Алла ЧЕРКАСОВА: «Мені подобалося піднімати суперниць вгору. Та у важкому дивізіоні утнути це надто складно»

Алла Черкасова не втомлюється переглядати відео усіх ризьких баталій у своїй новій, важкій ваговій категорії. Адже зовсім скоро, у середині квітня, у Сербії львів’янка знову зустрінеться з тими ж суперницями. Ось тільки на кону стоятимуть не медалі, а дві олімпійські ліцензії.

- На чемпіонаті Європи у чвертьфіналі ви поступилися туркені Ясемін Адар…

- Це вже друга моя поразка цій суперниці. Сутичка була напруженою. Чотири рази я дозволила суперниці взяти бали з одного прийому — «лампочки», захвату за голову. Кожна така помилка вартувала мені двох балів. Передивляючись відео, хапалася за голову: ну як можна було так помилятися, ставати на одні й ті самі граблі! Найкраще у зустрічі з туркенею мені вдавалися кидки «млином» - я двічі кинула її у такий спосіб. А ще балів мені додав переворот з подальшим накатом. Незадовго до завершення сутички рахунок був 12:12, а перевага - на моєму боці. Та, коли глянула на табло, здалося, що перемагає суперниця, а мені конче необхідно атакувати. І я, стрибнувши їй у ноги, віддала заключні два бали… Минулого літа на одному з турнірів у Польщі ми також боролися з Ясемін. Того разу, як і тепер, перемога була на боці суперниці. От тільки тоді «лампочки» у неї не проходили, я успішно «накривала» туркеню на цьому прийомі. Адар енергійна, молода і бореться напрочуд інтенсивно. «Золото» чемпіонату Європи стало першим успіхом Ясемін серед дорослих. На килимі вона робить все! У неї великий арсенал прийомів — кидки, захвати за голову, проходи в ноги. 16 квітня, найімовірніше, ми знову зустрінемося з Адар — на ліцензійному турнірі у Сербії. 

- Судячи з протоколу, наступна сутичка з естонкою Епп Мае була не менш напруженою?

- Це була найважча моя сутичка на цьому чемпіонаті. З Ясемін Адар я налаштовувалася на подібну «зарубу» і віддала у цьому поєдинку усі сили. Після чвертьфінальної поразки у мене було не більше 15 хвилин для відновлення і налаштування на нову боротьбу. Цього було замало: кожен прийом у поєдинку з естонкою давався мені важко. Останні півтори хвилини усе пливло перед очима. Я програвала Мае один бал. Та на останніх секундах сутички зібралася з силами і зробила переможний прохід у дві ноги.

- А у малому фіналі проти польки Урсули Осоцкої близькість бронзової медалі надихала чи навпаки — сковувала рухи?

- Готова була виборювати цю медаль будь-якою ціною! (сміється). Я вже вікова спортсменка. І ця «бронза» стала першою моєю нагородою в олімпійській категорії. Я забігла за спину польці, взяла схресний захват і не відпустила її ноги, доки рахунок не став 10:0 і суддя не зупинив сутичку.

- Практично з кожних змагань ви повертаєтеся з медалями. Та жодного разу не привозили «золото». Це певний психологічний бар’єр чи, радше, нефарт?

- Щоразу мені так сильно хочеться перемогти, але завжди трішечки чогось бракує. Можливо, віри у власні сили. А може, певних технічних нюансів. Це питання не дає спокою і моєму тренеру. Але і Андрій Пістун точної відповіді ще не знайшов. На першості світу-2010 у Москві, здобувши першу «бронзу» серед дорослих, страшенно раділа, не задумуючись про причини своїх перемог і поразок. На чемпіонаті Європи-2012 у Белграді хотілося уже «золота», та у фіналі я не витримала психічного тиску. У Ризі ж свідомо налаштовувалася перемагати - і готова була втілити свої сподівання на килимі. Можливо, наступного разу це вдасться краще.

- Чому вирішили перейти у важку вагову категорію?

- У важкий дивізіон із категорії 69 кг я перейшла не так давно. Минулого року на чемпіонаті України програла Аліні Махині, а значить, не стала першим номером, який має право презентувати Україну на європейських та світових першостях. Тож вирішила спробувати себе у категорії 75 кг. Легко у новому колі суперниць мені не було. Шаленої внутрішньої конкуренції у нас немає, однак дві-три потужні опонентки — досвідчена і титулована сумчанка Катерина Бурмістрова та Оксана Ващук, яка тренується зі мною в одному залі, не віддають перемогу без бою. Ми приблизно одного рівня. Якщо я стала першою сьогодні, це не означає, що завтра перемога знову буде моєю. Нам щодня доводиться доводити, на що ми здатні.

У новій вазі довелося трішечки відкоригувати тактику і навіть відмовитися від деяких улюблених прийомів. У категорії до 69 кг мені подобалося після проходу в ноги піднімати суперниць вгору. Тепер це утнути надто складно: я ще не набрала необхідної ваги, і мої суперниці відчутно важчі за мене. Тож доводиться більше працювати на швидкість. У важкій вазі суперниці виконують прийоми рідше. Зате якщо борчині починають щось робити, кожен прийом доводять до логічного завершення — суддівської оцінки. Після того, як здобула медаль, я вже починаю любити надважку боротьбу (усміхається).

- У легких та середніх вагових категоріях домінують японки. А хто у світі створює борчиням найбільше проблем у важкому дивізіоні?

- На сьогодні немає сильнішої за триразову чемпіонку світу американку Аделайн Грей. Аделайн — зразок технічності. Якщо вона переводить боротьбу у партер, у суперниць не залишається шансів. Упіймавши опонентку на одному прийомі, Грей її не відпустить. Усі сутички завершує достроково.

- Скільки часу вам знадобилося, щоб після народження дитини повернутися до колишніх спортивних кондицій?

- Через півроку після народження сина я почала відновлювати борцівські навички — тренувалася на килимі один раз на день, деколи дозволяючи собі день перепочинку. Відновлюватися було важко фізично: на перших після тривалої перерви змаганнях я була далекою від найкращих кондицій. Я продовжувала годувати сина. І вставала до нього уночі.

Тепер легше. Ігорю два з половиною роки. Чоловік у мене тренер, тож ходимо на тренування усією сім’єю. Ігор уже сам складає свою сумку. У нашому залі він знає кожного і мусить перед тренуванням усіх провідати і привітатися. Ігор старанно намагається виконувати прийоми, яких його навчає тато. А коли їду на змагання, чекає від мене не подарунків, а медалей. Фото з архіву Алли Черкасової.