людина, яка хоче присвятити себе вихованню дітей, має задекларувати свій постійний дохід. Також родина, якщо створила прийомну сім’ю або ДБСТ, отримує матеріальну допомогу від держави. Сьогодні у 35 дитячих будинках сімейного типу – 247 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у 100 прийомних сім’ях – 162 дитини зазначеної категорії. В інтернатних закладах усіх типів в області перебуває понад 4,5 тисячі дітей, з них лише 128 сиріт.