Ярослав ДРОЗД: «Це було стороннє замовлення – показувати, що у Львові хаос...»

Неабияке навантаження припало на команду Генерального консульства Республіки Польща у Львові. Саме тут у форс-мажорних обставинах дипломати оформляли документи для постраждалих з Євромайдану, яких перевозили на лікування до польських шпиталів. Про перебіг тих буремних днів і проблеми сьогодення журналісту “ВЗ” розповів Генеральний консул Республіки Польща у Львові Ярослав Дрозд (на фото).

— Пане Генконсуле, які зараз маєте труднощі, допомагаючи Україні?

— У польських лікарнях лікується близько ста громадян України — активістів Євромайдану, які постраждали під час кривавих протистоянь у Києві. Польща з першого тижня протистоянь почала приймати поранених. Значна частина поранених поїхала до польських шпиталів на основі прямих домовленостей керівників органів місцевого самоврядування Польщі і України. Одного із перших постраждалих переправили у Польщу після телефонної розмови міського голови Львова Андрія Садового і мера Вроцлава Рафала Дуткевича. Частину поранених доправляли каретами швидкої допомоги або приватними авто. Уряд Польщі також координував акцію — перші поранені полетіли літаком із міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським після закінчення переговорів у Києві. Щодня у Києві приземлявся польський військовий літак і брав поранених. Українських активістів приймали і приймають державні і приватні лікувальні заклади Вроцлава, Варшави, Кракова, Перемишля, Устшиків Дольних, Томашова-Любельського, Ярослава, Замосця та інших міст Польщі.

Значний вклад у справу лікування українців за кордоном внесло і Посольство України у Варшаві на чолі з Надзвичайним і Повноважним Послом Маркіяном Мальським. Організовували розподіл по лікувальних закладах, прийом, перевезення. Були випадки, коли поранені не мали закордонного паспорта, візи. Польська сторона і українська прикордонна служба домовлялися і готові були приймати постраждалого навіть без паспорта, без візи. Я тільки застерігаю: повертатися в Україну мають через ті пропускні пункти, через які виїжджали. Інакше можуть виникнути проблеми.

Генконсульство Польщі у Львові намагається скласти загальний список усіх постраждалих українців, переправлених у Польщу. Точної кількості пацієнтів підрахувати наразі не вдається. Облікувати усіх треба насамперед через те, що багато родин активістів, які пропали безвісти, розшукують їх.

Маємо вирішити питання реабілітації постраждалих після лікування. Інколи постає проблема протезування. До цієї справи долучаються і польські комерційні шпиталі, які приймають поранених з Майдану.

— Як триває процес лікування, чи все успішно?

— Постраждалих українців відвідала у центральному госпіталі польського МВС у Варшаві дружина президента Польщі Анна Коморовська. Українських пацієнтів підтримує українська діаспора у Польщі. Генконсульство у Львові організовує поїздки членів родин постраждалих до цих лікувальних закладів, аби мали моральну підтримку і сімейний контакт у незвичному для них середовищі.

— Як ви пережили оці важкі три місяці? Чи працювали понаднормово, чи справлялися?

— Крім Ночі гніву, з 18 на 19 лютого, коли були погроми державних установ, для нас у Львові все було спокійно. Перші два місяці були спокійні. Потім з’явилися чутки, що у Львові будуть сутички. В ту єдину ніч їх вдалося спровокувати — якимись чужими руками, це не були львів’яни. Це було чиєсь замовлення — показати світові, що у Львові хаос. У Ніч гніву ми переживали. Усіх не полишала думка: “Хто може бути наступний?” Погромникам могло заманутися атакувати Консулят... Наступної ночі, коли блокували “Епіцентр”, ми також хвилювалися. Дякувати Богу, штурм супермаркета унеможливила самооборона. Я тішуся, що у Львові спроба самоорганізації заради громадського порядку вдалася. Щоночі під консулятом є постійний патруль, який охороняє нашу установу.

— Генконсульство не припиняло своєї роботи?

— Ми працювали у звичному режимі. Не було жодного ажіотажу чи зниження потоку клієнтів. За три місяці Революції гідності кількість охочих отримати шенгенські візи у Генконсульстві Польщі у Львові практично не змінилася. Черги не збільшилися. Щоденно видаємо таку саму кількість віз — близько 1200. У січні 2013 року було видано

22 тисячі віз, у січні 2014-го —

23 тисячі. У лютому 2013-го видали 23 тисячі віз, у лютому 2014-го — 24 тисячі. Хто має постійну співпрацю із польськими партнерами, той вже має візу і на довший термін. Якби ви поїхали на кордон, то побачили б, що між Польщею і Україною зараз дуже малий рух. Мені навіть дивно. Очевидно, це пов’язано із курсом долара і євро.

— Чи у найбільш напружені дні не було думки евакуювати Консулят?

— Не було. Але Консулят, як і кожна установа, завжди має план дій у надзвичайній ситуації. Дякувати Богу, він не знадобився. Звичайно, ми взяли трохи більше грошей з банку, залили повні баки бензину у наші машини. Зрештою, кожен господар так робить...

У найважчі моменти дзвонили друзі з усіх куточків світу, підтримували. Подивившись російське телебачення, яке дуже тенденційно показувало Майдан, телефонували до мене, хвилювалися, казали: “Ярославе, тримайся!”. Я кілька разів вмикав російський канал і зауважив, що вони показують Майдан з верхньої точки, і усі ці вогнища виглядають страшно. А польські телевізійники ставили камери горизонтально, вихоплювали точково ситуації на Майдані, підходили до людей, розмовляли з ними. Це створювало реалістичну картину.

— Які були прогнози особисто у вас — чим закінчиться це протистояння?

— Дипломатові важко сказати прямо, що думав у глибині душі... Думав, якби президент був більш інтелігентний, то намагався б знайти компроміс, який би дозволив йому залишитися на посаді до майбутніх виборів. Але з інтелігентністю у нього були проблеми... Я очікував, що в Україні щось кардинально зміниться. Але не думав, що це станеться так швидко. Думав, що це прийде з виборами — президентськими і парламентськими. Можна тільки тішитися, що процес пішов. Але треба розуміти, що все за одну ніч не зміниться. Не стане одразу краще через те, що змінилася влада у Києві. Треба потерпіти, “затягнути паски”. Буде важко. Коли через рік-два з’являться позитивні зміни, люди побачать, що це виплачується. Ми, поляки, також колись їздили в Україну на закупи, у нас були проблеми в економіці. У 1994-95 роках перестали їздити в Україну. Кардинальні зміни на краще відбулися і на наших очах. Можна зробити з України процвітаючу державу, вона має великий потенціал.

— З початку революції в Україні лунала критика на адресу нашого МЗС, мовляв, затягують з оцінкою політичної ситуації, не визначаються...

— Я бачив зовсім інше. Промови українського Посла Маркіяна Мальського перед польськими ЗМІ були надзвичайно відвертими. Зазвичай дипломати так не висловлюються. У нас навіть казали, що Мальський ризикує головою. Він давав власні оцінки, був відважний. Я дивувався його відвертості. Польські журналісти його питали, чи він не боїться. Він казав: “Ні, я посол держави, а не якоїсь однієї структури. Я є представником України”. Він, звичайно, не сказав “Янукович — бандит”, цього посол не може сказати, але відверто висловлював негативну оцінку чинної влади. Також гідна поваги поведінка представника МЗС у Львівській області В’ячеслава Войнаровського, який одним із перших підписав звернення українських дипломатів про солідарність із тими, хто стоїть на Майдані.

— Як надалі Польща допомагатиме Україні?

— Польща бере активну участь у розмовах щодо надання матеріальної, економічної допомоги Україні. Треба чітко визначити, що це не будуть гроші, які розійдуться по чиїхось кишенях. Це мусять бути гроші на конкретні проекти, спрямовані на модернізацію, позитивні зміни, на впровадження нових технологій. Має бути чітка звітність. Це одна із головних умов підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. Ми самі усе це проходили, до нас приїжджають контролери з Євросоюзу, перевіряють і навіть забирають кошти, якщо неправильно використано. Мусимо бути упевнені, що в Україні ці гроші освоюватимуть люди з чистими руками, які не брали участі у попередніх розподілах бюджетних коштів.

— Чи ви не вважаєте, що Україна за ці три майданні місяці свою євроінтеграцію пройшла пришвидшеними темпами? Може, досить Унії годувати Україну обіцянками про членство, а конкретно визначитися із датою її вступу у Євросоюз? Чи могла би Польща це лобіювати?

— Так не робиться. Ви пройшли важкий шлях, але це шлях тільки духовний, ментальний. Але не матеріальний. А Євросоюз — бюрократична структура, і від цього нікуди не дінешся. Вона має свої правила... Треба рухатися поетапно. Все-таки базою є Угода про асоціацію, а не одразу прийняття у члени. Це треба пройти. Текст Угоди про асоціацію вже є, його треба підписати. І вже Україна вирішуватиме, коли його підписати — чи до президентських виборів, чи почекати на нового президента...

Розмовляла Юлія ЛІЩЕНКО.

Фото з архіву “ВЗ”.