Євгенія ЧУПРИНА: «Намагаюсь донести жінкам, що до чоловіка можна ставитись з позиції сили»

Євгенія Чуприна — епатажна представниця літтусівки. Саме їй належать відверті перформанси та заснування ексцентричного українського поетичного угрупування “Куртуазний матріархат”, вона ж є ідеологом еротичної лірики в Україні. Євгенія була відома тісною дружбою з Олесем Ульяненком та допомагала письменнику обстояти правоту у конфлікті з Національною комісією моралі, коли “Жінку його мрії” було звинувачено у порнографії. Кореспондент “ВЗ” поспілкувалась з пані Абатисою стосовно принципів популяризування поезії за допомогою еротики. Письменниця розповіла про “куртуазний маньєризм як суміш любовної лірики і здорового цинізму” та про те, чому після смерті Ульяненка в українському літературному процесі виникла незаповнена ніша.

— Перш ЗА ВСЕ прагну привернути увагу до еротичної культури та еротичної поезії зокрема, — розповідає Євгенія Чуприна. — На жаль, літератори не виконують цього завдання. Еротична поезія мусить бути грайливою, а автор, котрий її пише, повинен вміти зваблювати. Наші поетеси, та й загалом українські жінки з невідомих мені причин займають позицію жертви — їх постійно хтось покидає, вони нереалізовані. Я ж хочу бачити самодостатню жінку, яка причаровує чоловіка, бавиться з ним, йде, але залишає по собі загадку. Говорячи ці слова, мені одразу спадає на думку Олеся Мудрак (зірка української еротичної поезії — О.Г.). Намагаюсь вмовити її поєднувати свої відверті тексти з не менш ексцентричними виступами. Чому б, читаючи поезію, не надіти карнавальну сукню, панчохи, перуку, змінювати костюми на сцені? Уявіть, яке задоволення отримав би глядач, як би це підсилило текст! Глядач повинен не лише чути поезію, він повинен її відчувати і візуалізувати.

- Ви використовуєте ці прийоми у виступах “Куртуазного матріархату”?

— На практиці ці ідеї важко реалізовуються — до цього не готовий ані український поет, ані читач, — пані Євгенія сміється, — це дуже ризикований крок, майже кримінал. Не можу донести жінкам, що до чоловіка можна ставитись з позиції сили і при цьому кохати його.

— Вважаєте, що українська жінка здатна піти на такий крок?

— Нам заважає це зробити вплив російської культури, так само як і віяння американської культури. Бо і російським, і американським жінками притаманний якийсь “сучий пафос”. Вони все роблять з постійним надривом, вириваючись з контексту. Максимум, чого від них можна чекати, — це голі цицьки! Про культуру оголення взагалі не йдеться, нема еротичних деталей, моменту зваблення.

- Тобто ви вважаєте оголення мистецтвом?

— Саме так. Проте і духовне, і тілесне оголення є мистецтвом тоді, коли нема абсолютної наготи. Ті ж самі панчохи збуджують цікавість набагато більше, аніж голе тіло. Від банальної “обнажонки” ніхто не шаленіє, бо вона не здатна виконати основного завдання — викликати почуття. Ніхто ж не хоче бути декорацією, об’єктом випадкового збудження!

- В такому випадку, чия еротична поезія викликає у вас почуття?

— Мушу констатувати той факт, що Юрко Винничук таки майстер своєї справи, вміє писати еротичну поезію. Дуже подобається те, що робить Олеся Мудрак. Олесі треба збільшувати аудиторію, і тоді вона зможе творчо зростати. Бо аудиторія розсіяна, і це “розсіює” саму Мудрак, поетеса не знає, в якому напрямі рухатись. У нашому поетичному угрупуванні є ще Аня Малігон, вона геніальна поетеса не лише в еротичній ліриці. Хоча саме Малігон вміє приваблювати публіку і могла б розвивати цей вид поезії. Великі надії покладаю на Артема Полежаку, Дмитра Лазуткіна.

- Чому все ж таки чоловіків вважають метрами еротичної поезії?

— Погоджуюсь, що літературна еротика їм вдається краще. Бо чоловіки докладають зусиль, аби звабити, смакують цей процес. Чоловік подає прямий сигнал, збуджується і збуджує інших. Жінкам варто цього повчитись, розкріпачитись, звільнитись від упереджень. Ми боїмося бути відштовхнутими, здатись вульгарними.

- А ви не боїтесь здатись вульгарною?

— Ні, бо контролюю ситуацію, обережно ходжу по межі. Крім того, постійно треба відточувати майстерність, бути готовою до несподіванок. Навіть якщо тебе розкритикували, розуміти, що життя на цьому не закінчується. Жінки страшенно бояться критики, і в цьому їхня слабкість.

Крім того, чоловіки часто бувають дуже підступні стосовно жіночого самовираження в еротиці. Ось, наприклад, приходжу я з мужчиною у кав’ярню, і він починає розвивати ідею стосовно “Куртуазного матріархату”, мовляв, нам потрібно виступати оголеними, тоді буде прогрес, станемо відомі, як Femen. А для мене Femen є уособленням антиеросу. От скажіть мені, кого з чоловіків вони по-справжньому збуджують? Де їхні трофеї? Як жінки Femen нікому не потрібні, вони зрадили свою жіночність.

- Вам складно було працювати в журналах для чоловіків?

— Зовсім ні, це був чудовий досвід. У мене, до речі, непогана чоловіча еротична лірика і з чоловіками мені спілкуватись простіше — вони не такі зацьковані. Щоправда, я писала статті на кшталт “а зараз, хлопці, я вам розповім, як розвести жінку на секс і чого ці падлюки від вас хочуть”.

- Ви виклали свій останній роман «Орхідеї ще не зацвіли» у відкритий доступ. Це своєрідний акт протесту?

— Я проти копірайту, крім того, вважаю, що письменник не мусить заробляти на мистецтві. Якщо митець прагне отримати вигоду зі своїх творів, то розв’язка буде такою — він або почне випускати непотріб, або помре у злиднях. Не варто покладатись на прибуток з літератури. Думаю, якщо письменники заздалегідь би це знали, то неякісної літератури поменшало б. Залежність від видавця — страшна річ. Я теж була літагентом, щоправда, на волонтерських засадах, працювала з Ульяненком і можу сказати з упевненістю — за гроші писати не варто.

- Ким був для вас Олесь Ульяненко?

— Ульяненко перш за все є моїм вчителем і духовним наставником. Ставлюсь до літератури, як до духовної практики, і якщо вважати літературний процес релігійним культом, то Олесь Ульяненко — її святий. Я спостерігала за ним з благоговінням, як і за цією містерією після його смерті. Зараз, спілкуючись із літераторами, бачу, що вони не дотягують до рівня його стандартів. Так думаю не лише я, власне тому й була створена Міжнародна літературна премія ім. Олеся Ульяненка — аби заповнити цю порожнечу у літературному процесі. Володимир Вакуленко був першим лауреатом премії і він вдало потрапляє у цю пусту нині нішу.

- Яку функцію повинна виконувати Міжнародна літературна премія ім. Олеся Ульяненка?

— Це премія для нонконформістів. Я координатор проекту. У травні, в день народження Ульяненка, починаємо відбирати рукописи, а закінчується конкурс 17 серпня — в день смерті письменника. Вручення премії відбудеться на Львівському форумі. Цей проект підтримує антикопірайтну, революційну тему в літературі. Хочемо стимулювати авторів, котрі займаються чистим мистецтвом. Цікавий для нас автор має бути схильним до “позитивної асоціальності”, тобто радше нав’язувати соціуму свої закони, аніж підлаштовуватись під загальну думку. Проте думки автора повинні бути конструктивними, а не “грою психопата”. Особисто я вірю, що існують люди, котрі здатні змінити наше суспільство на краще.

Довідка «ВЗ»

Євгенія Чуприна народилась та мешкає у Києві, одружена з письменником Олексієм Нікітіним.Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів. Автор збірок віршів «Твори» (1997, 2000) і «Вид знизу» (2002).

Написала роман “Роман з Пельменем» (2000, 2002) та мешап-роман «Орхідеї ще не зацвіли» (2010).

Автор п’єси «Цвєтаєва + Пастернак», котру ставили в театрі-модерн “Сузір’я”. Лідер поетичного угрупування “Куртуазний матріархат”. Вела авторські колонки у чоловічих журналах “EGO” та “XXL”. Була літературним агентом Олеся Ульяненка. Координує “Міжнародну літературну премію імені Олеся Ульяненка”