Ірина ВЕРЕЩУК: «Мені зарано йти в політику. Але якщо не я, то хто туди піде?»

Коли влада Януковича оголосила, що не підпише угоди про євроінтеграцію, на міському вічі Ірина Верещук від імені громади заявила, що місто Рава-Руська готове окремо підписати Угоду про Асоціацію з ЄС, і скерувала відповідний запит в європарламент.

Це не єдина резонансна заява енергійної очільниці міста. У жовт­ні цього року мер Рави-Руської запевнила, що готова спільно з громадою побудувати свій кілометр стіни на східному кордоні України. Бо влада неефективно реалізовує проект «Стіна», викидаючи на це мільйони гривень. 35-річна пані Ірина — наймолодша жінка-міський голова в Україні. Горою стоїть за децентралізацію влади, адміністративно-територіальну реформу, яка передасть податки місцевим громадам. Місцеве самоврядування в Україні у тому вигляді, яким воно є зараз, називає «місцевим самоврятуванням». Пані Ірина — фонтан енергії. Цього року як самовисуванець кандидувала до Верховної Ради по 122-му виборчому округу Львівщини (переміг “сотник Майдану” Володимир Парасюк).

— Пані Ірино, чи аналізували, чому ви не пройшли у Верховну Раду?

— Хоча маю 17 років державної служби, вважаю, що мені зарано було йти в політику. Але якщо не я, то хто туди піде? У ВР знову потрапили запеклі корупціонери, люди, які голосували за закони 16 січня, які просто не мали права балотуватися. А інтелігентні, освічені, працьовиті люди не змогли пройти. Вони не брали вила і не бігли до виборців, не влаштовували картинок і циркових вистав. Пізнаваність, бренд, ЗМІ можуть зробити будь-якому кандидату потрібний імідж.

Ця кампанія для мене була радше навчанням, підсумком певного етапу моєї діяльності. Коли агітувала за себе, було цікаво подивитися, чи змінився наш народ після революції. Не змінився. Переміг не народ, а люди, які стояли на сцені Майдану.

На вибори йшла не від партії, не від бренду, ніким не прикривалася, ніяких олігархів за мною не було. Якщо прийшла до людей і попросила дати мені шанс, мушу знати, що з тим шансом буду робити, що буду робити з владою. Влада — це спокуса! 90% не витримують цього випробування. А я не хочу входити у ці 90%.

— Як вам вдалося стати мером Рави-Руської? Жінка на цій посаді, та ще й молода… Чи були якісь перепони?

— Звичайно, були. Рава-Руська специфічне місто, є різні групи впливу. Жодна з цих груп не ставила на мене. Я офіцер і присягала один раз — своїй Батьківщині. Усі кандидати, крім мене, були або від партій, або від якихось середовищ. Я одна жінка, усі — чоловіки, майже усі — колишні офіцери. Йшла до людей і казала: я тут народилася, закінчила школу, працювала — дайте мені шанс, і вам не буде за мене соромно. Сподіваюся, моїм равчанам не було за мене соромно.

Щодо жінок у владі, то їх треба більше. Чим жіночніше буде обличчя нашої політики, тим швидше будемо рухатися вперед. На українських землях ще зі скіфських часів жінка посідала ключове місце у сім’ї та державі. Жінка завжди була берегинею. Жартують: «Погана та жінка, яка чоловіка додому з весілля не принесе». У нас такі жінки і є — встигає і працювати, і куховарити, її всюди багато. Добре те, що сьогодні чоловіки відчули себе чоловіками. Хоча погано, що вони гинуть. Але насправді війна все розставила на свої місця: чоловік — це захисник, жінка — берегиня. Мене ображає квотний принцип. Жінки і чоловіки мають бути рівноправними, мати однакове право на здобуття посад. Для жінок не має бути преференцій. Чоловіки нічого нам не винні.

— Чи колишня влада вставляла вам палиці в колеса?

— Моя каденція — це роки протистоянь із районною владою, “регіоналами”. У них позиція була чітка — якщо ти не від нас, ти проти нас. Друзям усе, ворогам — закон. Був конфлікт із головою РДА. Я йому казала: мені не заважайте, сама все зроблю. Їх дратувало, що я у них нічого не просила. Я їхала в Польщу, отримувала гранти для розвитку міста. Не даєте бюджетних коштів — залучу позабюджетні. Ми вже дійшли до того, що нам бюджетні кошти взагалі були не потрібні. Знайшли інвестора, який повністю зробив котельні у ліцеї. Десять років держава не могла зробити там котельні. Ліцей на балансі в управлінні освіти, але він у мене на території. А для мене немає чужих проблем. Потім у садочку замінили одну котельню на тепловий насос (використовує теплову енергію землі. — Авт.). Сьогодні всі їдуть на нього подивитися, оскільки мало де у дитячих садочках є теплові насоси.

— Ви заступник голови Національної служби адміністративної допомоги, яка допомагає, зокрема, учасникам АТО отримати статус, виробити документи на землю. Як встигаєте громадську роботу поєднувати з роботою мера?

— Це важко. Але відчуваю, що на таку громадську роботу є запит суспільства. Новостворена Національна служба адміністративної допомоги має, зокрема, і контролювати владу. В Європі такий контроль формувався десятиліттями. У сусідній Польщі міський голова Томашова-Любельського витратив на свою виборчу кампанію 12 тисяч злотих. Це навіть не 50 тисяч гривень. І то ішов від партії, тому сам не платив. Він, може, міг би й сам заплатити за свою виборчу кампанію, але його б спитали — чому так розкидаєшся грошима, де ти їх взяв? Оце є контроль. Наш «контроль» наразі дуже примітивний — кидаємо людей до сміттєвих баків, вибиваємо двері, кричимо. Контроль — це чітка, юридично грамотна, дієва форма.

— У вас, до речі, яка зарплата?

— Чотири тисячі гривень. Але маю чоловіка. Вистачає, Богу дякувати. Я ніколи не була бідна, завжди заробляла на себе.

— Чи на вас, як міського голову, тиснули, погрожували?

— Ворогів маю багато. Але по-іншому не можу. Борюся. Найкращий захист — це напад. На два кроки наперед бачу, що буде, і йду туди, де найстрашніше. Відчуваю відповідальність за людей, які мене вибрали. Самі люди себе не захистять. В Україні непоодинокі випадки, коли молоді люди з кількома вищими освітами, навіть здобутими за кордоном, змушені робити манікюри у перукарнях, торгувати в магазинах, працювати за копійки, не маючи можливості самореалізуватися як фахівці у своїй спеціальності. Ну хіба не можна використати потенціал таких людей? Це найбільше мене дратує — люди на мають шансу. Не можу їх полишити. Чим більший тиск, тим більший спротив. А мене так тиснуть, що якщо зупинюся, то одразу з’їдять!

— Ви бойова жінка! А хто у вас верховодить у сім’ї — ви чи чоловік?

— Чоловік. Він також військовий, полковник. Він — моя основа, моя безпека, моя врівноваженість. За ним як за кам’яною стіною. Саме тому не маю страху.

— Залишається час на відпочинок, хобі?

— Я не вишиваю хрестиком і не в’яжу. Хоча дуже хочу. Люблю читати. Мій відпочинок — тиша і книжка. Прочитала Нормана Дейвіса «Історію Європи», читаю «Історію Польщі». Мені цікаво — чому вони можуть, а ми ні? Багато років займалася карате. Мушу викидати цю енергію. Зараз можу лише дві години на тиждень позайматися у спортзалі. Плаваю, в Карпати ходимо...

— Нещодавно пограбували вашу машину...

— Коли я пішла в дитячий садочок перевірити, чи діткам тепло, злочинці розтрощили вікно в автомобілі і вкрали портфель. Там були всі документи, подаруночки для дітей. Як кажуть євреї: «Дякую, Боже, що грошима»... Правоохоронці знайшли цих злочинців — вичислили за номером машини, який запам’ятали свідки. Машина з польськими номерами, їздили на ній наші, місцеві. Одного зі злочинців вичислили перед будинком, де він живе. Він втік, але затримати його — справа часу... За останній час такі машини з польськими номерами здійснили у нас два наїзди на людей. Машина з польськими номерами — це фантом для ДАІ. Це “нововведення” з’явилося років три тому.

І паралізувало всю систему пошуку винних. Оформити такі номери дуже просто — реєструють машину на двох співвласників — українця і поляка. Вони разом перетинають кордон, потім поляк їде в Польщу, а наш їздить, скільки хоче. Хоча він має раз на п’ять днів виїхати на цій машині з України. Але не виїжджає. Я заявляю, що на прикордонній території має бути сформована база автомобілів, які перетинають зону прикордонного контролю (25 кілометрів). Прикордонники натомість скаржаться, що вони не можуть брати дані цих власників, бо діє закон про захист персональних даних. Але це нонсенс! Йде війна, на територію України можуть перевезти будь-що, навіть вибухівку. Таке законодавство треба змінювати!