Олег КРИСА: «У чорні дні мене врятувала музика»

Всесвітньо відомий скрипаль Олег Криса — лауреат численних міжнародних конкурсів скрипалів, почесний професор Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, професор Істменської музичної академії — досі називає себе львів’янином.

Олег Васильович щороку приїжджає у старовинне місто не лише для того, щоб взяти участь у міжнародному фестивалі “Віртуози”, а насамперед обняти і поцілувати найріднішу людину — маму. Щороку маестро прилітав до Львова, і коли виходив з літака, в одній руці тримав скрипку, в іншій — за руку свою кохану дружину.

Цього року Олег Васильович вийшов з літака з внуком Костянтином. Дружина назавжди залишилася в Америці: 7 грудня 2013 року Тетяна Чекіна загинула в автокатастрофі. Олег Криса прилетів до Львова, щоб виступити у концерті, присвяченому пам’яті своєї дружини, видатної піаністки, у Львівській філармонії у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під батутою сина — Тараса Криси.

- Після трагедії, яка сталася у вашій родині наприкінці минулого року, ви перший концерт граєте саме у Львові?

— Попри те, що народився у Польщі, своєю батьківщиною вважаю Львів. Я тут виріс, ходив до школи. Тут досі живе моя старенька мама. Але після втрати — загибелі моєї дружини Тетяни, перший концерт відбувся у Рочестері 4 лютого. Це був запланований наш з Тетяною спільний концерт. Я його спочатку відмінив, а потім таки вирішив організувати 4 лютого вечір пам’яті. У концерті взяли участь мої колеги — професори з Істменської школи музики у Рочестері, студенти, з якими моя дружина грала. За їхньої підтримки я вперше після того трагічного дня 7 грудня вийшов на сцену. А потім відбувся концерт у Лас-Вегасі. Наш син, Тарас, запросив мене виступити з його студентським оркестром університету.

У Львові вже третій мій виступ. Після Львова їду додому, але маю запланований концерт у Києві. Львів любила моя Таня. Одного разу дружина мені сказала: “Мабуть, ми поїдемо помирати в Україну”. Тараса запросили на концерт у Львові вже давно. Призначили дату 28 березня. Ми навіть у страшному сні не могли уявити, що ця дата стане концертом-реквіємом, присвяченим нашій мамі.

— Під час святкування вашого 70-річного ювілею від дня народження, на святковому концерті у Львівській філармонії, ви вийшли на сцену і сказали: “Дякую тобі за все. Ти — моє життя”. Як часто говорили дружині такі високі слова?

— На жаль, не дуже часто. Хоча завжди жив з таким почуттям. Мені здавалося, якщо часто вживати такі високі слова, вони нівелюються. У дуже важливі життєві моменти я був особливо відкритим. Тоді мене переповнювали почуття неймовірного щастя, тому ці слова самі вир­валися...

— Яка картинка з вашого життя з пані Тетяною найбільше за­пам’яталася?

— Перша зустріч. Ми випадково зустрілися у певному товаристві. Як її побачив, здалося, всередині щось обірвалося... Ніби струна забриніла і так тріпотіла усі 47 років...

— Якось ви сказали, що музика — це наркотик, і ви помираєте від неї. Коли сталася трагедія, музика вас врятувала чи, навпаки, хотілося все кинути в один момент?

— Хотів усе кинути. І навіть виїхати з міста. Але мудрі люди казали, щоб не приймав рішучих дій перші два тижні. Навіть перші два місяці. Я прислухався, бо мені всі казали, що Таня була би дуже нещасливою, якби я перестав грати. Музиканти запевнили, що у ці чорні дні мене врятує музика.

— Щоб зняти напругу чи стрес, одні люди випивають, інші йдуть у спортзал. Як знімаєте напругу ви?

— Для чого “заливати” стрес спиртним? Є інші “ліки”: прогулянка, література, музей, подорожі, зустрічі з колегами. Іноді можна собі дозволити випити келих доброго вина, але усе має бути в міру. Богу дякувати, ніколи не гасив стреси алкоголем.

— Ваша дружина була росіян­кою. Якою мовою ви спілкувалися?

— Тетяна чудово розмовляла українською. Але спілкувалися ми в основному російською. Іноді переходили на українську. Наші діти розмовляють зі мною тільки українською, з мамою — російською. Ніби перемикали канали, коли спілкувалися. Типові фрази, звичайно, говорили англійською.

— На концерт, присвячений пам’яті Тетяни Чекіної, підготували спеціальну програму, чи вибрали улюблені твори вашої дружини?

— І так, і ні. Твори підбирав Тарас. Це концерт для оркестру. Тому він вибрав твори, які йому подобалися і які любила його мама. В основному це твори російських композиторів. Таня — росіянка. Тому ми й зіграли твори Чайковського, Лядова і Римського-Корсакова.

— Ви — почесний професор Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка. Таке ж звання мав донедавна львів’янин Юрій Башмет, але вчена рада академії позбавила його цього звання за те, що підписав лист на підтримку загарбницької політики Володимира Путіна. Якби ви жили в Росії і вам запропонували підписати такий лист, ви би це зробили?

— Зі мною дуже просто — я би цього не підписав. У мене інше становище. Можу допустити, що у Юрія Башмета були якісь впливи згори. Не можу сказати, що його до цього примусили, але натякнути могли. Мені важко сказати — я з ним не говорив, але мене дуже вразило, що він таке підписав. Та й не лише він. Багато людей, яких я знаю, такий папір підписали. Мій син Петро надіслав мені листа до відділу українських митців, спільноти, де я побачив прізвища людей, яких глибоко поважаю і люблю, і там був такий нотаток: “Ви можете долучити своє прізвище на підтримку українського народу і цілісності України”. Я долучив. Вважаю себе українцем і назавжди ним залишуся. Хоча доля закинула мене до Америки. Попри те, що мене величають українсько-американським скрипалем, назавжди залишуся українцем.

— Якої думки американська громадськість про ситуацію в Україні?

— Різко негативні думки стосовно дій російського уряду. Серед моїх знайомих нема жодної людини, яка би сказала, що все, що сталося, — правильно.

— Ви започаткували конкурс скрипалів імені Олега Криси. Що чекає на переможця?

— Кожні три роки проводимо такий конкурс. На переможця чекає грошова винагорода зі спеціального фонду. Конкурсів зараз проводять дуже багато, іноді люди вже й не можуть пригадати, переможцем якого конкурсу є той чи інший виконавець. Але такі конкурси — відкриття дверей до концертних залів, до менеджерів, до студій звукозапису. Це шанс, що музикант може піти у світ і творити власну кар’єру. Сподіваюся, що переможці конкурсу імені Олега Криси засвітяться на музичному Олімпі. І це буде моїм внеском у творчість талановитої молоді.

Довідка «ВЗ»

Олег Криса народився 1 черв­ня 1942 року у селі Ухані (Люблінське воєводство, Польща) у родині інтелігентів. Під час сумнозвісної операції “Вісла” 1945 року родина опинилася у Львові. З шести років грає на скрипці. Закінчив Львівську спеціалізовану школу імені Соломії Крушельницької, Московську консерваторію та аспірантуру. Був учнем видатного скрипаля Давида Ойстраха, солістом Київ­ської філармонії.

Професор Олег Криса викладав у Київській, Московській консерваторіях, інституті імені Гнєсіних. Викладає в Іст­менській музичній академії у Рочестері (США). Олег Васильович проводить майстер-класи у різних країнах світу.

Дружина професора — піаністка Тетяна Чекіна — 7 грудня 2013 року загинула в автокатастрофі, що сталася в Америці. Сини маестро Криси — Петро та Тарас — скрипалі (Тарас, до того ж, диригент).