«Мне не повезло с тобой, национальность...»

Про це інтерв'ю я мріяла давно. Вперше про російського поета Андрія Орлова (творчий псевдонім Орлуша) я дізналася на другий день після катастрофи збитого малайзійського «Боїнга», випадково натрапивши в Інтернеті на вбивчий вірш "Реквієм по МН-17". Пізніше його блискуче прочитала Лія Ахеджакова. Усім нашим читачам раджу прочитати цей вірш (його легко знайти в Інтернеті). Це той випадок, коли клубок у горлі і мороз по шкірі (через рік Орлуша написав продовження, післямову до “Реквієму” під промовистою назвою "Над прірвою в брехні"). Тоді, у липні 2014-го, пам'ятаю, не могла очам повірити, що цей гострий поетичний памфлет написав російський поет. Подумала, якщо в Росії є такі відважні люди з мужньою громадянською позицією, то не все ще втрачено. Орлушу в Росії нищівно критикували за його творчість, називали "нацпредателем". А він продовжував писати вірші, більшість з яких висміюють путінський режим. До Львова Андрій Орлов разом з Михайлом Єфремовим привезли виставу-мюзикл “Порушники кордонів”. Дійство побудоване за принципом міні-сценок у виконанні Михайла Єфремова, який читає іронічно-саркастичні вірші Орлуші. Перед виставою Андрій Орлов дав ексклюзивне інтерв'ю “Високому Замку”.

- Андрію Анатолійовичу…

- Просто Андрій…

- Добре, Андрію, вірш "Реквієм" мене вразив. Я його прочитала тоді, на другий ранок після трагедії, ще ніхто толком не знав, що насправді сталося, хто винен, хто несе відповідальність. А ви вже дали відповіді на ці питання. “Что бы и кого я ни любил, Говорю ответственно и хмуро: Я — один из тех, кто подло сбил Самолет, летевший до Лумпура». Чому вирішили покаятися за Росію?

- Там немає покаяння. Там є рядки “Я сейчас на первых полосах Мировых газет, жесток и страшен, Я и сам себе внушаю страх Тем, что я частица слова RUSSIAN”. Образ країни найчастіше відчуваємо тоді, коли виїжджаємо за її межі. Коли кажуть, що було би добре, аби в готелі було менше росіян чи українців…

- Зазвичай так кажуть про росіян…

- Я відпочивав за кордоном доволі часто, тож великої різниці у поведінці росіян і українців, особливо зі Східної України, немає. Коли в країні відбувається щось позитивне, наприклад, Олімпіада, то і сприйняття громадянина цієї країни, як правило, позитивне. Ура-ура... А бувають моменти, коли належність до країни накладає відповідальність за те, що зробили не персонально ви, а ваша батьківщина. Хочуть німці це чути чи ні, але для євреїв Голокост вчинили німці. Так само після війни німці у свідомості радянської людини - це фашисти. Сприйняття залежить від стереотипів. Мій вірш про те, ким би ти не був у Росії, але як етнічному росіянину все одно доведеться відповідати за Крим, Донбас, збитий літак. Навіть через десять років, якщо я в якомусь готелі буду сидіти поруч з людиною з України, яка втратила на Донбасі рідних, або голландцем, у якого в літаку загинули друзі, я, як росіянин, буду для неї тим, хто вбивав. Кажу про відповідальність колективного росіянина, частиною якого я є. Це не покаяння, а визнання вини. Чому на цей вірш у Росії була така негативна, болісна реакція? Люди звикли, якщо за них прийнято рішення, навіть і злочинне, то воно правильне.

- Зрештою, вся історія Росії свідчить про те, що вона ніколи не визнавала своїх помилок…

- Знаю мало країн, які визнають свої помилки.

- Наприклад, та ж Німеччина визнала Голокост, пройшла через денацифікацію.

- Голокост визнала, а денацифікацію проводили не німці. Її проводили французи, англійці, американці і росіяни.

- Але німцям вдалось вилікуватися від фашизму…

- Не всім. Якби самі денацифікувалися, це одна розмова. Тому декомунізація, яка конче потрібна усім пострадянським країнам, це не лише питання “Чи ти любиш Леніна?”. Має бути соромно сказати, що ти його любиш. Я принциповий антикомуніст з 16 років. Виріс на правильних книжках, спілкувався, як мені здається, з правильними людьми. У моєму вірші, який називається "Зає...ло", напишіть "Набридло", є рядки: "Надоел наш гимн советский, надоел реально..." Я ніколи не встаю на російський гімн. Не визнаю радянського гімну, не визнавав радянського прапора, поки він не змінився на триколор завдяки моєму другові Костянтину Боровому…

- Але в якомусь вірші, пригадую, ви російський прапор називаєте “матрасним”…

- Тому що триколор не має жодного стосунку до теперішньої Росії. Образа прапора чи образа почуттів віруючих - це залишки шаблонного радянського підходу до того, що можна і чого не можна. Мені як прихильнику загальнолюдських, ліберальних цінностей ці табу дуже дивні. Ви ж розумієте, що при усьому колишньому прагненні Росії до Європи чи теперішньому прагненні України до Європи рано туди рухатися країні, де 30 відсотків населення не має каналізації. У будь-якому селі є будинки, де туалети на вулиці. В Європі такий будинок не був би визнаний придатним для життя…

- Але Європа до нинішнього рівня цивілізації і демократії йшла не одне десятиліття…

- В Європі водяні туалети були вже на початку ХХ століття. У нас (і у вас) від'їжджаєш від столиці 20 км - і на дачі у друга йдеш у туалет на вулиці. І спокійно до цього ставишся. Є речі базові. Орієнтація країни у певному напрямі залежить від того, в який бік орієнтовані соціально відповідальні політики і керівники держави.

- Революція гідності показала, що і від людей багато що залежить. Коли мене часом через соціальні мережі росіяни запитують, що вам дав Майдан, я кажу: "Перспективу, шанс рухатися у правильному напрямі".

- Я також заздрю українцям, які обрали правильний напрям руху. Інша річ, що має бути план руху і побудовані дороги для цього руху. Тут головне - не втрачати темпу.

- Ми відійшли від мого першого запитання... Все-таки звідки у вас була така впевненість, що літак збили росіяни?

- Тоді було три версії: збили російські військові, сепаратисти чи українські військові. Яка б з цих версій не виявилася правдивою, я все одно не відмовився б від жодного рядка свого вірша. Бо якби не було на Донбасі росіян, не було би там ракет, що дивляться у небо.

- У вірші є такі рядки:“Прозвучит кощунственно и зло Эта запоздалая банальность: Может,  мне с тобой не повезло, А тебе — со мной, национальность?” Вам соромно, що ви — росіянин?

- Сорому за належність до своєї національності у мене не може бути. Коли пишу "Мне не повезло с тобой, национальность", маю на увазі, що у росіян немає технічного генотипу. Генетичних росіян не існує. Є територіально-лінгвістичне утворення, яке називається росіяни. Сьогоднішня Росія - це країна без шансів на майбутнє. І це у найближчому часі, на превеликий жаль, непоправно.

- У найближчому часі у вашому розумінні це скільки років — 5,10, 50?

- Якщо все триватиме так, як зараз, без військових переворотів, крові і тому подібного, то це може бути і десять, і двадцять років, і завжди. А може все змінитися в один день.

- Як в Україні. Чи так, як в Україні, бути не може?

- Як в Україні вже було. Згадайте 1991 рік і мільйон людей на вулицях Москви.

- Ви — у гострій опозиції до режиму Путіна, висміюєте дурість його чинуш, владопоклонство і псевдопатріотизм росіян. Політикою не думали зайнятися?

- Я несистемна людина. Я позиціонер, а не опозиціонер. У мене є позиція. В опозиції до мене перебувають вони. А щодо опозиційних політичних партій, я надто добре знаю їхніх лідерів. Партія “Парнас” Касьянова відкрила і зареєструвала відділення у Криму. Так-так... Ви не знали? Для того, щоб мати можливість брати участь у виборах, в яких все одно програють. Після цього вони для мене перестали існувати. Проблема російської опозиції приблизно така ж, як у теперішньої української влади: є добрі наміри, але немає бачення. Мовляв, ми перемогли на Майдані, і тепер красти будуть чесні політики з добрими очима. Таке саме бачення в опозиції у Росії.

- Має прийти нове покоління з новим баченням?

- Не обов'язково. Може статися як з Горбачовим - з'явиться людина з середовища, яка скаже: тепер будемо діяти по-іншому.

- Саакашвілі може бути цією людиною?

- У мене відчуття, що до Саакашвілі у різних прошарках українського суспільства великий опір. Те саме відбувалося у Грузії. Чому в Тбілісі на мітинги проти Саакашвілі виходило сто тисяч? Тому, що він звільнив купу людей, а у них є сім'ї, друзі. Люди, які були вмонтовані у систему, не можуть вибачити за зламану долю…

- А як по-іншому ламати систему?

- По-іншому ніяк. Тільки так, як він. У Грузії Саакашвілі показав хороший приклад, як можна це зробити. А те, що він грузин, і це не сприймається в Україні, свідчить не лише про прояв ксенофобії. Якби українець діяв як Саакашвілі, він би також сприймався системою як чужий.

- Прочитала ваш памфлет, де ви розповідаєте історію про те, як свого часу поставили на місце свого друга, який запропонував тост за вашу дружину Галину, котру назвав “хохлушкою”. У тості-відповіді ви запропонували випити за його дружину - “жидівку”. Як вам, росіянину, вдалося уникнути великодержавного імперського комплексу, на який хворі навіть російські ліберали і демократи?

- Люди, які вчасно зробили щеплення від вірусу, на нього не хворіють.

- А чому ви його зробили, а 99 відсотків росіян не зробили?..

- Не 99, а, за моїми оцінками, відсотків 60 хворіють на це. 30 відсотків за умови правильного впливу, при аргументованій розмові, як правило, розвертаються в інший бік в одну мить. У 30 відсотків немає ніякої власної позиції, вони завжди йдуть туди, куди йде натовп. Я ніколи не був частиною шовіністичної ідеології. Я у 15 років вже був хіпі з довгим волоссям, ми слухали “Бітлз”, а не “Веселых ребят”…

- Але і серед хіпі також є великодержавні шовіністи?

- А хто такий, по-вашому, великодержавний шовініст?

- Людина, яка вважає свою націю кращою за інші, інших сприймає зі зверхністю, намагається підпорядкувати, не визнає рівноправ'я у міждержавних стосунках…

- Якщо грипом можна заразитися в автобусі, то я не їжджу в автобусі. Може, тому досі не заразився вірусом шовінізму. Можливо, у мене міцна імунна система. Хочу вас запитати. А чи є у нинішньої України вірус великодержавного шовінізму? Він є, і це правильно…

- Ні, я з вами не погоджуюсь. В Україні такого вірусу немає.

- Вважаєте, Україна не повинна бути сильною і великою державою?

- Але при цьому Україна не прагне підім'яти під себе інші країни, не розказує їм, як жити…

... На цьому місці у мого співбесідника задзвонив мобільний, тож ми змушені були перервати цю дискусію. Після того, як Орлуша переговорив, я задала нове запитання.

- Приблизно рік тому ви, перебуваючи у Криму, де маєте власний будинок, зняли на відео звернення, у якому заявили, що відтепер ви - українець. При цьому дівчина-скрипалька заграла мелодію українського гімну. Це було дуже зворушливо. Я навіть просльозилася…

- Просльозилася і дівчинка, яка грала гімн на скрипці. Вона - вуличний музикант з Ялти. Я побачив її на вулиці і запросив до себе зіграти гімн. У моєму домі Гімн України грав гітарист-віртуоз кримськотатарського походження Енвер Ізмайлов…

- Що вас підштовхнуло до такої сміливої заяви?

- Відкрито проукраїнську позицію я почав демонструвати ще до анексії Криму, під час Олімпіади у Сочі, якраз, коли був розпал Революції гідності. Знайдіть мій вірш за лютий 2014 року, коли відбувалися криваві події на Грушевського. Я його читаю під українським прапором. Там є рядки: "Я вижу силуэты друзей на фоне стены огня, у них красивые позы, прямые и гордые спины. Огненный танец свободы тянет в себя меня. Манит стать частью страшной телевизионной картины". Щодо самої заяви, то зробив її після того, як в Росії почали кричати: "Як тобі не соромно, ти — росіянин, але підтримуєш хохлів, лижеш їм одне місце...". І тоді я сказав: "Я більше не росіянин, вважайте мене українцем, і тепер не можете мені дорікнути..."

 - Ви писали, що через вашу солідарність з Україною втратили чимало друзів. У тому числі розійшлися з давнім товаришем, з яким багато років поспіль разом виходили на сцену. В Росії вас називають “Хохлуша”, але ви кажете, що не ображаєтесь. Легко переносите цькування і образи?

- Припустимо, ви дізналися, що ваш друг, з яким знаєтесь 15 років, вбивав чи ґвалтував дітей. Як ви переживете розрив з ним? Він виявився моральним виродком.

- У Росії 85 відсотків схвалюють політику Путіна, зокрема війну в Україні, вбивство українців. Як вам з вашими поглядами живеться в країні, де 85 відсотків “моральних виродків”?

- А ось так. Ви давно були у зоопарку? Сходіть і подивіться, як з людей сміються мавпи. Так само і зі мною. Вони думають, що я в клітці, а я думаю, що вони. Я спостерігач…

P.S. Після інтерв'ю Андрій Орлов розповів мені, що йому телефонували певні люди і пропонували матеріальну компенсацію за те, аби він і Михайло Єфремов відмовилися від гастрольного туру по Україні (окрім Львова, вистава “Порушники кордонів” пройшла в Одесі, Києві, Дніпропетровську і Харкові). Обіцяли заплатити вдвічі більше, ніж артисти заробили б під час гастролей.