В’ячеслав Брюховецький: «Є ще багато ректорів, які заглядають в рот таким морально ущербним типам, як Табачник»

Український літературознавець, педагог і громадський діяч В’ячеслав Брюховецький (на фото) — не просто практик-інтелектуал, а справжній моральний авторитет. Про події нинішні та прогнози щодо розвитку української освіти у розмові з паном В’ячеславом.

- Не так давно ви сказали, що до європейського цивілізаційного простору неможливо інтегруватися частково — окремими громадами чи територіями країни або галузями господарства... Як бути у нинішній ситуації, коли частина сходу та півдня України, м’яко кажучи, не готова до європейської інтеграції?

— Людям треба показати, що це таке. Не треба починати з обговорення мовних законів чи ще чогось такого. Людей треба запитати: “Чи хочете жити без корупції? Чи хочете, щоб у вас була пристойна робота з гідною платнею? Чи хочете бачити, що влада не житиме у тих розкішних і не потрібних нормальній людині маєтках?”. Якщо людей не тільки про це запитати, а й реально показати, що влада вирішує проблеми, то нікому нікуди не захочеться йти з України.

Ця проблема існує тому, що її провокує Росія — з одного боку. З іншого — зневіра. Незадовго до всіх цих трагічних подій я, як представник ініціативної групи “Першого грудня” (об’єднання, створене відомими інтелектуалами та громадськими діячами. В основу програмних документів закладено декларацію, яка містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини. — Авт.) виступав на сході України. Двічі був у Харкові, їздив у Донецьк, Луганськ, Одесу, виступав у місцевих університетах. Зустріч у Луганську була найцікавішою для мене за весь час виступів. Студенти ставили дуже серйозні питання. Навіть якщо не погоджувалися зі мною, це не був крик на зразок: “Я не хочу з тобою розмовляти”. Це були запитання, щоб зрозуміти мої аргументи і щоб я почув їхні. Тому я не здивувався, коли побачив, що в Луганську, в Донецьку, Одесі, Харкові з’явилися Майдани.

Люди живуть там і дивляться російські канали з тим “антихристом” Кисельовим. А дивляться тому, що інших не мають. У них немає українського телебачення, газет... Але, попри це, це нормальні українські люди, які наразі хочуть збагнути, що і до чого.

Подивіться, що сталося за часи Януковича. Прийшли бандити до влади. Питання гуманітарні, духовні для них не існували. Вони вважали людей бидлом, якому треба що-небудь їсти. А думати про щось таке, що не входить у сферу живота, їм було просто не потрібно. Треба багато змінити, розкрити очі багатьом.

— Міносвіти під головуванням Табачника залишило новому очільнику цієї структури багато «сюрпризів»...

— Треба першочергово прийняти сучасний закон про освіту і позбутися ректорів-корупціонерів і ректорів антиукраїнського спрямування.

За Януковича відбувалося планомірне знищення української школи на усіх рівнях — початкової, середньої, вищої. Це була свідома позиція тогочасного міністра, яку йому, ймовірно, диктували із сусідньої держави. Москві дуже не подобалися деякі українські університети, у яких відбувалися ті реформи, які наближали українську молодь до Європи. Я завжди казав, що Табачник тягнув нашу освіту навіть не у 90-ті роки, а в кінець 20-х — початок 30-х років минулого століття, коли більшовики знищили класичну українську освіту, яка існувала навіть у царській Росії.

Потім Табачник узявся за знищення середньої школи, анонсувавши реформу, за якою стояв маразматичний підхід. Згідно з цією реформою, пропонувалося, щоб учні чи не з першого класу вибирали, що вчитимуть у школі. Це нонсенс. Така ситуація сприяла б тому, що дитина не розвивалася б. Важко вивчати математику? Не вчитимемо. Табачник мотивував це тим, що вчив у середній школі хімію, проте нині нічого з того не пам’ятає. Це лише свідчить про його інтелектуальний рівень. Важливо не те, що він не пам’ятає хімії, багато з нас уже не пам’ятають, що вчили з тої ж хімії, математики чи фізики. Важливим є те, що вивчення цих предметів було потрібним з точки зору формування способів мислення людини. Якщо ми не пам’ятаємо якихось формул чи законів, це не значить, що мозок не формувався під впливом знань, які ми одержували. Слава Богу, що цю реформу запланували на 2018 рік. Я тоді перехрестився. Був переконаний, що до того року вони при владі не залишаться.

— Протягом останніх п’яти років кількість українських студентів, які виїхали на навчання за кордон, зросла майже на третину: з 21,5 тисячі до 32,6 тисячі осіб. Як “втримати” наших студентів в Україні і чи треба це робити?

— Втримувати не треба. Добре, якщо у когось є можливість навчатися за кордоном. Хтось там осяде, а хтось повернеться сюди.

Треба створювати такі університети, у яких вчитися було б не гірше, аніж за кордоном. Із відгуків студентів, бакалаврські програми Києво-Могилянської академії нічим не відрізняються від програм західних університетів, а в певних акцентах стоять навіть вище. Щодо магістерських програм, є проблеми. Немає відповідного обладнання. Однак за структурою, за змістом навчання, відмінностей немає.

У більшості українських університетів аспірантура та докторантура — структури рядянського зразка, де, фактично, навчання не проходять. Люди пишуть дисертації, складають іспити... Проте у країнах Заходу, зокрема в країнах Балтії — навчання у докторантурі значно інтенсивніше, аніж під час університетських студій.

— Чи можна говорити у перспективі найближчих п’яти-десяти років про повністю безплатне навчання у вузах?

— Питання у тому — як платити? Можна — через державний бюджет, тобто з податків, які ми платимо. Можуть оплачувати самі студенти. І перша, і друга система існують у світі. Я прихильник платного навчання, хоч це й дивно звучить, тому що у Києво-Могилянській академії, у процентному відношенні, контрактників менше, ніж в будь-якому іншому університеті. Зауважу, що я прихильник платного навчання з однією умовою — талановиті студенти повинні навчатися безкоштовно, одержувати пристойні стипендії. Ті, хто не може чи не хоче добре вчитися, повинні платити за це гроші, можливо, їм і не потрібно навчатися в університеті.

Не виключаю, що за умови державного фінансування університетів освіта може бути і безплатною, як у деяких країнах світу. Один з американських президентів сказав таке: “Ми витрачаємо на освіту так багато грошей не тому, що ми багата держава. Ми багата держава тому, що витрачаємо багато грошей на освіту”. Не може професор нормально навчати студентів, якщо йому треба працювати у трьох-чотирьох вузах, щоб отримувати нормальні гроші. Він повинен мати гідну зарплату, аби віддаватися як навчанню студентів, так і науковій діяльності.

— У середині грудня багато експертів говорили про можливі майбутні репресії щодо студентів — активістів Майдану — у так званий постмайданний період. Як бачимо, ситуація змінилася кардинально — у багатьох регіонах України чимало молоді та викладацького складу вимагають відставки того чи іншого ректора, який чинив спротив діяльності Майдану...

— Хто не підтримував? Корупціонери, люди, які ставилися неадекватно до студентів. Починати треба не з того, що вони не підтримували Майдан, а з того, що у них є інші гріхи. У керівництвах вишів потрібно довго наводити лад. Є ще багато ректорів, які заглядають в рот таким морально ущербним типам, як Табачник. А те, що студенти піднімаються, свідчить про те, що прийшло інше покоління. Уявити таке ще якихось десять років тому було важко. А сьогодні бачимо, що вони — люди, які народилися в іншій країні, хоча далеко недосконалій, з багатьма проблемами, але вже інші, вони готові діяти рішуче.