Віктор ПАВЛІК: «У душі почуваюся молодим і «рєзвим», адже рок-н-рольники не старіють»

Хто ж не пам’ятає його головні хіти «Шикидим», «Афіни-Київ-Стамбул», «Ні обiцянок, ні пробачень», які Павлік виконує з початку своєї кар’єри і які до цього часу не втратили своєї актуальності. У розмові з журналістом «ВЗ» Віктор Павлік поділився, як допомагає військовим, розповів про свою малу Батьківщину, важкі 90-ті, сім’ю та про те, як минає його звичний день.

— Вікторе, ви нещодавно виступали перед пораненими бійцями, кот­рі були у зоні АТО…

— Моральний стан бійців підтримую своїми піснями, і ця ініціатива не буде останньою. Адже наша співоча команда поїхала у Миколаїв, Одесу, аби порадувати своїми виступами солдатів, щоб вони отримали належну моральну підтримку. Поодинці мало чим допоможемо, а от разом ми сила, котра збирає копійку до копійки. Потім ці кош­ти підуть на благу справу. Вважаю, музика і пісня за будь-яких життєвих обставин важлива, і там, де є доречною, повинна звучати.

— Як ще долучаєтеся до підтримки військових?

— Що стосується фізичного чи матеріального боку, то час від часу купую якісь речі й передаю їх для потреб наших вояків. Ось, наприклад, кілька днів тому поїхав і придбав пральні порошки, мило, зубні пасти та щітки, шкарпетки, спідню білизну і завіз в одну з церков, яка кинула клич, що вони приймають речі, які потім будуть переправлені у гарячі точки.

Також хочеться, щоб організація надання допомоги була ретельно налагод­жена і працювала як єдиний механізм.

— За нинішньої ситуації артисти скасовують концерти, переформатовуються репертуари, а що ви міняєте у своїй творчості?

— Зараз у своїх програмах артисти більше використовують патріотичні, українські пісні, які лікують рани й душу. Це — “Рідна мати моя”, “Два кольори”, “Чорнобривці” і т. д. Музика допомагає нам жити, тому кожен артист робить усе так, як відчуває. Зараз маємо такі часи, що нас врятують лише Бог і здоровий глузд. Обирати ж свій пісенний репертуар кожен артист повинен особисто, але при цьому варто думати, що він буде виконувати.

— Як ставитеся до відомих особистостей, які до цього часу не визначилися зі своєю позицією щодо подій в Україні?

— Нікого не звинувачую і не засуд­жую, адже «не суди і не судимий будеш». У нас демократична держава, де кожна людина має право на самовизначення. І я не бачу жодного сенсу в засудженні чиїхось дій та вчинків.

— Ви родом з містечка Теребовлі на Тернопільщині. Розкажіть про місто свого дитинства?

— Це дуже старовинне місто, якому незабаром виповниться 1000 років. Приїжджаю сюди часто, адже тут мешкає моя мама. Кілька днів тому був у неї в гостях.

— Коли відчули нестримну жагу до музики? Чи не заважало вам це у шкільні роки?

— Скільки себе пам’ятаю, не міг жити без пісні. Мабуть, жага до музики з’явилася у мене ще з народження. У дитячому садочку, школі, усюди був “гвоздьом” програми з гітарою у руках (сміється. — Т. К.). Батьки постійно підтримували та чимось намагалися допомогти.

— Не сумуєте за важкими 90-ми, коли чи не кожен артист возив зі собою у гастрольні тури кип’ятильник, харчі?

— Не сумую, але інколи згадую ті часи. Ті ж кубики «Маґґі», або як у півлітровій баночці кип’ятильником варили яйця. Тоді багато займався грою на гітарі та гастролював. Грав по два-три концерти на день.

— Перебирали кон­цертними майданчиками?

— Для мене не було важливим, де відбудеться концерт, у місті чи селі. Чи це буде невеликий майданчик, чи стадіон. Мені навіть цікавіше було їхати у село, адже там концерти вважалися чи не найбільшим святом.

— Довгий час виступали у складі гурту «Анна-Марія». Якими були для вас ті роки?

— Це був пік розквіту творчих сил, серйозний етап у моєму житті. Тоді працювали до сьомого поту.

— А коли встигли оволодіти турецькою мовою?

— У Туреччині жив у 1995 р. Поїхав туди за своєю дружиною Ларисою. Їй там запропонували попрацювати. Я теж там дарма не сидів: співав у складі групи «Мідас». Тоді і виконав турецьку пісню «Шикидим» (усміхається. — Т. К.).

— Яку роль у житті відіграють жінки?

— Мене оточують багато ніжних і турботливих жінок: моя дружина, мама, донька, сестра… Всіх їх щиро люблю, поважаю і завжди ними горджуся.

— У яких стосунках залишилися зі своїми колишніми дружинами?

— У хороших та дружніх. Перша дружина Ліда, мама мого сина Саші, а Світлана — мама доньки Христини.

— Дружина Лариса — ваш ідеал жінки?

— Звісно, моя дружина — ідеальна, чуйна, добра і гарна мама. Колишніх дружин теж можна назвати ідеалами, адже свого часу вони були біля мене. У нас народилися діти, значить, я просто не міг їх не любити. Але, швидше за все, ідеал жінки малюють на картинах художники.

— Багато батьків не хочуть прирікати своїх дітей на важкий хліб артиста, але ваш старший син Олександр пішов у співаки…

— Ніколи йому цього не забороняв, та нічим дуже й не допомагав. Він, як і я свого часу, у своєму житті добивається всього сам. До того ж у мене дуже гарно співають донька Христина, молодший син Павлик, але вони не хочуть присвячувати життя сцені.

— Старший син звертається за батьківськими настановами: як співати, як поводитися на сцені?

— Хіба що може мене запитати, чи брати йому участь у тому, що йому пропонують. Мовляв, як ти, тату, вважаєш, чи варто погоджуватися. Завжди говорю, що потрібно виступати всюди, де тебе потребують, і не відмовлятися.

— Ви вже маєте двох онуків. Почуваєтеся дідусем?

— Ні. Можливо, тому, що вони не зі мною живуть, а мають свої домівки. У душі ще почуваюся молодим і “рєзвим”, адже рок-н-рольники не старіють (сміється. — Т. К.). Але розумію, що так воно є, я вже дідусь.

— Знаю, що колекціонуєте гітари. Скільки вже назбирали?

— У колекції маю 37 гітар.

— А чому вирішили «увіковічити» свій портрет на жіночій білизні?

— Це не був задум “увіковічити” себе, просто вийшла моя прикольна фотографія, як-от Ейнштейн з язиком. На основі цієї фотки було зроблено різні брелочки, магнітики на холодильник, футболки. Потім вирішили випустити жіночу білизну з моїм зображенням (сміється. — Т. К.).

— А як минає звичний день Віктора Павліка?

— Завжди насичено. Зранку, коли прокидаюся, ще в ліжку починаю качати прес. У вівторок у мене спортивно-банний день, в інші дні якісь інтерв’ю, футбол, підготовка різноманітних проектів…

— Чимало співаків, незважаючи на такий важкий час, намагаються творити.

— Можливо, нині й не кращий період для натхнення, але багато творчих особистостей намагаються писати нові пісні, музичні композиції, літературні твори. У мене за цей час також з’явилися і нова композиція, і концертний проект “Дай нам Боже”. До нього долучилося багато українських зірок. Двадцять з них грають, а інші 20 співають. Незабаром відбудеться його презентація.

Довідка «ВЗ»

Віктор Павлік — український співак, заслужений артист України. Народився 31 грудня 1965 року у Теребовлі Тернопільської обл. Випускник кафедри естрадного співу Київського національного університету культури та мистецтв.

1983 року розпочав працювати художнім керівником ВІА «Еверест» Микулинецького районного будинку культури. Виступав у Тернопільській обласній філармонії, в гурті «Анна-Марія». 1994 року «Анна-Марія» стала найкращим поп-гуртом України.

Капітан футбольної команди зірок української естради

«Маестро». Володіє турецькою мовою. Одружений. Має трьох дітей.