ЕРІКА: «На сході просять, щоб я співала українською. Особливо «Червону руту»

— Минулого місяця їздили у Херсон виступати для військових…

— На цю тему мені не набридне говорити (сміється. — В. Х.). Поїхала команда із радіо Rocks у складі мого продюсера Сергія Кузіна, Соні Сотник та хлопців-музикантів. І я як доповнення до них.

— Як вас сприйняли там?

— Першою реакцією була цікавість. Всі були здивовані, що ми приїхали. Ми були у кількох військових частинах, і не всюди нас відразу впустили. Хвилювалися, особливо за наше здоров’я, бо це ж військова частина як-не-як, і ведуться воєнні дії. На територію військового табору нікого з цивільних не пускають. Були нюанси, але все-таки перемогла дружба, дуже хотіли вони нас бачити, а ми — їх. Військові були щиро вдячні. Вони з нами танцювали, співали, навіть старші по чину. Майор взяв у мене мікрофон і заспівав “Червону руту”. Я старалася це все зазнимкувати (у нас були камери). Ми транслювалися у прямому ефірі в Інтернеті, щоб люди бачили, в яких умовах живуть наші військові, як дають собі раду. Їм дуже тяжко — просто неба, без проточної води, в польових умовах. При цьому зберігають оптимізм. Я казала, що моє життя ділиться на два етапи — до поїздки туди і після.

— Не страшно було їхати туди?

— Було трішки страшно, коли ми переїжджали блок-пост. Але якщо вже вирішили їхати... Ми були перші, хто поїхав. Не знаю, чи після нас хто їздив. Покладалися на Бога. А військовим не страшно? Вони кожен день служать. Там взагалі страшно, коли їдеш і бачиш цю всю техніку військову. Танки... Ми, до речі, каталися на танках.

— Дали дозвіл?

— Так, ми проїхались з вітерцем, мало голова не відлетіла. Машина — звір просто.

— Мабуть, і їли з військовими?

— Так, нас нагодували обідом. Гречаною кашею зі шкварками. Ще бринза і солені овочі. Було душевно, смачно. Я розчинилася в тій позитивній атмосфері.

— З якими думками їхали туди?

— Мали на меті звеселити їхні будні, і, думаю, нам це вдалося. Ми хотіли, щоб у них було свято. У тих людей, котрі захищають нашу Вітчизну у неналежних умовах. Українські чоловіки — найкращі. Вони відважні, сміливі. Самовіддача неймовірна. Якщо буде можливість, поїдемо ще.

— Бачите у цьому свій обов’язок?

— Місія артиста — у будь-яких умовах співати. Співати і в хороші, і в погані хвилини. Не тільки коли все добре і тепленько задниці. Інколи доводиться співати в різних умовах, щоб люди почули і зрозуміли тебе. Хотіли, щоб і наші колеги це побачили і усвідомили, що ми можемо щось зробити. Можемо бути корисними.

— Вам не закидали, що це рекламна акція?

— Я читала коментарі. Люди пишуть «Ой зачем вы там им нужны, им не до вас», були і такі, що писали «Немає чим запіаритись, піар через війну». Люди настільки злі бувають. Навпаки, нам хотілося звернути увагу на те, як живуть військові, щоб їм допомогли. Це все зроблено тільки заради них. Ми навіть костюмів не брали. Які там костюми! Ми приїхали, і як були з дороги, так і пішли працювати. В палатках. Піар по-іншому виглядає. Не завжди люди мають з чогось користь. Шкода, що люди озлобились і не вірять, що таке буває.

— Довкола Ані Лорак розгорівся скандал через кліп, де вона використала кадри з Майдану…

— Я читала. Це її особиста позиція. У мене трошки інша. Я ходила на Майдан і не втікала з країни. Була в епіцентрі подій. Все нормально. Добріша атмосфера, ніж у військових частинах, була тільки на Майдані. Добріших людей зустріти годі. Заходиш як в інший світ. Відчуваєш, що там тебе захистять. Було спокійніше, ніж удома. Треба бути з народом, коли біда. Так мене виховали.

— Ваші батьки із Західної України?

— Мій батько з Челябінська. Мама з Карпат.

— Батько живе в Україні?

— У Москві.

— Він не був проти вашої громадянської позиції?

— Я дуже люблю батька, захоплююсь ним як справжнім росіянином. Казав: «Мені шкода людей. Шкода простих українців, дуже хороші люди». Йому шкода, що ми стали жертвами великих махінацій. Мій батько дзвонить, хвилюється за мене. Я сказала йому, що я з українцями, я — бандерівка, так вже склалося. У мене серце кров’ю обливається. Іти проти людей — гріх. Він зі мною погоджується. Поважає мою позицію.

— Ви нещодавно записали знакову пісню «Схід-Захід».

— Так, разом з Олександром Ільєних. Він сам з Уралу. Ми записували пісню двома мовами, я співала російською, а він — українською. Навмисне не тими мовами, якими спілкуємося. Щоб показати, що ми разом зі східними областями. Розмовляти можна будь-якою мовою, головне, щоб живі-здорові були. Пам’ятаю, коли Львів розмовляв російською на знак цього. Я була дуже горда за це місто. Неординарний крок, щоб показати, що ми усі рідні.

— Ви також намагаєтесь якось це показати на виступах?

— Головне — щось робити. Я на концертах завжди говорю про це. Люди потребують, аби з ними про це говорили. Ще більше активізувала українські пісні. Підняла свій альбом українських народних пісень — «Моя країна». Колись записала його для душі. Зараз дуже актуальний. Співаю на концертах і «Червону руту», і «Стожари», і «Зеленеє жито». Українці завжди співали пісень в тяжкі хвилини, коли душа боліла.

— На сході це нормально сприй­мають?

— Сприймають настільки добре, що не можна казати про якийсь поділ. Мені завжди було дико, коли питали, де мене краще сприймають — вдома чи на сході. На сході більше чекають українських пісень. Просять, щоб співала українською. Особливо «Червону руту».

— Окрім концертної діяльності, зай­маєтесь багатьма цікавими проектами, навіть озвучували мульт­фільм…

— Так, мені було дуже цікаво це робити. Я тоді тішилась як дитина, бо дуже люблю мультики. Ображена, що мене не запросили озвучувати другу частину. Я непогано озвучила ту перлинку. Є таке поняття — «ліпсинг»: приблизно потрапляти в міміку героя для більшої реалістичності. Це казка — чути, як герой говорить твоїм голосом. Перлинка, яку я озвучувала, дуже схожа на мене. Ніби під мене підібрали. Така трохи дуркувата. А характером дуже сильна і норовлива.

— Це правда, що вас мало не підпалили на зйомках кліпу?

— Правда. У нас цікава команда, з якою четвертий кліп поспіль знімаємо. Режисер Сергій Перцев мене не шкодує на знімальному майданчику, і я йому за це вдячна. Буває, режисер дуже лояльний, але картинка потім виходить, вибачте, гівно. А з Сергієм у нас стосунки з перцем, недарма у нього таке прізвище. Ми вічно сваримось. На тих зйомках він і сам не сподівався на таке. Був момент, коли я мала підійти до вогню і махнути вгору руками, і він мав піднятися за руками. За кадром стояв хлопець, котрий у цей момент повинен був хлюпнути керосину у вогонь. Але він трошечки не розрахував (сміється. — В. Х.), язик полум’я майже торкнувся мого волосся. Буквально секунда — і я б загорілась як смолоскип. У мене було багато лаку на волоссі, синтетична блузка. Мене ангели винесли на руках звідти. Недарма я татуювання зробила (в Еріки на руці напис англійською — «Мої ангели охороняють мене». — В. Х.).

— На зйомках завжди так небезпечно?

— На зйомках вічно холодно. Ні разу не було тепло. Закон підлості. В Одесі знімали кліп при температурі +3. Я понадягала колгот під спідницю купу, але ж нічого не рятує. Всі з термосами бігають. Потім хворієш. А здається, що це все так красиво і легко. Глядач бачить один бік, ми — інший. Знімали кліп у Криму, я там мало зі скелі не впала. Тішуся, що ми зняли кліп ще у нашому Криму.

— У вас незвичне сценічне ім’я, самі обирали такий псевдонім?

— Є ціла історія, пов’язана з цим. На «Фабриці зірок» перед нами поставили завдання придумати псевдонім, з яким бачимо себе на сцені. Я написала цілий список дурнуватих імен. Хотіла виділитися. З мене сміялися. Запропонували залишити Настя Кочетова. А я не хотіла. Настя Кочетова в творчості якась не до кінця щаслива. Не йшла сценічна діяльність під цим ім’ям. Стільки спроб було — і не вдавалось. У той час хотіла свою майбутню дочку назвати Ерікою і запропонувала це ім’я. І всі в один голос погодились. Почитала про значення цього імені і зрозуміла, що мені це ідеально підходить. Вважаю це своєрідним захистом. І з ним все пішло як по маслу.

Довідка «ВЗ»

Еріка (Анастасія Кочетова) народилася 13 квітня 1989 року у Червонограді Львівської області. З дитинства займалася вокалом. Закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка, факультет іноземних мов. У 14 років здобула перемогу в конкурсі «Червона рута». У 17 років перемогла в телепроекті «Американський шанс» у Лос-Анджелесі. У 19 років Еріка стала фіналісткою вокального конкурсу «Фабрика зірок-3». Голосом Еріки говорить Джувал — персонаж мультфільму «Ріо». Кліп Еріки «Папараці» зібрав мільйон переглядів в YouTube. Двічі входила до числа найкрасивіших жінок України за версією журналу «Viva!» і стала однією з найуспішніших українських зірок шоу-бізнесу за версією журналу «Фокус».