Євген ПОЛОЖІЙ: «Сумчани готові боротися за Україну. Такого, як у Донецьку, в Сумах не буде»

Кілька тижнів тому з паном Євгеном трапилась біда: у гаражі власного будинку нанього напали і жорстоко побили. Журналіст“ВЗ” поспілкувалася з письменником після його виходу з лікарні. Розмовляли про можливість донецького сценаріюв Сумах, про мову та самоусвідомлення громадян і про детективні сюжети наяву.

Наскільки мені відомо, побиттю передували погрози і переслідування. Намагались передбачити такий сценарій?

— Звичайно. Історія тягнеться з початку Євромайдану: зсередини грудня моїй родині та мені особисто почали надходити погрози. Стежили з машини, біля дому тинялися підозрілі люди... На кілька тижнів заховав родину. А коли ігнорувати погрози стало небезпечно, сам причаївся на деякий час. Писав заяви в міліцію, але правоохоронці не реагували —сміялися, мовляв, кому потрібен той майданутий редактор.Виявилося, потрібен.

— Вважаєте, що мотивом для нападу стала ваша координація Євромайдану в Сумах?

— Думаю, усе в сукупності. Лави моїх ворогів численні. По-перше, це місцева мафія —колишній мер Геннадій Мінаєв і його організована група. Майдан витурив Мінаєва з посади, і тепер він хоче повернутися до влади. По-друге, заслужив велику честь бути позначеним на сумському сайті Партії регіонів як ворог №1. По-третє, моєю журналістською діяльністю незадоволена група екс-губернатора Юрія Чмиря, який останні місяці працював на посаді заступника голови Адміністрації президента. Чмирь був довіреною особою Олександра Януковича. Гадаю, мої журналістські розслідування дістали публіку, що дерибанить бюджетні кошти. А тут вибори мера 25 травня, одночасно з виборами президента...

— Кажуть, ваша конфронтація з Геннадієм Мінаєвим виникла тому, що ви й самі мітили на посаду мера?

— І думки такої не було. Не збираюся розпочинати політичну кар’єру чи ставати міським головою. Такі чутки може поширювати сам Мінаєв. Це його стиль: він любить судитися, програвати, а потім розповідати про несправедливість. Я письменник і журналіст. Мої амбіції скромні — Нобелівськапремія з літератури (сміється.— О. Г.).

— Нападники були бійцями-професіоналами? Змогли би їх впізнати?

— За мною стежили: була і дівчина, і три хлопці. Їх сусіди бачили. Я їх бачив також, коли виходив з офісу у вечір побиття. Зможу їх упізнати, якщо буде очна ставка. А ті, хто мене бив, були в балаклавах. Того, що виламував мені руку, можу впізнати по статурі. Це людина, яка займалася боротьбою. Не боксер, бо якби мене у скроню двічі ввалив боксер, тим паче у кастеті, то я би з вами не розмовляв. А так відбувся лише переломом променевої кістки.

Руку «борець» мені виламав професійно. Одним рухом. Холоднокровно так: “хрусь” — івсе.

— Цих людей шукають? Як справа просувається?

— Суд двічі відмовив слідствув проханні надати телефонну базу абонентів, які переміщувалися в той вечір від офісу до мого дому (кілометр відстані). Мовляв, це порушує права інших абонентів, шукайте злочинців інакше. А як їх інакше знайдеш? Суд зайняв позиціюзлочинців і фактично унеможливив подальше розслідування.

— Ви виштовхали нападників з гаража біля будинку на вулицю. Як могло статись, що ніхто не прийшов на допомогу?

— У нас будинок на два поверхи. У подвір’ї завжди темно. Ми — на другому поверсі, сусіди живуть поруч. Сильно кричав, але мого крику дружина не впізнала...

Знаю, деякі сусіди вибігають, коли їхній котик кричить на вулиці через дорогу. Наступного разу, якщо мене битимуть — нявчатиму.

— Ви не єдиний, на кого напали?

— Було ще 4 випадки. На мою думку, вони пов’язані з майновими розбірками — стара влада пішла, і у них не залишилось інструментів впливу на прийняття рішень в потрібний бік. Тому впливають таким чином. Зрештою, слідство повинно з’ясовувати: ставити ці побиття в один ряд чи трактувати як випадковий збіг обставин.

— Чи змінив Майдан свідомість сумчан, чи готові боротись за свої права?

— Найближчі події покажуть. Коли у Сумах почався Майдан, на віче у неділю ви-одило до 700 людей. Тоді керівництво міста насміхалось, мовляв, ви ні на що не здатна купка революціонерів. Алез кожним разом людей виходило все більше. Коли однієї неділі у лютому вийшло15 тисяч, стало зрозуміло, що маховик розкрутився.

Під час кримських подій на сумський Майдан збиралось півміста.90% сумчан за єдину Україну, про жодну федералізацію мови нема. Є кілька тисяч мешканців міста, які готові зі зброєю в руках захищати своє місто. Я знаю таких людей особисто. Багато у нас загонів самооборони. Є Автомайдан. Люди готові боротися, і такого, як у Донецьку, чи навіть в Одесі, у Сумах не буде.

Інше питання — психологічне, наскільки люди готові будуть перейти межу, щоб взяти зброю в руки, аби захистити свою родину, країну. Ми ж усі мирні люди. Ніхто не хоче війни.

— А які настрої серед правоохоронців?

— 80% міліції проукраїнські. Ставлення людей до міліції змінюється. Кілька днів тому ховали заступника командира Сумського спецпідрозділу СБУ «Альфа» Сашка Онищен-а. Його вбили з гранатомета під час антитерористичної кампанії у Слов’янську, коли товариша пораненого витягував. На похорон прийшло п’ять тисяч людей.

— Кажете, донецький сценарій не повториться, але ж Сумщина не є однорідним регіоном...

— Абсолютно. У ХV столітті по нашій області проходив кордон Литовського князівства і Московії. 2/3 були литовські, а північ належала Московії. 500 років минуло, а ментальність залишилась: європейська частина голосує за національно-демократичні сили, а північна частина — за регіоналів і комуністів.

Дійсно, на півночі можуть бути проблеми, бо там є військові заводи і виправні колонії. Але якщо не похитнеться міліція, не похитнеться СБУ і вийдуть громадяни, то сепаратисти не матимуть жодного шансу.

— Ви розповідали, що у Сумах є проблема з криміналітетом, який допустили до влади. У такому разі, чи пішла б на користь області децентралізація влади, яку обговорюють в уряді?

— Зараз криміналітет усюди. Це виклик не лише сумській громаді, а будь-якому селу чи містечку країни. При децентралізованій чи централізованій владі головне те, чи будуть чесними люди, котрих оберемо. Якщо міліція, судді, увесь силовий блок не буде працювати на закон, нічого не буде. Як крали, так і крастимуть. Просто місцева влада збагачуватиметься за наш кошт не на мільйон, а на півтора.

Сім’я в столиці заробить на нас трохи менше, але зрештою знайде спосіб урвати куш. Без силового блоку нічого не буде. І це видно по Одесі, Краматорську...

— Яка ситуація з мовним питанням?

— Я виріс у селі Тернах на Сумщині. Російської мови нечув і не знав, поки мене не привезли до ба-бусі у Курськ. Цілий рік у Курську я мовчав, по-перше, мало що розумів, по-друге, образився через переїзд. Потім бабуся мене “примирила” книжками Перро, Андерсена та братів Грімм. Я розслабився і почав сприймати російську мову. Бабуся досі жива, більше ста років їй.

До чого я веду: у Сумах розмовляють російською, але виїдете на кілометри від міста і почуєте українську мову, зі своїм особливим діалектом, звичайно...

Якщо подивитись статистику, до 1947 року у Сумах не було жодної російської школи. Аж потім пішла русифікація, і з 30 сумських шкіл лише дві залишились українськими — їх за Союзу вважали “відсталими”. Радянські часи серйозно змінили мовну мапу Сумщини. Але ті 2/3 області як розмовляли українською, так нею і розмовляють.

— Усі говорять про економічну кризу, а як бути з кризою культурною?

— Питання культури — першочергові, але з ними треба бути обережними. Не існує такої причини, яка б змусила шахтаря, нехай він навіть зветься Петренко, перевчатись розмовляти українською мовою. Але його бабуся говорила українською. Держава має ставити собі завдання(на рівні громадських, просвітницьких організацій і загальнодержавної політики) організувати повернення до витоківі навчити онуків Петренка розмовляти українською. Інша річ Крим, там перевиховувати було нікого.

У Кримує наші друзі кримські татари, невеликий відсоток українців(Джанкой і центр півострова), все решта — махрові росіяни(військові-відставники, моряки, НКВДисти, які отримували там житло, займали землю виселених татар). Усяка українізація там була б марною, там українську книжку знайти було неможливо.

Гайдеггер казав, що мова — дім буття для людини. Росіяни живуть в одній мові і вороже ставляться до всіх решта мов. Своєрідна анексія головного мозку. Така ж ситуація була у Криму.

— Останні події вплинули на вашу творчість? Може, плануєте автобіографічний детектив написати?-

У далеких планах написати мемуари про моє редакторське життя — у 25 я став редактором газети і зробив її найпопулярнішою в області. Зараз у мене готовий інший роман, анонімно надіслав його на літературний конкурс. Ще “Клуб сімейного дозвілля” запропонував мені долучитись до збірки і написати“життєствердне оповідання”. Сиджу от і думаю, що ж таке оптимістичне можна написати зараз...

— Ваш батько, Віктор Положій, був відомим українським письменником-фантастом. Може, плануєте створити письменницьку династію і залучити синів до творчості?

— Батько не бачив мене письменником. До нього рано прийшов успіх — у 35 років. Його повість “Жив-був Іван”переклали на 20 мов. Почав працювати головним редактором на кіностудії Довженка і на цьому його письменницька кар’єра завершилась — кіно з’їдає усе інше.

Коли я приносив йому свої вірші, батько іронічно ставився до моєї творчості. Лише коли написа вроман «Обрати янгола» у 2002 році, він сказав, що це хороша річ (це була моя перша книжка українською). Батько почав допомагати, редагував, давав поради.

Що стосується моїх дітей, то старший син — програміст, навряд чи йому захочеться писати вірші, а двоє менших синів поки виростуть,то вже й книжки можуть зникнути (сміється. — О. Г.)

Довідка «ВЗ»

Євген Положій — письменник, головний редактор суспільно-політичної газети «Панорама».

Народився 11 липня 1968 року у селі Тернах Недригайлівського району Сумської області. Закінчив філологічний факультет СумДПІ ім. Макаренка. Автор громадських медіа-проектів «Нічний Дозор» (2004) та «За чесні вибори!» (2006). Автор «Повісті про справжнього самурая», романів «Мері та її аеропорт», «Дядечко на ім’я Бог», «Башти мовчання», роману-газети «Об-рати янгола», збірок віршів «Туркін», «ДАсвіданія!».

Живе в Сумах. Одружений, виховує трьох синів