Передплата 2024 «Добрий господар»

Віра Брежнєва: "Моєю першою зарплатою були овочі"

Ексклюзивне інтерв’ю з екс-"віагрівкою",ведучою шоу "Хочу до Меладзе"

Віра Брежнєва — одна із найгарніших і найпопулярніших артисток шоу-бізнесу. Сцена, кіно, зйомки у глянцевих журналах і телепроектах. Тепер екс-“віагрівка” практично живе на зйомках шоу “Хочу до Меладзе”, яке на початку вересня стартувало на телеканалі “Україна”. За словами ведучої нової програми, її настільки надихають люди, які там присутні, що навіть після 12-годинних зйомок не відчуває втоми. Про зйомки проекту, виховання доньок і про своє життя поза сценою Віра Брежнєва розповіла журналісту “ВЗ” під час запису програми “Хочу до Меладзе”.

— Колись Костянтин Мелад­зе набирав дівчат. У цьому проекті — хлопців. Є різниця між цими проектами?

— У “Хочу V ВІА Гру» я стежила, як розкриваються таланти дівчат, як змінюються їхні характери, як вони набираються досвіду. Зізнаюся: набирати чоловіків набагато цікавіше! Вони такі несподівані у своїх емоціях. Та й нам, жінкам, шоу “Хочу до Меладзе” допоможе краще зрозуміти чоловіків.

— Це нова фішка — не лише сліпе прослуховування, а й глухий перегляд?

— Для жіночої половини журі — глухі перегляди: дівчата вибирають тільки очима, а голосу не чують. Я сама здивувалася, наскільки це результативно для бойз-бенду. Костянтину Меладзе у цьому проекті важливо було зрозуміти, яке вокаліст справляє враження на жіночу половину. Якщо кандидатові вдалося підкорити усе жіноче журі, значить, співак має харизму, яка потрібна артистові. Є прислів’я, що жінка любить вухами, але якщо жінці закрити вуха, з’ясовується, що вміє любити й очима. А чоловіча половина журі оцінює вокальні дані претендента.

— Не всі, хто прийшов на кастинг, потраплять у проект. Жінки, яким кажуть “ні”, плачуть. Чи доводиться вам втішати заплаканих чоловіків?

— Сльози чоловіка — це показник почуттів, але у жодному разі не слабкості. Мені подобаються чуттєві чоловіки, тому не бачу нічого поганого у тому, що хлопці можуть дати волю емоціям. На проекті — не на курорті. Тут — важка праця. Участь у такому випробуванні — величезне навантаження.

— Ви багато часу проводите на репетиціях. Діти більше вас бачать по телебаченню, ніж вдома. Мабуть, важко дітям знаменитості?

— Старша донька Соня з розумінням ставиться до моєї завантаженості на роботі, підвищеної уваги до мене у людних місцях. Їй хочеться, щоб я з нею пішла туди, де бувають її ровесники з мамами. З віком вона зрозуміла, чому я з нею туди не ходжу.

— Соні — 13 років. Вона, як і мама, піде у шоу-бізнес?

— Для мене головне, щоб вона вибрала для себе те, від чого буде отримувати задоволення. Щоб змогла себе реалізувати і як жінка, і як особистість. Але, що би вона не вибрала, я їй буду в усьому допомагати. Моя Соня для мене — не просто старша донька, а найкраща подруга, з якою можна піти не лише у зоопарк чи цирк, а й посидіти в кафе і поговорити на будь-які теми. Поруч зі Сонею забуваю про свій вік і почуваюся підлітком.

— Статус зірки позбавляє вас від домашніх турбот: прання, прасування, прибирання, готування обідів... Хоча ви — з багатодітної родини, тому все вмієте робити. Доньку навчаєте “жіночих премудростей”?

— Моя Соня — господиня. Вона прибирає у своїй кімнаті, сама збирається до школи. А коли їдемо в дорогу, самостійно збирає собі валізку. До її щоденних обов’язків входить вигулювання нашого йоркширського тер’єра. Соня може приготувати для нас вечерю. Можу похвалитися — моя донька смачно випікає. Зараз Соня в Америці. Я її відправила туди на курси акторської майстерності. Молодшій Сарі (дівчинка народилася у шлюбі з українським олігархом Михайлом Кіперманом. — Г. Я.) лише п’ять років.

— Дотримуєтеся якихось принципів у вихованні дітей?

— Як кажуть англійці: “Скільки не виховуй дитину, вона все одно буде схожою на батьків”. Я намагаюся бути для донечок достойним прикладом. А щасливими їх робить моя любов. Найкращий приклад у вихованні дітей — моя мама, яка виховала чотирьох власних доньок, а зараз допомагає виховувати своїм дітям сімох онуків. Я також мрію про велику родину, і якби народила третю дитину — була би щасливою.

— Можете пригадати, як заробили свої перші гроші?

— Аякже! Ніколи не забуду (сміється. — Г. Я.). Моєю першою зарплатою були овочі. Ще дитиною, коли вчилася у молодших класах, разом із бабусею Вірою, на честь якої мене й назвали, вставала о 4-й ранку і їхала на колгоспне поле полоти соняшники і кукурудзу. Потім — збирати помідори. Додому поверталися дуже втомлені, але щасливі, з овочами, — плодами нашої праці. Таким чином колгосп розраховувався з робітниками. А в 11 років я заробила перші живі гроші. Міська адміністрація оголосила набір дітей для підробітку влітку — прибирати територію міського парку.

— Щось собі купили за першу свою зарплату?

— Ні. Принесла гроші додому і віддала батькам. Була щаслива, що мені вдалося поповнити сімейний бюджет.

— Коли вперше побували за кордоном і який собі подарунок зробили з цієї поїздки?

— Це було десять років тому — у 2004 році. Я вже працювала у групі “ВІА Гра”, з’явилися перші зайві гроші, які можна було витратити на подорож і собі на подарунки. Але я хотіла, насамперед, допомогти батькам. Вони жили у Дніпродзержинську і доглядали мою Соню. Перші гонорари я витрачала на побутову техніку, щоб мамі легше було. А потім відкладала гроші на операцію.

— Кому?

— Собі. У мене була прогре­сую­ча близорукість, при якій я бачила чітко лише свою витягнуту вперед руку, а далі все розпливалося. На сцені носила лінзи, від яких боліли очі, а поза сценою — окуляри. Ще у школі мені рекомендували лазерну операцію, бо зір впав різко у третьому класі. Але поки не виповнилося 18 років, ніхто би за таку операцію не взявся. Та й до приходу у “ВІА Гру” у нас не було такої матеріальної можливості. Коли стала повнолітньою, заробила достатньо грошей і зробила собі такий подарунок. Про­оперували мене у Києві, відтоді я маю прекрасний зір. Це таке щастя — прокидатися вранці і чітко бачити сонце, небо, своїх найдорожчих людей. А наступним подарунком була Італія. Я поїхала у Рим. Звідти привезла книги, які придбала у Ватикані. Мої рідні роздивлялися фотографії, і я розповідала їм, яка це гарна країна. З-за кордону привожу тільки те, чого не можна купити у Києві. Скажімо, коли повертаюся з Туреччини, везу багато солодощів.

— Кухня якої країни вам найбільше подобається?

— Під час ділових поїздок будь-які експерименти над організмом виключені. Яким би смачнющим і різноманітним не було меню, замовляю лише ті страви, які знаю.

— Якщо артистці минає 30, вона починає боятися свого віку. Що можете сказати про себе?

— Мені комфортно у будь-якому віці. І зараз теж. Почуваюся на 24 роки, я у повній гармонії зі собою. Спокійно приймаю те, що у мене з’являються якісь мімічні зморшки — і мене це не бентежить. Розумію, що мені потрібно більше тренуватися, ніж у 20 років. І те, що багатьох речей собі дозволити не можу, як у 18 років, наприклад, гуляти до ранку. Бо я вже — стара жінка (сміється. — Г. Я.), і мені треба виспатися.

— У вас — розкішне волосся. Мабуть, кращі перукарі “чак­лують” над ним?

— Я обож­нюю своє волосся, лелію його... Підстригаю кінчики волосся в першу декаду місячної фази, максимум до повного місяця. Це стосується не лише мого волосся. Будь-які справи треба розпочинати під час зростаючого місяця. Закінчувати у фазу спадаючого місяця.

Довідка «ВЗ»

Віра Брежнєва (дівоче прізвище Галушка) — українська співачка, актриса, телеведуча, учасниця групи “ВІА Гра” (2003-2007) — народилася 3 лютого 1982 року у Дніпродзержинську.

У 2011 році стала переможницею у номінації “Найгарніша жінка України”. Окрім записаних альбомів і кліпів, зіграла в одинадцяти фільмах, серед яких “Кохання у великому місті” і мюзикл “Сорочинський ярмарок”. Співачка відкрила свій благодійний фонд «Луч Веры» для допомоги дітям з онкогематологічним захворюванням крові.

Має доньку Соню (народилася у 2001 р.), батьком якої є Віталій Войченко. У листопаді 2006 року співачка вийшла заміж за українського бізнесмена Михайла Кіпермана і взяла прізвище чоловіка. У 2009 році у подружжя народилася донька Сара. У жовтні 2012 року розлучилася.