Арсен МІРЗОЯН: «Зараз не той час, щоб думати з Тонею про шлюб»

— Арсене, вас називають бунтарем українського шоу-бізнесу. Де навчилися хуліганити?

— У дитинстві був проблемною дитиною, мене навіть в інтернат хотіли віддати. Якось ми розгромили шкільну теплицю і практично спалили другий поверх у школі — експериментували з хлопцями із хімічними реактивами. Після дев’ятого класу мене відмовились брати в школу. Якраз тоді влаштувався працювати на завод і відчув, як людям даються гроші. До мене прийшло розуміння того, що треба продовжувати навчання. Особисто ходив до директора школи і просився, аби мене взяли у 10-11 класи. При усьому цьому я серйозно займався спортом — гандболом.

— А як з’явилася любов до музики?

— У музичну школу хулігани, як відомо, не ходять (сміється. — «ВЗ»). Якось мама купила мені гітару, я поклав її на шифоньєр збирати пилюку… Аж доки не почув Розенбаума. Тоді у дворах хлопці почали збиратись з гітарами, грали «ДДТ», «Кіно», і я згадав про мамин подарунок. Мене цим Розенбаумом давні приятелі досі підколюють: «А пригадуєш, як ти на шкільній лінійці співав «Волос был чернее смолы — стал седым»?».

— Звідки у хулігана із Запоріжжя така добра українська мова?

— Мама мені казала: вчи українську, це наша рідна мова — ти повинен її знати. Тоді ще не було ніяких посилів, що Україна стане незалежною. У школі українська була на вибір — хочеш вчиш, хочеш — ні.

— Ви тривалий час грали у КВК...

— Ми зі знайомим — він, як і я, професійно займався гандболом, але грав за інший клуб — вступали в Інженерну академію. Так ось, цей знайомий вмовив мене записатись у КВК. До того моменту й не думав займатися гумором. Капітан команди розгледів у мені здібності до музичних експромтів і узяв у факультетську команду КВК. Так почав складати музику, їздити на студію її записувати, розібрався в аранжуваннях… Коли спостерігаю за відборами у талант-шоу, думаю: «Господи, та у будь-якому КВК співають краще» (сміється. — «ВЗ»).

— Мабуть, одразу, як чуєте пісню, знаєте, як її можна перекрутити на смішний лад…

— Аякже, це обов’язок кожного гумориста. От чуєте, зараз Бронюк співає «Не цілуй»… Львівська команда КВК «Магарич» класно прив’язала її до випадку в мавзолеї Леніна.

— То ви були суперстудентом: і спортсмен, і дотепник. Дівчата, мабуть, проходу не давали…

— Було таке. Але популярність більшою мірою заслуга театру, де у мене була шедевральна роль Баби Яги (смієть­ся. — «ВЗ»). Були й серйозні ролі, ми навіть «Нотр дам де Парі» ставили.

- Пригадуєте, як вперше вийшли на велику сцену?

— Був гурт «Бабурка», куди мене запросили вокалістом. Виконували дуже страшний мінімалізм з текстами на кшталт “Якщо б в домі моєму були вікна, вони б ніколи не бачили світла”. Музика звучала однаково — два акорди на всю пісню, тому треба було співати так, щоб ті два акорди не набридали. Це була незвична, особлива музика. Коли у 1998 році виступили на фестивалі “Червона рута” з моїми піснями, на нас накинулись різноманітні продюсери. А я після участі в конкурсі отримав запрошення в Інститут Поплавського, на фах аранжувальник. Відмовився, бо тоді закінчував четвертий курс Інженерної академії.

— Дивно, що робота на заводі не вбила у вас митця, там же навантаження, стреси...

— Після роботи сідаєш у заводський автобус і їдеш в БК на репетицію. Додому приїжджаєш, коли вже пізно. Вдячний своїм колегам, ставились до мого захоплення музикою поблажливо, попри те, що часто пісні писав просто на роботі. Навмисне подарував цеху гітару, щоб у нічні зміни, коли робота нескладна, мати змогу репетирувати. І зараз на заводі працюю, щоправда, пішов з виробництва, зараз я інженер з питань роботи з персоналом.

— Сім’я, мабуть, була не в захваті від ваших нічних репетицій і захоп­лення музикою...

— Розмовляти зі мною на такі теми і ставити якісь вимоги — небезпечно. Музика — це не робота, це служіння, і якщо у людини є творчі пориви, вони мають реалізуватися. Займаюсь музикою не тоді, коли я на репетиції чи на сцені — вона в мені увесь час: співаю у ванній, на кухні, коли готую, коли лягаю спати...Часом прокидаюсь посеред ночі і йду на кухню писати нову пісню.

— Після того, як музична кар’єра пішла угору, була зіркова хвороба?

— У мене не шоу-бізнес, у мене творчість. Тому усі ці зіркові болячки в моєму випадку не спрацьовують. Лише інколи вмикаю “зіркову хворобу”, коли поряд зі мною якийсь зарозумілий критик чи шоу-бізнесова акула. Знавці від мистецтва і критикани люблять поливати брудом, мовляв, це їхня суб’єктивна точка зору. Я не вірю ні в суб’єктивність, ні в об’єктивність, бо є тільки одна точка зору — справедлива.

— Хто був найсправедливішим тренером на “Голосі країни”?

— Стас П’єха. Він знає кухню талант-шоу зсередини, знає, чи підходить тобі репертуар, чи ні. Бо переважно це нікого не цікавить, оцінюють навіть не вокальні дані, а емоції. Стас був найбільш суворим тренером, бо оцінював справедливо.

— Які правила проекту ви б підкоригували?

— Дав би право вибору репертуару тільки учасникам, і щоб на нього не впливали ні тренери, ні продюсери. Тільки виконавець знає, що він вміє краще.

— Маєте ідеал жіночої краси?

— Досі активно займаюся спортом, щоб підтримувати себе у формі, — волейболом, сноубордом, велотріалом. Тому найперше звертаю увагу на фігуру жінки. Не маю на увазі модельні параметри. Просто по фігурі можна одразу сказати, чи доглядає себе жінка. Звертаю увагу на обличчя — очі, усмішку. Вони мають бути світлими. В чоловіка має виникнути таке відчуття, щоб хотілося жити. Жінка має бути особистістю зі своїм стержнем, характером, з чіткими життєвими пріоритетами.

— Тривалий час ви зустрічаєтеся зі співачкою Тонею Матвієнко. Коли запропонуєте їй руку і серце?

— Це питання не на часі. Зараз у нас не той період, щоб думати з Тонею про шлюб.

— З колишньою дружиною підтримуєте дружні стосунки?

— Намагаємося їх зберегти. Для цього майже не спілкуємося... Чекаємо, щоб вгамувалися пристрасті. З дітьми бачуся рідко, приблизно раз на місяць. Переважно спілкуюся з ними телефоном.

— З дочкою Тоні Матвієнко подружилися?

— Дочка Тоні — Уляна — вже доросла. Їй 15 років. Вона добре сприймає те, що ми зустрічаємося.

— Як оцінюєте політичну ситуацію в країні?

— Ми давно усі дійшли висновку, що владу потрібно знімати. Країну затиснули до неможливого. Ця влада країну розграбовує, а сама давно уся євроінтегрована. Ці люди мають бізнес, маєтки у Шенгені. На усіх російських телеканалах стверджують, що бідного Януковича оточують олігархи, які тиснуть на нього. А він, мовляв, чесний. В Україні влада начхала на свій народ, вважає себе “придатком” Росії. Поводяться так, ніби влада делегована Росією керувати нами. Це верх цинізму.

— Ходили на Євромайдан?

— Так, ходив. Виходив на Майдан тричі, виступав безкоштовно. Тоня була зі мною. В інших артистів був вибір, виходити туди чи ні. У нас є артисти зі званням народних. Їх не було ні на Майдані, ні на Антимайдані. Виникає питання: якщо ви народні, то співаками якого народу ви є і хто вам давав це звання?

Довідка «ВЗ»

Арсен Мірзоян (Бабурка) — український музикант, автор і виконавець власних пісень. Народився 20 травня 1978 р. Перші творчі кроки робив у складі запорізького гурту «Бабурка», з яким брав участь у фестивалях «Перлини сезону», «Червона рута» й у проекті «Свіжа кров» телеканалу М1. Протягом кількох років грав у складі команди КВК «Запоріжсталь». Резидент «Камеді-клаб-Україна». У 2008 р. брав участь у фестивалі «Таврійські ігри» у складі гурту «Тартак». Фіналіст телевізійного проекту каналу ТНТ-Росія «Сміх без правил»

(2008 р.). Резидент комедійного шок-шоу «Хулиганы» (Запоріжжя). У 2011 р. став учасником шоу «Голос країни» у складі команди Стаса П’єхи. Посів четверте місце. Зустрічається зі співачкою Тонею Матвієнко. Має двох синів.