Передплата 2024 «Добрий господар»

«При першій зустрічі Параджанов справив негативне враження. Йому були притаманні безпардонність і фамільярність. Потім стосунки налагодились»

Мирослав Скорик – про перші зустрічі з легендарним режисером, сучасну естраду і молодих композиторів.

У Львові триває виставка, присвячена легендарному фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Напередодні свого 78-річчя відомий композитор поділився з “ВЗ” спогадами про роботу над фільмом та розповів, чому вважає сучасну естраду макулатурою.

- Ви автор музики до славнозвісного фільму “Тіні забутих предків”. Написали її ще юнаком. Пам’ятаєте вашу першу зустріч з відомим уже тоді режисером Сергієм Параджановим?

- Коли Параджанов почав роботу над фільмом, шукав, хто б міг написати музику. Хотів, щоб це був хтось із Західної України. Приїхав до Львова, пішов на радіо, до музичного редактора. Попросив дати йому послухати музику львівських композиторів. Один з моїх творів йому сподобався. І тоді з таким вірменським акцентом говорить: “Ця людина писатиме музику до мого геніального фільму”. При першій зустрічі він справив на мене досить негативне враження. Йому були притаманні безпардонність та фамільярність. Постійно наголошував, що для його геніального фільму треба написати не менш геніальну музику. Подумав, що не хочу зв’язуватись з такою людиною. Дав йому телеграму, що у зв’язку зі сімейними обставинами не зможу з ним працювати. За тиждень він приїхав і ще раз зустрівся зі мною, але манера спілкування була трохи іншою.

- Як склалося спілкування далі?

- Ми поговорили, і відтоді у нас були хороші стосунки. Практично не було робочих непорозумінь чи конфліктів. Моя музика не займає там великого місця, в основному там звучить фольклор. Хоч були певні зауваження. Але без дивних ситуацій не обійшлось. Параджанов збирав різні антикварні речі. Одного разу підходить до мене і каже: “Слухай, у під’їзді, на вулиці Леніна, висить гарний залізний ліхтар. Можеш його вкрасти і подарувати мені?”. Була ще ситуація, коли він просив, щоб я купив у нього ікону. Я купив. А через рік він приносить мені гроші і каже: “Поверни мені ікону”. Це мене дуже здивувало, на що він відповів: “Розумієш, там прокуратура цікавиться цими іконами”. Тоді я пішов до Бориса Возницького і подарував цю ікону Львівській галереї.

- А що можете сказати про його режисерську манеру?

- Його режисерський талант ріс з кожним епізодом.

- Ви автор музики до багатьох фільмів. Як вам працювалося над іншими картинами?

- Я працював з багатьма режисерами та композиторами. Єдине, що можу сказати, якщо фільм невдалий, то рідко коли це можна виправити вдалою музикою. А таке буває часто. Композитор залежний від режисера. Мені, скажімо, сподобалась робота над фільмом “Високий перевал”. 

- Чи не пропонували вам співпрацю закордонні режисери?

- Ні. Там є свої композитори. Тому пробитися туди дуже важко. Взагалі, композитору влізти у чужий етнос не так легко. Треба провести у чужій країні хоча б 10-12 років, щоб зрозуміти місцеву музичну ауру.

- Що заважає талановитим українським композиторам вийти на світовий рівень?

- Багато що заважає. Перш за все потрібна підтримка держави, мають бути люди, які можуть допомогти. Відсутність спонсора означає “писати в шухляду”. 

- Вашу “Мелодію” часто чую у різних фільмах...

- Простежити за цим я не завжди можу. Часом звертаються, навіть за кордоном, кажуть, що дуже подобається моя творчість, але заплатити гонорар мені не можуть. Для композитора важливо, щоб музика жила, йшла до людей. Часом краще, щоб вона звучала безкоштовно, ніж вимагати за це гроші, а вона мовчатиме.

- Як оцінюєте сучасну українську естраду?

- Більшість музичних творів мені не до вподоби. Взагалі, вважаю сучасну естраду макулатурою, яка не сприймається на слух. Це стосується музики, а особливо текстів. Зараз майже немає талановитих естрадних композиторів, виконавців. Але є винятки. Я позитивно ставлюся до творчості “Океану Ельзи”, зокрема до Святослава Вакарчука. Подобається репертуар цьогорічної переможниці “Євробачення” Джамали...

- Ви дотримуєтесь думки “Гени генами, а працювати треба”. Що для вас праця?

- Будь-яка робота має давати результат. Але відпочинок теж дуже важливий. Я люблю ходити у Карпати, в ліси, збирати гриби. У Карпатах маю невеличку дачу. Обізнаний у справах городніх. Трохи займався цим “садизмом” (сміється).

- Ви багато подорожуєте поза межами України, чи знаходите час за кордоном для свого хобі?

- Я знаю ліси в Німеччині, Канаді, Австралії. Специфіка збирання та гриби загалом дуже відрізняються. І це дуже цікаво. Для мене це вже якась професійна зацікавленість.

- Чи не скаржаться онуки на нестачу вашої уваги?

- Це треба питати у них. Їх у мене двоє, вони вже самостійні, я їм, звісно, допомагаю, приділяю увагу, наскільки це можливо.

- Не хочуть продовжувати дідову справу?

- Ні, вони не мають хисту до музики. Наприклад, моя донька колись вчилася у музичній школі, але не мала здібностей. Чесно кажучи, я ледь слухав.

- Зараз ви живете між двома містами - Києвом і Львовом. Де комфортніше?

- Мені все одно де працювати. Хоча Львів рідніший. 

Схожі новини