Дмитро Ступка: «Попросив кохану вийти за мене... у басейні на 57-му поверсі»

За сюжетом стрічки, простий студент несподівано отримує надзвичайні здібності та вирушає з друзями у Карпати, аби зустрітися з мольфарами і побороти древнє прокляття. Сам Дмитро зізнається, що супергероєм не почувається, а його репутація ловеласа, про яку говорять на світських тусівках, не більш ніж плітки. Зараз думки актора не пов’язані з вечірками, красунями та навіть не зі зйомками кіно… Дмитро готується стати порядним сім’янином і разом з коханою планує весільну церемонію.

— Дмитре, продовжувати акторську династію вирішили самостійно чи родина наполягла?

— Це був мій вибір. Ріс такою собі «закулісною» дитиною. Скільки себе пам’ятаю, постійно був у театрі, дивився різні вистави. Акторської майстерності навчався, починаючи з шостого класу. Спочатку ходив у звичайну школу, потім — в академію мистецтв. З восьмої ранку і до п’ятої вечора — звичайні і спеціальні предмети, потім ще етюди якісь робили… Одне слово, у виставах брав участь з дитинства.

— В університеті прізвище Ступка допомагало чи, навпаки, заважало навчатися?

— По-різному. Прізвище вимагало шаленої відповідальності. Бувало, Петров, Іванов пропустить пару і нічого, а якщо Ступка на лекцію не прийде — уся академія гуде. На мене дивились наче крізь лупу. Але я був звичайним студентом, не показово-правильним і не дебоширом. На якісь ексцентричні витівки навіть часу не було.

— Однокурсниці, мабуть, виявляли підвищену увагу?

— Ні, не було такого.

— Але ж у вас репутація ловеласа…

— Поняття не маю, звідки вона взялася (сміється. — «ВЗ»). У мене не бувало якихось короткотривалих романів. Мав постійні тривалі стосунки, і про гулянки наліво й мови не було. А статус ловеласа причепився після серіалу «Каста». Грав представника «золотої молоді», і треба було навмисне розбурхувати скандали навколо себе. Це вигаданий образ і не більше.

— Дідусь, Богдан Сильвестрович, був вимогливим критиком. Діставалось на горіхи?

— У дідуся була звичка під час репетицій сідати в останні ряди і перевіряти, чи достатньо голосно і виразно актори читають ролі… Казав, що «на гальорці» не чути. Оце і все… А основна доля критики лягала на плечі режисера постановки.

— Ви зіграли у фільмі Кшиштофа Зануссі. Дуже престижно, як для молодого актора…

— Роль була зовсім невеличка у фільмі «Сонце на долоні». Але мене вразив Зануссі як особистість. Ми навіть їздили з однокурсниками до пана Кшиштофа у Варшаву. Здивувало, що, окрім Зануссі, у його будинку мешкає аж семеро лабрадорів. Кшиштоф Зануссі — дуже мудра людина, спілкуватись, а тим паче працювати з ним, саме задоволення. Сподіваюсь, співпраця Театру Франка з паном Кшиштофом не завершиться. Знаю, що Зануссі надіслав батькові сценарій і, можливо, ставитиме у нас виставу.

— Нещодавно стало відомо про ваші заручини. Де познайомились з Катею?

— Рік тому зустрілися у друга на святі. Якось поступово зрозумів, що хочу бути з Катею завжди. Пропозицію робив експромтом під час відпочинку у Сінгапурі… на 57-му поверсі готелю. Там на даху велетенський басейн. Вночі я приплив до Каті з двома бокалами шампанського. В одному з них була обручка.

— З батьками нареченої познайомились?

— Звичайно. Спільну мову ми знайшли, тому, дуже сподіваюсь, влітку буде весілля.

— Святкуватимете з розмахом?

— Насправді нема багато грошей, щоб організовувати пишне весілля. Думаю, це буде сімейне свято на п’ятдесят гостей. Церемонія буде або в готелі, або в ресторані.

— Усі чоловіки марять акторками, чому ж ви обрали дружину не з акторської сфери?

— Цілодобово бути разом дуже складно. Можна дуже швидко набриднути одне одному. А оскільки ми працюємо в різних сферах, встигаємо скучати, трохи поревнувати (сміється. — «ВЗ»).

— Ви зіграли головну роль у фільмі жахів. Більшість акторів не дуже люблять наближатись до містики…

— Це стосується творів, котрі були написані давно і обросли певними нещастями. Наприклад, «Майстер і Маргарита» чи «Вій». А «Тіні» — сучасна стрічка, у якій містика переплітається з добрячою порцією гумору. Сумніваюсь, що розважальне кіно може комусь нашкодити. Історія знята за давньою гуцульською легендою про магічну Згарду, згадуються мольфари та Книга Тіней, а в кінці мій герой помирає… Я маю певні забобони, але на перелічені речі вони не поширюються.

— Надприродні явища під час зйомок траплялись?

— У Карпатах в нас було дві знімальні групи. На щастя, з моєю командою містичних подій не траплялось. Можливо, тому, що всі актори — люди забобонні і чемно прислухались до порад селян. Наприклад, місцеві жителі нам суворо заборонили ночувати у старій гуцульській хаті, де велися зйомки, навіть забили цвяхами вхід на горище. При цьому вдень, сказали, робіть що хочете. Такі речі, нехай підсвідомо, але насторожують. А от друга команда акторів, що знімала нічні сцени погоні у лісі, бачила дивну білу постать серед дерев. Хлопці переконані, що то був чугайстер. Під час зйомок справді відчувалась незвична атмосфера. Мене, наприклад, усюди переслідували одні і ті ж цифри, котрі повторювались попарно.

— Заради ролі довелось кардинально змінюватись?

— Іван дуже близький мені, бо і я сам зовсім недавно був студентом, мав нерозділене кохання. Імпонує те, що суперсила не просто падає йому на голову, а хлопець повинен перебороти свої страхи, щоб перемогти зло. Іван — позитивний персонаж, а таких хлопців грати нескладно. Єдине, що важко було зі зйомками.

— Невже довелось вивчати легенди Карпат?

— Додатково вивчати міфологію Карпат не довелось, бо це рідні місця для режисера Любомира Левицького. Він з Верховини і усі легенди знає з дитинства. Важко було пережити сам процес зйомки — виглядав він ніби суцільна безкінечна ніч. Вісім днів ми ганяли по лісі у темряві. Актори — в майках і шортах, при тому, що на вулиці було холодно. Коли знімали фінальну сцену бою вже у павільйонах, я серйозно захворів і сидів на антибіотиках. Вдавати героя, коли у тебе зашкалює температура, непросто (сміється. — «ВЗ»). Хоча Любомир нас тренував як маленьке військо, і до поїздки в Карпати ми активно готувались. Акторський склад проходив два тижні фізичної підготовки, вивчали бойові елементи, стрибки, бігали по горбистій місцевості.

— Чи легко поєднувати театр і кіно?

— Це справді різні речі, і «перемикатись» інколи буває складно. У театрі дія відбувається тут і зараз — повторних дублів не буває. Тут я відточую свою майстерність. А на знімальному майданчику сценічна манера гри тільки заважає. Почепили мені мікрофончик, камери увімкнули і кажуть: “Діма, не кричи. Ти не на сцені”.

Довідка «ВЗ»

Дмитро Ступка народився у Києві 6 вересня 1986 року. Походить з відомої акторської династії, син Остапа Ступки та внук Богдана Ступки. У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працює актором Київського театру імені Івана Франка. Перший вихід Дмитра Ступки на професійну театральну сцену відбувся у 2009 році у виставі “Одруження” (за Гоголем), де він грає кілька епізодичних ролей, серед яких одна жіноча. З 2007 року знімається в кіно. Зіграв другорядні ролі у кількох російських чи російськомовних фільмах та серіалах, серед інших, у фільмі «Ми з майбутнього-2». 2008 року знявся у фільмі Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні».У 2013 році зіграв головну роль у фільмі Любомира Левицького “Тіні незабутих предків”. Заручений з економістом Катериною Литвиненко.