Передплата 2024 «Добрий господар»

Богдан ДАНИЛИШИН: «Деякі академіки під тиском наполягали, щоб Патон мене «як небезпечного ідейного противника» виключив з Академії…»

Колишній член уряду, а нині політемігрант – про те, куди слід і куди не варто іти Україні

Наша розмова — з опальним екс-міністром економіки у другому уряді Юлії Тимошенко 48-річним Богданом Данилишиним (на фото). На цій посаді він пропрацював 801 день — найдовше з усіх попередників у незалежній Україні. За його безпосередньої участі Україна у 2008 році стала членом Світової організації торгівлі, провела більше 10 раундів переговорів щодо Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, асоціації вільної торгівлі. При Данилишину Україна витримала натиск світової економічної кризи… З приходом до влади Віктора Януковича екс-міністра взяли під ніготь. Звинуватили у зловживанні службовим становищем, оголосили у міжнародний розшук. За поданням Інтерполу у жовтні 2010 року Данилишин був заарештований у Празі. Через півтора місяця тамтешній суд випустив його на волю, а уряд Чехії надав політичний притулок. На чужині Богдан Данилишин не перестає перейматися українськими справами…

- Україна — за кілька кроків від родичання з Митним союзом. Чи відповідає це єднання нашим національним потребам, чи не є воно прихованою формою втягування в імперську орбіту?

— До Митного союзу ще дуже далеко. Україна, за згодою країн-членів МС, може мати статус спостерігача у ньому (такий статус отримала і в рамках ЄврАзЕС). Це, кажуть урядовці, дає змогу краще розібратися, що відбувається в даних утвореннях… Сьогодні про членство України в Митному союзі не йдеться. Однак можливий вступ туди тільки втягне її в ще більшу залежність від енергоресурсів Росії.

Потрібно усвідомити дві важливі речі. Перша — асоціація з Європейським Союзом — це стратегічний шлях держави. Є економічні інтереси держави, які треба навчитися відстою­вати всіма можливими способами. Всі євроінтеграційні наміри керівництва держави потрібно вітати.

Друга річ. Україна стратегічно зацікавлена у поглибленні економічної інтеграції з Російською Федерацією та країнами СНД як суверенними державами. Ринок СНД є основним для збуту вітчизняної продукції. Частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті України — майже 40%.

Водночас слід пам’ятати: укладена Україною Угода про Співдружність незалежних держав від 20 грудня 1991 року заперечує перетворення цієї Співдружності на державне утворення зі своїми органами влади та управління, координаційні інститути в рамках Співдружності не можуть мати владного характеру, їх рішення є рекомендаційними.

Маємо дотримуватись своїх законів і бути чесними перед майбутніми поколіннями українців.

- У зв’язку із форсованим зближенням із Росією, наскільки високим є ризик зриву підписання Угоди про асоціацію між ЄС і Украї­ною?

— Теоретично, у разі вход­ження України до Митного сою­зу Європейський Союз повинен буде утворювати Зону вільної торгівлі тільки з Митним сою­зом, а не з окремою його країною. ЄС не практикує утворення Зон вільної торгівлі з тими регіональними угрупуваннями країн, до яких входять не члени СОТ (як у випадку Митного союзу — Казахстан, Білорусь). У той же час утворення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС не буде перешкодою торговельним відносинам України з країнами Митного союзу у складі Росії, Білорусі та Казахстану. Політика ЄС передбачає утворення Зон вільної торгівлі з багатьма країнами світу, тому можна передбачити, що вступ країн (Білорусі та Казахстану) до СОТ відкриє дорогу до переговорів щодо утворення Зон вільної торгівлі між ними та Європейським Союзом. Можливе приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном (не як спостерігача, а вже як учасника) може спричинити фактичне припинення переговорного процесу з ЄС до моменту вступу всіх зазначених країн у СОТ.

- У Чехії ви очолюєте громадське об’єднання...

— У квітні 2011 року разом зі своїми колегами ми створили міжнародну громадську організацію «Українська Європейська Перспектива», яка стала центром інтеграції світового українства. Серед засновників УЄП громадяни України, США, Великої британії, Канади. Сформована потужна команда українців, які готові у будь-який час повернутися на батьківщину і працювати на її благо. Нашій державі потрібні на високих керівних посадах грамотні фахівці, які не знають нашої бюрократії і зможуть її подолати, які здатні протистояти корупції. Готуємо Міжнародний форум українських економістів, що народилися і працюють за межами України…

- Позаду понад три роки правління теперішньої урядової команди. Велике бачиться з відстані. Як ви оцінюєте урядування Азарова і компанії?

— Як свого часу команда Тимошенко-Ющенка, так і теперішня владна команда є заручниками олігархократії, яка сформувалась саме на сировинній чи рентній основі. Олігархократія не зацікавлена у становленні і зміцненні середнього класу — основи демократичного розвитку держави. В Україні частка середнього класу не перевищує 15% населення. Він не має чітких уявлень про свої інтереси і політичних партій, що адекватно їх представляють. У цих умовах до влади приходять олігархічні групи, які ведуть постійну боротьбу за використання державної машини для вирішення своїх кланових інтересів, прикриваючись загальними фразами про турботу про долю народу. За останні 10 років Верховна Рада не прийняла жодного закону, а уряди не здійснили жодних заходів, які б зачіпали інтереси олігархічних кланів. Всі політичні сили мають бути зацікавлені у становленні середнього класу. Тільки тоді люмпенсько-олігархічна модель держави може бути подолана.

- Які поради ви дали б нинішній владі щодо геополітичного вибору України?

— Державі необхідно відій­ти від стратегії лавірування між сильними геополітичними гравцями та невизначеної багатовекторності. Україна має позбутися своєї одвічної практики меншовартості, кудись постійно проситися і на щось надіятися. Європейська політика України має виходити з того, що ідея Великої Європи є неможливою без України.

- З чого і як живе нині у Чехії опальний міністр економіки? Хто на чужині ваш фінансовий «донор»? Чи платить вам стипендію вітчизняна Академія наук, академіком якої ви є?

— Звик усього добиватися сам і не бути від когось залежним. Горджуся тим, що робота в уряді і мої знання не дозволили допустити в Україні поганих наслідків світової фінансової кризи. Щоб хто не говорив, але в березні 2010 року ми залишили нашим наступникам підвищення ВВП. Перший квартал 2010 року зафіксував його зростання на +4,8%, другий квартал — +5,5%. Для порівняння, другий квартал 2012 року українська економіка закінчила із показником зростання ВВП близько 2%. А за підсумками минулого року маємо зростання ВВП лише 0,2%. Тож коли була руїна?

Я сам писав свої кандидатську і докторську дисертації, все, що набув, — це моя повсякденна важка праця. Мої батьки — прості люди з гірського села Церківна на Франківщині. В 32 роки став одним із наймолодших докторів економічних наук, у 44 роки — академіком НАН України…

Але й були неприємні часи. Через два тижні після мого арешту ліквідували інститут, де я був директором, Раду з вив­чення продуктивних сил НАН України. Забрали у мене стипендію академіка. Цей інститут створював у 1919 році і був його першим директором академік Вернадський. У 1937 році інститут ліквідували, а його директора розстріляли. У 2010-му історія майже повторюється, але директор на той час уже в Чехії… Деякі академіки під тиском наполягали, щоб Патон мене «як небезпечного ідейного противника» виключив з Академії, але той на це не пішов. В історії був тільки один схожий випадок — коли Гітлер виключав з Академії Ейн­ш­тейна…

- Наскільки складне ваше теперішнє життя, зокрема у побутовому плані? Чи маєте улюблену роботу, друзів, однодумців?

— Маю все, що потрібно людині для повноцінного життя. Займаюся викладацькою і науковою роботою, співпрацюю з Академією наук Чеської Респуб­ліки, читаю лекції в університетах Праги. Викладаю німецькою, українською, російською та чеською мовами. Якщо люди просять індивідуальні приватні уроки, не шкодую на це часу. Найближчим часом побачать світ дві мої нові книги — монографії з проблем економічної теорії та економіки природокористування. Підтримую контакти з відомими політиками. Підготував спогади про перебування у празькій в’язниці Панкрац…

- За діями української опозиції стежите?

— Для демократичного розвитку в країні потрібні як сильна влада, так і сильна опозиція. У даний час — це безсистемний броунівський рух. Кожен бачить себе гетьманом. З тривогою спостерігаю за тим, що відбувається в економічному і політичному житті України. Намітились досить негативні тенденції, пов’язані як з несприятливими зовнішніми впливами, так і з прорахунками у внутрішній економічній політиці… Втрачається час, підривається суспільна довіра до реформ. Великою помилкою були всі ці судові процеси проти лідерів опозиції і колишніх членів уряду. Йде відволікання на другорядні речі, в той час як першочергова — реформування країни — при такій монолітності влади втрачається.

Україні потрібні системні рішення, щоб забезпечити економічне зростання. Потрібен загальний суспільний консенсус — чистий листок — повна легалізація всіх доходів і рух вперед. Потрібна суспільна довіра — круглий стіл — влади, опозиції — представників громадянського суспільства. Без такої довіри ми приречені.

- Чи є бажання з часом повернутися на державну роботу в Україну?

— У нас дискредитоване саме поняття влади і втрачена довіра до неї… За роки вимушеного перебування на чужині я по-новому почав дивитися на життя. Знайомлюся з працями провідних світових політиків і вчених, вивчаю економічні питання розвитку багатьох країн. Вдячний долі, що дала мені можливість бути особисто знайомим з покійним сьогодні Вацлавом Ґавелом. Його праця «Сила безсилих» має бути настільною книгою для багатьох українських політиків. Прагну, щоб вона розбудила в українців дух вільного народу, усвідомлення єдиної нації, яка свої­ми віковими стражданнями і власною історією заслужила на те, щоб на чолі держави стояли справжні українці. Думаю, прийде час, і мої знання будуть затребувані вільною демократичною Україною…