Передплатити Підтримати

Наталя ГУЗЄЄВА: «Німецькі дитячі письменники пишуть про смерть і нічні горщики»

Мама Капітошки та Петрика П’яточкіна, дитяча письменниця і сценаристка Наталя Гузєєва (на фото) вісімнадцять років живе і працює у Німеччині.

Але про українських малюків казкарка не забуває — видала книжку “Жила собі Оленка” у “Видавництві Старого Лева”, продовжила пригоди бешкетника Петрика у книзі “23 образи Петрика П’яточкіна”. Авторка розповіла кореспонденту “ВЗ”, як народжуються її казкові персонажі і хто став прототипом Капітошки, П’яточкіна та Оленки.

— Цього року у Києві запустять два мультфільми за моїми книжками. Одна глава книжки “Жила собі Оленка” — “Я — чайник” — перероблена на сценарій, її вже затверджена. Другий мультфільм знімуть на казку “Халабудка”. Це пізнавальна казка, яка вчить пам’ятати та любити своє історичне коріння.

- Пам’ятаєте, як з’явився Капітошка?

— Кожного разу намагаюсь перекрутити плівку назад і зрозуміти, як вдалося вигадати такий нереальний персонаж... Якщо Петрика П’яточкіна можна було підглянути, та хоч би й з себе змалювати — в дитинстві я була великою бешкетницею, то Капітошка досі залишається для мене загадкою. Мабуть, для цього я й народилась, щоб вигадувати те, чого нема.

- Маєте улюблених персонажів?

— П’яточкін і Капітошка мені як діти. Тепер вони виросли, і я, як мама, спостерігаю за їхнім самостійним життям. Зараз дуже люблю Халабудку — в казку вклала багато душі. Якщо не любити новостворений персонаж зі всіма його недоліками, то дітлахи його теж не приймуть. У всіх моїх казкових героїв є недоліки, окрім Капітошки — він втілення чистого добра й радості, тому його створювати було найважче.

- Позитивних героїв вигадувати складніше, аніж негативних?

— Такого персонажа, як Капітошка, складно уявити, бо носії абсолютної мудрості в природі зустрічаються, а от добра і радості — ні. Навіть Бог караючий.

- Дочка читала ваші казки, дивилася мультфільми?

— Так, Оленка прочитала усі мої казки. Зараз допомагає виступати перед німецькою публікою — через Петю П’яточкіна пропагую українську літературу в Німеччині. Мультики мої дочка теж дивилась. Щоправда, радянські мультики не до порівняння з сучасними, Капітошка — це вам не Шрек... але ніколи не забороняла б дитині їх дивитись. Коли Оленка в десять років переглядала “Сімпсонів”, я дивилась їх разом з нею. Спочатку сюжет і вигляд героїв мене шокували, але потім зрозуміла, що не лише традиційні правильні герої мають місце у мультиплікації. Тому закликаю батьків не забороняти “дивні” сучасні мультики, а обговорювати з дітьми прочитане і переглянуте. Не мультики виховують дітей, а ви самі.

- Ви покинули Україну у 1995 році. Повертаючись сюди з робочими візитами, які зміни спостерігаєте?

— Спостерігаю чимало явищ глобалізації, притаманні багатьом сучасним країнам. Дуже шкода, що багато українців не можуть тут знайти роботу і виїздять за кордон. Страждають через це в першу чергу діти. Можливо, у фінансовому плані явище для країни позитивне, але за кожною другою історією заробітчанства ховається трагедія. У Німеччині й Україні не так давно вийшла збірка “Мама по скайпу”, яка добре ілюструє глобальність цієї проблеми.

Якщо ж говорити про літературний процес в Україні, то тут прогрес очевидний, з’явилось багато молодих авторів. Усі вони роблять подвиг! Письменник в Україні отримує крихітні гонорари, на які важко прожити. Шкода, що в Україні люди читають так мало. В Німеччині читають дуже багато, згідно зі статистикою, країна на другому місці у світі, купують багато книжок. І це при тому, що більшість німців мають електронні засоби для читання.

Бібліотекарська справа в Німеччині дуже грамотно спланована. Людина може взяти в бібліотеці бестселер, який щойно вийшов, і заплатити за це смішні гроші.

- А як відрізняється дитяча література в Німеччині?

— Для дитячого письменника в Німеччині не існує табу, вони торкаються смерті, інтимних моментів життя дитини. У дітей багато проблем, не лише психосоматичних, а й фізичних. Горщики, наприклад — хтось прощається з ними раніше, а хтось не може відвикнути. Про це пишуть казки, аби у дитини не було комплексів. Письменники розуміють, що дитина — це повноцінний член родини, задіяний в усіх сімейних справах. У нас досі вважається, що малюк живе у своєму дитячому світі і проблеми дорослих його не зачіпають.

- Ви продовжуєте пригоди своїх героїв?

— Багато нових історій відбувається з Капітошкою і його другом Вовченям, Петрик П’яточкін підріс, пішов в школу, у нього з’явилося перше кохання.

- Тобто Петрик рано чи пізно стане дорослим?

— Скажу по секрету, що дорослим П’яточкін не стане ніколи, але зіткнеться з дорослими проблемами. У мого героя є батьки, дідусь з бабусею, і в один момент дідусь Петрика помирає. Про це страшно писати, але хочу ризикнути і подивитись, що з цього вийде.

-Ваших героїв можна побачити усюди — від учнівських зошитів і до морозива. Обстоюєте авторські права?

— Стикаюсь з використанням моїх персонажів з комерційною метою. Люди свідомо це роблять. За експлуатацію радянських мультяшних героїв притягти підприємців до відповідальності складно. Довести, наприклад, що у рекламі використовується Вовк саме з “Ну, постривай!” практично нереально. З Капітошкою — простіше, це від початку до кінця вигаданий мною персонаж, тому я з адвокатами намагаюсь контролювати його використання. На жаль, українське законодавство залишає масу простору для порушення авторських прав. Навіть у Росії ситуація краща, там після скандалу з Чебурашкою Едуарда Успенського закон про авторські права врегулювали.