Передплата 2024 «Добра кухня»

«З моїх художніх творів зник колір...»

Анжеліка Рудницька – про волонтерство і творчість.

Анжеліка Рудницька — українська співачка, телеведуча, художниця, науковець, громадський діяч,  президент Фонду відродження культурного середовища Києва, заслужена артистка України, голова Наглядової ради Національного конкурсу «Благодійна Україна». Відколи в Україні триває війна, Анжеліка майже увесь свій час віддає волонтерству. 

Мала нагоду поспілкуватися з Анжелікою Рудницькою у Краматорську, де відбувався літературно-мистецький проект «Кальміюс». Анжеліка спілкувалася з прихильниками своєї творчості, співала і танцювала з ними, а ввечері того ж дня вела урочисту церемонію нагородження переможців літературного конкурсу. Звісно,  не надто далеко від лінії фронту і бойових дій розмова наша теж була, в основному, на цю болючу тему.

- Останні мої дні народження перетворилися на збір коштів чи речей тим, кому вони необхідні, — розповідає Анжеліка Рудницька. — Якось, напередодні свого дня народження, я сказала друзям: «Мені не потрібні подарунки. Якщо хочете мене привітати, давайте влаштуємо збір коштів для наших поранених у зоні АТО солдатів». Завдяки нашій підтримці один хлопець, який був прикутий до ліжка, став на ноги. Іншим разом я попросила приносити у мій день народження дитячі іграшки, одяг, книжечки, розвиваючі ігри, аби передати це все діткам. Я дружу з притулками, де живуть евакуйовані діти. Ви не повірите — коли волонтери ці всі подарунки сортували, то вийшло три величезні контейнери.

- Тобто левову частку вашого часу займає волонтерство?

- Так, але це необхідно. Я не можу інакше. Усе, що здавалося важливим чи навіть необхідним до війни, зараз відійшло на другий план. На відкритті однієї з моїх виставок гості жертвували гроші, а я їм за це дарувала листівки із репродукціями своїх робіт, музичні диски, свої художні альбоми. Гроші передала пораненим бійцям «Айдару». Хлопці задоволені, дуже дякували. Я теж радію — подаруночки знайшли тих, кому вони потрібні. Весь час відбуваються такі події, ми зараз всі багато жертвуємо, багато віддаємо, і українці фактично фінансують свою армію, свій захист. Але й творчість не припиняється. Мої друзі Артур Кульпович і Костя Гнатенко написали нову пісню «Вірю», яку я виконую, коли приїжджаю з концертами у військові частини. Є уже відеокліп на неї. Це пісня не так про війну, як про любов. Взагалі любов — це основа всього. Самовіддана, чиста, непідробна любов. Її має бути так багато, щоб вистачило для перемоги негараздів, неприємностей, ненависті та війни. Суспільство настільки виснажене і розхристане, що іншого порятунку годі й шукати.

- А як ваша художня творчість?

- Наразі часу на неї не вистачає, але я знаю, що виставки моїх робіт мандрують Канадою, Сполученими Штатами Америки, Європою. Незабаром, до дня народження Катерини Білокур, планується моя персональна виставка у Києві. 

- Знаю, що ви займалися і письменницькою діяльністю…

- На жаль, часу зараз для цього дуже мало, але ми з Оксаною Білозір плануємо доповнити і перевидати книгу про неї «Біла зірка України». Також мене попросили написати оповідання для збірника прозових творів. Я змушена була на прохання упорядників ще дописати два абзаци, бо оповідання моє не мало щасливого кінця, а вимога така, що цей збірник має містити оптимістичні та життєствердні твори, не вганяти людей, які його читатимуть, у депресію чи песимізм. Я дописала. Правда, однозначного щасливого закінчення моє оповідання не має, проте залишає надію, що головна героїня дочекається свого коханого…

- Останні три роки докорінно змінили модель Всесвіту, в якому існують українці. А як за ці роки змінилися ви?

- Я не відділяю себе від України, я усвідомлюю себе частинкою великої країни. Тому усі радощі й горе переживаю разом. Усе своє свідоме життя я робила важливі справи, які бачила вся Україна. І зараз я намагаюсь прислужитися там, де можу, де вистачає моїх сил. Якщо говорити про мої художні роботи — то зник колір, і вони стали біло-червоні. Звичайно, як художник, я інакше відчуваю, бо дуже багато болю. І кожен постріл в українця — це постріл у моє серце. Хочу і буду допомагати країні чим зможу, коли їй погано. Бо коли їй добре, всі готові нею пишатися, а коли погано — далеко не всі розуміють, що вишиванка і завчені слова «Слава Україні! Героям слава!» — це ще не патріотизм, а лише перший крок до національного самоусвідомлення.

Досьє «ВЗ»

Анжеліка Рудницька народилася 11 червня 1970 року в місті Рівне. У шкільні роки Анжеліка навчалася гри на фортепіано у музичній школі, співала в юнацькому ВІА. Закінчила Київський державний університет ім. Тараса Шевченка за фахом журналістика. Серед інших 52 студентів була учасницею студентського голодування у жовтні 1990-го. У листопаді 1994 року разом з поетом Олександром Бригинцем створила Мистецьку агенцію «Територія А».

Була автором і ведучою власної щотижневої програми «Мистецький канал Територія А» на телеканалі ICTV та першого українського щоденного «Хіт-параду «Територія А».

Автор любовного роману «Пристрасна траса до щастя» та книги «Біла зірка України. Невигадані історії з життя Оксани Білозір». Працює в КНУ ім. Т. Шевченка, в Інституті філології.  

Доцент кафедри ведучих телеефіру в Інституті кіно та телебачення КНУКІМ та доцент кафедри фольклористики Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка.

Фото з офіційного сайту Анжеліки Рудницької.