Валерія СОКОЛОВА: «Для дітей малюють тільки абсолютно щасливі люди»

Американська художниця, яка співпрацювала з Walt Disney, ілюструватиме український дитячий журнал «Ангелятко»


Дитячий ілюстратор Валерія Соколова (на фото) народилася у Львові, а найбільші нагороди отримала у Сполучених Штатах. У 2011 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вийшла перша в Україні книга з ілюстраціями Валерії Соколової — «Королівна-крихітка та киць-киць».

А починаючи з поточного року, художниця, яка співпрацювала з Walt Disney, маюватиме для українського дитячого журналу «Ангелятко».

— Валеріє, ви ілюструєте дитячу літературу. Як для себе відчиняєте двері в світ дитинства?

— Я ніколи не зачиняла цих дверей, моє життя і творчість сягають корінням у дитинство. Ніколи не слід забувати себе малого. Потрібно радитися зі своєю внутрішньою «дитиною» саме того віку, для якого призначена книга, яку ти ілюструєш. Це наче в тобі живе та сама дівчинка, якою ти була в дитинстві, і ти можеш запитати у неї, що саме їй цікаво.

- Чому почали ілюструвати саме дитячі книжки?

— Завжди хотіла ілюструвати і писати для дітей. Вражало у дитинстві, як казка може поєднувати в собі неможливе і можливе. Хотілося жити у світі книг, які читала, малювати цей світ таким, яким його бачила, і розповідати про це іншим. З дитинства мені сняться кольорові казкові сни, тож усе, що мені потрібно зробити, — це прокинутися вранці та перенести свій сон на папір. Мій тато казав, що ілюстрації для дітей малюють тільки абсолютно щасливі люди. А хто не хоче бути щасливим?

- Валеріє, ви займаєтесь іконописом. Чи відрізняється процес написання ікон і дитячих картин?

— Ікона пишеться світлом — від темного до світлого. В ілюстрації, як і в живописі, навпаки — починаєш зі світлих тонів і йдеш до більш темних. Але є схожість у тому, як діти відчувають перспективу. На малюнках найважливіше для них велике — рідний будинок, мама, тато, сонечко. В іконі теж існує така перспектива — звемо її Господньою. Наприклад, коли намальована книга, її видно з усіх чотирьох боків відразу, як будиночки на дитячих малюнках. У цьому є велика схожість.

- Художник-примітивіст Никифор Дровняк сказав: «Не бачиш святих, не малюй святих». Коли ви малюєте ікони, чи потребуєте особливого настрою, можливо, навіть молитви?

— Ікона пишеться на молитві та з благословення духівника. Необхідно молитися тому святому, якого малюєш, і просити його допомоги. Ікона — символічне мистецтво: не йдеться про портретну схожість, ми пишемо символічний образ Господа або Святого. Коли пишеш ікону, вона починає міняти тебе, «писати» самого іконописця. У школі, де я веду курс іконопису, викладаємо цей предмет не як ремесло, а як спосіб самопізнання та особистого пошуку шляху до Всевишнього.

- За словами Олега Григор’єва, російського поета, що писав для дітей, помилка багатьох дитячих письменників у тому, що вони опускаються, коли пишуть свої книги, а потрібно навпаки — підніматися на вищий рівень. Що важче малювати — малюнки для дітей чи для дорослих?

— Кожен з нас перебуває на різній відстані від Бога. Діти найближче. Вони очищені від усіх соціальних, тимчасових нашарувань, тому до дитини, її світу, дорослий повинен прагнути торкнутися шляхом очищення, отже, підніматися, а не опускатися.

- Чи важко вам як художнику було віднайти власний стиль?

— Мої вчителі з дитинства — тато і мама, численні книги (дідусь збирав усе життя унікальну бібліотеку) і допитливість. Завжди хотіла знати, що і як влаштовано, і зрозуміти це самостійно. У мене були улюблені художники, які впливали на мене, надихали, але я йшла далі. Багато людей, яких зустріла в житті, були моїми вчителями, самі того не підозрюючи.

- Ви жили в Україні, Білорусі та Америці. Чи змінювалася ваша манера малювати залежно від місця, де мешкали?

— Я перебувала у творчому пошуку і приїхала до Америки з шістьма різними стилями у своєму портфоліо, але агенти відібрали один, який визнали комерційно доцільним. У Штатах, коли у художника багато стилів, — це мінус, символ невпевненості в собі. Хоча в Європі все навпаки — це може підвищити продаваність робіт, популярність і загальне визнання.

- Знову згадаю Никифора Дровняка. Він говорив: «Світ недобрий, не буду малювати». Для художників, що малюють для дітей, оця віра в доброту світу здається мені обов’язковою. Чи так це, на ваш погляд?

— Безумовно, вірю в те, що добро завжди повинно перемогти. Наша Земля — це планета виконання бажань. Згадайте Маленького Принца Екзюпері або казки Андерсена — там завжди добро перемагає. Якщо не будемо малювати, то хто допоможе дитині знайти віру у світ і в добро? Дитяча книжкова ілюстрація — відповідальна місія: впливати на душі дітей, коли вони формуються. Якщо художник не може нести добро і любов, нема чого робити в цій професії.

- Фінська художниця і письменниця Туве Янссон вважає, що в дитячих книгах завжди повинно залишатися щось непояснене, недомовлене і нічим не проілюстроване. Чи залишаєте ви своїми малюнками простір для дитячої фантазії?

— Намагаюся до цього прагнути — обожнюю книги Туве Янссон. Думаю, вона має рацію. Дитині потрібно залишити місце домислити, — а що ж там далі.

- Ви казали, що хочете малювати для українських дітей. На ваш погляд, дитинство різне в різних країнах? Чи будуть відрізнятись малюнки для американських і українських дітей?

— Хочу, щоб мої книги для українських дітей були найкращими — я не шукаю тут комерційної вигоди. Для американських видавців працюю без сентиментів. Я люблю свою роботу, але все одно не можу пояснити, як це відбувається, в ній багато спонтанного та непізнаваного.

- В Америці діти читають з кожним роком менше, на зміну читанню приходять комп’ютерні ігри. Як книжкам змагатися з ними в яскравості і емоційності образів? Як батьки можуть прищепити дітям любов до книг?

— Усе починається з сім’ї. Якщо батьки не читали, то любов до книжки важко прищепити, хіба що дивом. Не потрібно боятися комп’ютерних ігор — мені здається, світ уже втомився і наситився цим. Повернення до теплоти класичної дитячої ілюстрації неминучий — будуть пошуки у форматі, макеті, стилях, але все повернеться, я думаю, на круги своя. Книга, особливо дитяча, мені здається, ніколи не зникне і не вичерпається. Просто будуть нові герої.

- Чи малюєте ви свої ілюстрації на комп’ютері? Дитяча книга має залишатися паперовою?

— Не володію жодною комп’ютерною графічною програмою. Все, що роблю, — класична традиційна ілюстрація, але маю багато секретів. Книги можуть бути різними, та я виступаю за папір і класичний книжковий формат — у ньому стільки теплоти, стільки чогось особистого. Хіба можна нюхати комп’ютер? А свіжонадруковані книги пахнуть як свіжий хліб.