Роман НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ: «Українські виконавці потребують одного – аби ми підтримували їх своєю гривнею»

У місті Лева Романа Недзельського знають і люблять — обдарований вихованець музичної школи імені Соломії Крушельницької, талановитий студент Львівської консерваторії та гітарист легендарного ансамблю «Ватра».

Півроку тому львів’янин очолив палац “Україна”. “ВЗ” поцікавився, як вдається без гастролей Кіркорова і Михайлова тримати на плаву найбільший концертний майданчик країни, чому скандальні концерти

Ані Лорак відбулися з аншлагами та в чому секрет сімейного благополуччя подружжя Романа Недзельського та Оксани Білозір.

— Пане Романе, коли ви прийшли на нову посаду, газети рясніли заголовками: «Новим господарем палацу «Україна» став кум Порошенка». Це не відбило наснаги працювати?

— Журналісти завжди “полюють” на скандал, і я був готовий до цього. У палац “Україна” я не прийшов “з вулиці”: працюю на цьому майданчику понад

25 років, ще з часів ансамблю “Ватра”. Бувало, приїжджали сюди з гастролями на тиждень часу, жили у готелі “Славутич” і давали по два концерти на день. Пізніше організовував тут фестивалі та концерти Оксани Білозір. Цей майданчик вивчив досконало, знаю працівників, мені добре відомі усі проблемні моменти.

— Що у життєдіяльності палацу «Україна» потребує змін?

— Національний палац мистецтв “Україна” повинен відповідати своєму званню за суттю. На сьогодні скасовано усі виступи московських гастролерів. Немає вже гастарбайтерів, які б вивозили з України фінансові ресурси. А це сприятливе поле для діяльності, яке ми “засіяли” і під кінець року отримали перші результати. Навіть без Кіркорова та Михайлова нам вдалося виконати фінансовий план на 2014 рік і отримати хороший прибуток.

Поставив за мету створити комфортніші умови для українських виконавців, аніж були до мого призначення. Зателефонував усім народним артистам, з ким доводилося працювати впродовж моєї творчої діяльності. Запропонував приходити в палац «Україна» як до себе додому. Ми взяли на себе рекламу, реалізацію квитків та організацію заходів.

Мали аншлаг на концерті ансамблю імені Вірського, два аншлаги зібрав концерт всесвітньо відомого скрипаля Василя Попадюка: один аншлаг був у залі, другий — біля кас, адже, як виявилося, не всім охочим вистачило квитків… Успішно пройшли творчий вечір Олександра Злотника та концерт шансоньє Олега Винника, який зайняв нішу Стаса Михайлова.

За тиждень до концерту Тіни Кароль не було жодного квитка — довелося підняти оркестрову яму й поставити додаткові ряди, аби розмістити ще 300 людей. До концертів Ані Лорак можна по-різному ставитися, але два аншлаги в палаці “Україна” свідчать самі за себе. Обговорювали співпрацю з Іриною Білик, Петром Чорним, Світланою та Віталієм Білоножками, Іво Бобулом. Відбудеться й творчий вечір Павла Зіброва — його колектив відзначає 20-річчя.

Досвід палацу “Україна” свідчить: глядач хоче бачити українських виконавців. Це контраргумент усім тим, хто називав український музичний продукт “неформатним”. Теле- і радіоефір можна заповнити українською музикою не на 50%, а на 95% — і попит буде.

— До речі, про Ані Лорак. Не переживали, що її концерти можуть перетворитися на «локальний Майдан»? Чи не виникало ідеї скасувати виступи?

— Переживали, особливо зважаючи на те, що відбувалось під час виступу Ані Лорак в Одесі. Перенесення київських концертів з 18 жовтня на 24 листопада було моєю ініціативою. Не хотілось давати шанс певним політсилам напередодні парламентських виборів спекулювати на темі нелюбові до Ані Лорак. Для мене, як керівника концертного майданчика, було важливо, аби глядачі були у безпеці, щоб не зірвались концерти. Кількість охорони, яку ми стягнули, була виправданою: радикальні сили намагалися зробити політичний піар і створити картинку “про страшних бандерівців” для російських ЗМІ.

Якщо з того якимось дивом мала вийти акція на підтримку української культури, то її не вийшло. Не подобається Ані Лорак — купіть квиток на концерт того, хто подобається. Приміром, на Тараса Чубая чи Олега Скрипку, які так само у нас виступали. Голосуйте за чи проти гривнею, а не вибухівкою і камінням, кинутим у вітрину палацу, не погрозами і гнівними постами у соцмережах. Українські виконавці потребують одного — аби ми підтримували їх своєю гривнею.

— Ані Лорак зібрала два аншлаги. Чи означає це, що український глядач не злопам’ятний, і, наприклад, Валерія зможе з часом виступити у Києві чи Львові?

— Не завжди погоджуюся з тим, що говорить Ані Лорак, але ніколи не поставлю її в один ряд із Валерією. Кароліна народилася на Буковині в тому ж пологовому будинку, що й Володимир Івасюк. З молоком матері увібрала українську народну пісню. Тоді як Валерія — відверта українофобка. Україна для неї була лише майданчиком для заробляння грошей. І якщо після усіх заяв Валерія наважиться сюди приїхати, на неї чекатиме “теплий прийом”.

— Екс-міністр культури Євген Нищук зауважив, мовляв, несправедливо, що орендна плата за палац «Украї­на» однакова і для Філіппа Кіркорова, і для Тараса Чубая. Чи підйомна ціна оренди для українського виконавця?

— Прийшовши сюди, я був поставлений у рамки, коли є заздалегідь затверд­жені тарифи і бюджет. Вони прив’язані до розрахунків на утримання приміщення палацу “Україна” (це 80 тис. квадратних метрів, що потребують опалення, освітлення, за які сплачуються податки). Розрахунками займаються економісти палацу та Державного управління справами. Але ми дослухалися до слів одного з кращих міністрів культури України Євгена Нищука. Для українських виконавців орендна плата залишається такою, як була: 170 тисяч гривень. А для іноземних — до 300 тисяч гривень.

Намагаємося утримувати ціни на рівні попередніх років, хоча це стає дедалі важче. Якщо раніше вартість оренди залу у доларовому еквіваленті становила близько 20 тисяч доларів, то сьогодні, беручи до уваги падіння курсу гривні, отримуємо менше 10 тисяч. Практично на правах меценатства здає­мо в оренду для українських театрів та виконавців малий зал палацу — по 2250 гривень за годину. Зробили соціальну ціну квитків на більшість концертів — від 70 до 400 гривень.

— Новорічні та Різдвяні дні у палаці «Україна» особливо насичені. Чи вдалося відпочити і як ставитесь до екстремального відпочинку?

— Зараз готуємо майданчик до нового концертного сезону. Для відпочинку мені багато не потрібно: 3-4 дні на Буковелі — і можна півроку працювати на повну. Стосовно екстриму — люблю лижний спорт, їжджу на ковзанах, катаюся на мотоциклі, стрибаю з парашутом, купаюся в ополонці і вишиваю хрестиком (сміється. — “ВЗ”). Останнє заняття особливо екстремальне: для гітариста чутливість пальців надважлива, а якщо вколешся голкою під час вишивання — нескоро заживе.

— З Оксаною Білозір ви разом і в сімейному, і творчому тандемі вже близько 20 років...

— З Оксаною ми у творчому тандемі рівно 26 років. У 1989 році я, молодий музикант, був запрошений у колектив “Ватра” і я почав роботу як гітарист та скрипаль.

Наш творчий тандем існує до сьогодні, на гастролях — завжди разом. Скоро, сподіваємося, у нас буде концерт в зоні АТО (останні три місяці Оксана часто перебуває там, виконує місію з обміну наших військових на сепаратистів). Я, традиційно, — гітарист, керівник музичного колективу та аранжувальник пісень...

— А також композитор: написали відому “Пісню про Львів”…

— Так, хоча досі не здобув на неї авторських прав. До Дня Львова поетеса Ганна Канич принесла Оксані вірш про Львів, і треба було оперативно покласти його на музику. Увечері Оксана показала мені вірш, а на ранок я написав мелодію і зробив аранжування. Того ж дня ввечері ми презентували “Пісню про Львів” у Львівській опері.

— У чому секрет вашого сімейного благополуччя? Як рятуєтесь від «кризових ситуацій»?

— Секрет один — не сваримося. Ми обоє за гороскопом Близнюки, можемо спілкуватися без слів. Буває, відповідаю на запитання ще до того, як Оксана його озвучила. Ми на одній хвилі. Оксана дуже розумна жінка — за це я її люблю і поважаю.

— У 2005 році пані Оксана займала посаду міністра культури. Бувало, що через вас намагалися «достукатись» до міністра?

— Ні. Каденція Оксани була дуже короткою — чотири з половиною місяці. Попри це, їй таки вдалося напрацювати національну концепцію розвитку культури і приєднати комітет з туризму до Міністерства культури (за рахунок розвитку туризму планувалося знайти додаткове джерело фінансування для закладів культури). З держбюджету культура завжди фінансувалася за залишковим принципом, а Оксана змогла збільшити фінансування галузі до 1,5 мільярда гривень. Але 14 липня 2005 року Оксану отруїли, понад рік вона пролежала в лікарні. Оксана була наполовину паралізована. Богу дякувати, лікарі зробили диво.

— Відпустили б дружину вдруге у міністерське крісло? Адже ходили чутки, що в другому уряді Яценюка буде саме Оксана Білозір...

— Я й тоді не “пускав” (сміється. — “ВЗ”). Сьогодні Оксана і я менш романтично ставимося до такого призначення. Міністерство культури найбільш “публічне”. Коли Оксана була на посаді, цілий місяць у її приймальні стояли на головах (в прямому сенсі) два брати-акробати: один вимагав, аби його призначили директором Національного цирку, а його брат хотів бути художнім керівником цирку. Вони організовували просто в приймальні міністра брифінги з журналістами, махали перед камерами помаранчевими стрічками і кричали про “несправедливість”. Міністр культури апріорі не може бути ідеальним, обов’язково знайдеться хтось “ображений”, хто вколе ножем у спину.

Довідка «ВЗ»

Недзельський Роман Стефанович, народився 10 червня 1967 року. Закінчив Львівську музичну школу імені Соломії Крушельницької як альтист та Львівську консерваторію як гітарист. Отримав вищу юридичну освіту. В студентські роки увійшов до складу ансамблю Львівської філармонії «Ватра», об’їздив з гастролями всі континенти. Понад 20 років є музикантом, менеджером та художнім керівником колективу співачки Оксани Білозір.

Був першим віце-президентом НТКУ, головою журі Національного відбору на «Євробачення», керував держпідприємством «Украї­на гастрольна», що займалося проведенням фестивалів та гастролей українських виконавців за кордоном. У липні 2014-го очолив Національний палац мистецтв «Україна».

Одружений із народною артисткою України, екс-міністром культури Оксаною Білозір. Подружжя має двох синів — Андрія та Ярослава, а також двох онучок.