Борис ГРЕБЕНЩИКОВ: «Побутове піратство підтримую...»

Ексклюзивне інтерв’ю з лідером гурту «Акваріум»


Борис Гребенщиков — культова постать. Душа і серце гурту “Акваріум”, якому торік стукнуло 40 років, цьогоріч святкуватиме власний ювілей — переступить 60-річний рубіж. Його називають одним із батьків-засновників російської рок-музики, він же говорить, що рок помер давним-давно, як і будь-які поділи музики на жанри. Про музикантів-ремісників і творців, гроші, владу та менталітет Росії — у розмові кореспондента “ВЗ” з легендарним БГ.

- Часто слухаєте власні пісні? І яка музика зазвичай звучить у вас в машині, вдома?

— Життя занадто коротке, щоб слухати власні пісні, — адже можна слухати щось значно краще, захоплюватися і заодно вчитися того, як це зроблено. Слухаю різну музику. Це може бути Бах, Гендель, Телеманія та інші композитори XVIII-XIX століть, індійська та китайська класична музика, кельти, джаз 30-50-х років, музика «золотого століття» — 60-ті. А може бути і щось інше — що зараз відповідає настрою.

- Чому музика, яку любите ви, втрачає популярність, а натомість на піку — ажіотажні речі, які виконує, до прикладу, Леді ҐаҐа чи Мадонна?

— Так було завжди. Є люди, які розважають, а є ті, хто робить щось для людства. Коли не надто вдумливий глядач приходить на концерт, хоче, щоб його розважали. Хліба і видовищ! І Леді ҐаҐа, і Мадонна, і всі решта чудово розуміють, що це — бізнес. Вони співають не для того, щоб поділитися скарбами своєї душі, а щоб заробити грошей собі і своїм дітям. Вони — музичні ремісники. В Індії музиканти належать до нижчої касти. Бо це — ті, кого наймають, щоб вони грали. Вони отримують за це гроші, і на тому — все. Як правило, музику там писали люди, які не належали до вищих каст і не мали права отримувати за це гроші. Якби людина з високої касти взяла гроші за написану музику, вона втратила б місце у своїй касті.

- Яке у вас ставлення до грошей? Яку роль вони відіграють у вашому житті?

— Гроші для мене — це конденсат енергії. Вони дозволяють зекономити час, щоб я встиг зробити все, що хотів. Якогось особливого місця у моє-му житті гроші не займають. Хоча пам’ятаю часи, коли їх у мене взагалі не було, і це було не надто приємно. Музика — справа не прибуткова і грошей не приносить, але, на щастя, те ім’я, яке є у мене і мого гурту, дозволяє нам притягувати гроші. Коли хочемо щось зробити, раптово містичним способом з’являється людина, яка каже: “От, хочу вам дати грошей, щоб ви зробили щось, до прикладу, з оркестром”. Гроші для мене — не головне. Мені важливо, щоб була енергія, яка їх притягує.

- Одна з причин, чому музика не надто прибуткова справа в Росії і Україні, — тут не працює механізм авторських відрахувань і процвітає піратство. Як ставитесь до обох цих явищ?

— За 40 років існування “Акваріуму” російське товариство з охорони авторських прав не зуміло зробити так, щоб я не думав про гроші, тому сподіватися, що щось зміниться, не випадає. У нас авторські права — це щось зовсім інше, ніж у всьому світі. Спокійно до цього ставлюся, бо все одно нічого з цим не зроблю. А от побутове піратство підтримую, бо, як говорив Девід Боуї, музика повинна бути безкоштовна, а гроші треба робити на футболках.

- Наскільки ви залежні від сцени і музики, змогли б відмовитися від неї?

— Якщо перестати слухати музику, будеш слухати тишу. Музика — віддзеркалення гармонії Всесвіту, її не можна не почути. На сцені я не тому, що мені там подобається. Просто хочеться поділитися відчуттям краси, яке гостро переживаю. Не буде сцени — можна співати на кухні. Ангели чують і там, і там.

- У вас щомісяця 10-12 концертів. Не втомилися від такого ритму життя, гастролей, виступів? Не хочеться відпочити — в саду порпатися, мемуари писати, онуків бавити?

— Для такого життя є інші люди. Прекрасно розумію, як мені жити і для чого. Інша річ, що розуміти головою — це одне, а от жити так, як розумієш, — інше. Та для того життя і дається, щоб ми експериментували з ним.

- Розмірковуючи про геніальність, говорили, що справжній геній у мистецтві — той, хто зумів відректися від свого “я”...

— “Я” — придумана безглузда річ, яка існує лише для тебе самого. Наше “я” — це те, що відділяє нас один від одного, від Всесвіту. Те, що дає нам страх, нерозуміння, несприйняття. Це те, що відділяє нас від Бога. Як тільки розумієш, що “я” — штучна конструкція, все стає на свої місця. Коли вмикаєш комп’ютер, він каже тобі “Привіт”, але це ж не означає, що у нього є своє “я”. Наше “я” — така ж ілюзія. Про це добре сказано в Бхагавад-гіті (один із найважливіших священних текстів в багатьох течіях індуїзму. — О. З.).

- У вашому житті вагому роль відіграють східні практики і східне бачення духовності. Чи іншим людям також порадили б у пошуках себе та гармонії зі світом дивитися у східний бік?

— Якщо людина вчить арифметику і знає лише числа 2, 4, 6, 8 і 10, але не знає цифр 1, 3, 5, 7, 9, то це буде дивна арифметика. Живемо на роздоріжжі. Справа у нас Схід, зліва — Захід, тож нам потрібно черпати з обох сторін. Коли людина каже, що бере лише своє, а чуже відкидає і не хоче дізнатися нічого нового, мені її шкода. Та що зробиш, є люди, які хочуть пізнавати щось нове, а є ті, хто уникає цього. От у нас в Православній церкві прийнято говорити, що дізнаватися щось про Схід — гріх. Мені настоятель Києво-Печерської лаври якось повідомив у приватній бесіді, що Ом (сакральний звук в індуїстській та ведистській традиції. — О. З.) — це молитва, яка закликає блудного біса. І це говорить дорослий чоловік! Яким невігласом треба бути, щоб таке сказати? А ви уявляєте, скільки людей у нього під владою? А Схід — не те що важливий, без нього просто неможливо. Як людина стоїть на двох ногах, так вона має стояти, одночасно спираючись на Схід і Захід, щоб почуватися впевнено у духовному сенсі. Тільки так зможе знайти себе. Триматися за своє, відкидаючи чуже, — радянський невігласький підхід до світу і до себе.

- Наскільки комфортно зараз творчій людині жити і творити в Росії? І чи має значення для вас, де писати пісні, де виступати?

— Більшість пісень за останні вісім років написав, сидячи у друзів в Іспанії. Колись у мене була чудова розмова з Джуліаном Ленноном, сином Джона, який розповідав, що їздить писати пісні у швейцарське село. Сміявся, коли це почув, бо ж навіщо кудись їхати... Потім зрозумів, навіщо. Хоча писати, звісно, можна де завгодно. Потрібно лише настроїтися, сісти і працювати, працювати, працювати... І в Росії можна писати так само, як і в будь-якому іншому місці. Але наразі краще виходить це робити в Іспанії, ніж вдома, бо там можу ні про що не турбуватися, віддаючи кожну секунду творчості.

- Цікавитеся політичним, соціальним життям Росії чи абстрагуєтеся від цього?

— Від цього неможливо абстрагуватися. Але потрібно розуміти просту річ: в Росії ніколи не було по-іншому. Коли читаєш Герцена, Достоєвського та інших, розумієш, що зараз все — так само, як і тоді. Салтиков-Щедрін писав: “Якщо засну на сто років, а потім мене розбудять і спитають, що відбувається в Росії, скажу лише одне: “Крадуть!”. У мене в житті кілька разів були ілюзії, що Росія міняється, але згодом розумів, що помилявся. Думав, в Україні все змінилося вісім років тому. Потім зрозумів, що і це була ілюзія. Якщо змиритися з тим, що нічого не зміниться, стає добре на душі. Адже, попри це, навколо так багато хороших людей, що на життя цього вистачає. Коли є хороші люди, нема необхідності вимагати, щоб і держава була хороша. Парадокс Росії в тому, що хороші люди у нас є, але нагору потрапляють не вони... Це — властивість людей, які живуть на цій землі, — пускати нагору не тих. У Швейцарії, наприклад, у людей в голові — все по-іншому, тому влада і держава у них — інші.

- Невже все так безнадійно?

— Не вірю, що щось зміниться. Хоча й сподіваюся. Революція — не вихід. Вона хороша лише для тих, хто любить ловити рибу в каламутній воді. До того ж вона завжди пов’язана з убивством великої кількості людей. Громадянська війна теж не кращий варіант. А мирна зміна влади — це еволюція, яка відбувається природним шляхом. Посприяти їй може бажання робити те, що ти робиш, максимально добре.

- Переїхати туди, де не лише люди, а й держава хороша, не хотіли? В ту ж Іспанію, де вам так доб-ре пишеться?

— Ні. Мені там буде нудно. Хоча задоволений тим, що у мене вже близько 25 років є можливість подорожувати по всьому світу тоді, коли цього хочу. Мені цього вистачає. Зараз в Україні, через два дні буду у Москві, через тиждень — в Парижі... А де буду через півтора тижня, уявити навіть не можу.

Довідка «ВЗ»

Борис Гребенщиков народився 27 листопада 1953 р. у Ленінграді. У 1970 р. закінчив фізико-математичний ліцей. А в 1974 р. — факультет прикладної математики — процесів управління Ленінградського державного університету ім. Жданова, працював у НДІ соціології. Влітку 1972-го разом з Анатолієм Гуницьким і однодумцями заснував групу «Акваріум». У квітні 1980-го після виступу на Тбіліському рок-фестивалі Гребенщикова виключили з комсомолу (вступив у 1967 р.), зняли з посади молодшого наукового співробітника, звільнили з роботи, а «Акваріум» офіційно заборонили... На початку 1990-х група на кілька років припинила своє існування, але згодом з новою силою відродилася. “Акваріум” ось уже 40 років під незмінним лідерством БГ записує альбоми та активно гастролює. Одружений втретє. Донька — актриса Аліса Гребенщикова. Син — музикант Гліб Гребенщиков.