Марія БУРМАКА: «Не раз мені казали: «Твій брат – міністр, невже не може допомогти?»

Марія Бурмака — культова співачка, що стояла біля витоків українського шоу-бізнесу. 20 років тому вона брала участь у Студентській революції на граніті, виборюючи незалежність. З українською співачкою і громадським діячем розмовляємо про схожість і відмінність методів окупації, утиск ТВі, дискредитовані надії...


— Які настрої переважають зараз на каналі ТВі?

— Ніхто не знає, що буде завтра. Комусь дуже заважає це джерело інформації. Щодо наших журналістів, зокрема з програми “Знак оклику”, то інколи мені за них буває страшно. Фінансування все менше і менше, тому деякі проекти закриваються, як-от “Революція на канапі”. Не факт, що буде існувати “Музика для дорослих”. Це — чи не єдина аполітична програма на каналі. Але вона — соціально значуща, адже показує зріз справжньої української культури. Канал зараз виходить у режимі серйозної економії — наполовину зменшили кількість приміщень. У “Музики для дорослих” немає навіть власного кабінету, лише один стіл і один комп’ютер. Для підготовки програми ми з творчою групою часто зустрічаємось і в кафе, і в парках на лавках, і у мене вдома...

— Чи змінилася концепція “Музики для дорослих”?

— Звісно, причому суттєво. Програма була камерною, вона багатьом подобалася і мала резонанс. Одразу збільшилася присутність живої української музики в Інтернеті, адже всі музиканти намагалися «нарізати» свої виступи і викласти їх на Youtube. Потім на каналі змінили концепцію, інакше організували студійний простір. Взагалі, те, що робимо, — складний проект. Це дві години в ефірі. Пропонуємо глядачеві вечір вів­торка провести у нашому товаристві. З цікавою музикою, з обговореннями. Такий собі музичний «квартирник». На жаль, не можемо виходити у прямому ефірі, у нас обмежені технічні можливості.

— Якась політична підтримка каналу відчувається чи ні?

— Ви натякаєте на те, що генеральний продюсер каналу Микола Княжицький є у списках Об’єднаної опозиції. До цього журналісти каналу ставляться по-різному. Багато моментів, пов’язаних з її кроками та діями, обговорюються на каналі. Але, якщо говорити об’єктивно, то Об’єднана опозиція — це та сила, яка реально може протистояти Партії регіонів. Є вектор розвитку на Схід, в Азію, а є на Захід, в Європу. Дві великі політичні сили представляють ці вектори. Коли канал просив про допомогу, з політичних сил відгукнулася лише Об’єднана опозиція. Це — єдина фінансова допомога, принаймні про яку я знаю. Але отримання цієї допомоги не означає впливу на політику каналу.

— Бачите подібність або відмінність ситуації, коли була Студентська революція на граніті, і сьогоднішніх подій?

— Студентська революція відбувалася в контексті пострадянського синдрому, коли тільки-но розвалився Радянський Союз. Україна щой­но отримала незалежність — лише місяці минули від переломного моменту. Те, про що ми мріяли, нібито за формальними ознаками сталося. Психологічно ситуація зовсім інша, якоюсь мірою навіть гірша. Навіть ті люди, які боролися і продовжують боротися за ідейну справу, до яких і себе відношу, відчувають втому і внутрішнє розчарування, то що вже казати про інших? Тоді були устремління і надії, що все можна змінити...

— Ваш двоюрідний брат Юрій Павленко — кум Віктора Ющенка. А тепер працює в команді Януковича. Це ніяк не впливає на ваші політичні погляди?

— Ніякі куми не впливають на мої рішення і симпатії. Юру з Ющенком свого часу познайомила я. Коли брат був міністром молоді та спорту, він багато зробив для дітей. Те, що зараз став Омбудсменом з прав дитини, для мене логічно. Він радився зі мною перед цим призначенням. Ця посада стоїть поза політикою. Не раз мені казали: “Твій брат — міністр, невже не може допомогти?”. Я про допомогу жодного разу не просила брата — ми так зі самого початку домовились. Натомість у жодному концерті від міністерства не брала участі за гроші. Немає грошей на організацію заходу, хто буде співати? Сестра. Рідні мають одне одному допомагати.

— А як щодо “Нашої України”?

— Прикро, що історичний хід країни вклався у формулу “має­мо те, що маємо”. Не можу сказати, як багато хто, що розчарована у Ющенку, бо він зрадив ідею. Моє спілкування з Віктором Андрійовичем відбувалося ще до того, коли він став президентом. Після інавгурації ми спілкувалися двічі, хоча раніше у нас були приятельські стосунки. Прикро, що він не потребував мого спілкування. Але я зі співчуттям ставлюся до його ситуації, адже у нього були такі фізично-хвороб­ливі проблеми. Рада, що він вижив. Щодо політичних моментів... Прикро бачити кроки “Нашої України”. Здається, деякі їхні речі не лише грають їм у мінус — вони за своєю суттю зрадницькі. Не думаю, що “Наша Україна” — та політична сила, яка мала виставлятися на цих виборах. Хто зараз у “Нашій Україні”? Бачимо масштабну рекламну кампанію, що коштує недешево. Звідки взялися ці кошти? “Наша Україна”, коли була при владі, мала би підтримувати культуру та мистецтво, а цього не було. Не так давно відбувся прекрасний концерт “Піккардійської терції” у палаці «Україна», у якому я теж брала участь. Захід відбувся, зокрема, за допомоги фонду Колесникова. Це викликало багато обурень на «Фейсбуці», та ніхто не знає ситуації зсередини. Цього концерту просто б не було... А у нас самі не допомагають, і далі нарікань, як правило, справа не йде.

Пригадайте основний склад артистів туру перед президентськими виборами «З Україною в серці». Які артисти брали у ньому участь? Де ці артисти зараз, чому не захищають свого лідера, як це робили три роки тому із масштабних сцен всіх міст України? Українських митців, тих, хто зберігає українську мову, духовність і культуру, все менше. Зараз діячі українського мистецтва у ситуації чужий серед чужих і чужий серед своїх.

— Коли закон про регіональні мови було прийнято, ви знімалися в ролику Останньої барикади щодо цього питання. Які ваші прогнози на майбутнє української України?

— Сумно бачити те, що відбувається. Через двадцять років після здобуття Україною незалежності виходити і співати, як колись Вік­тор Морозов, “Віддайте мову” на «Червоній руті» у 1989 році... А мені вже не 18... Наше покоління стало майже на півстоліття старше. Життя за цей час побило. Підростають діти — як їх виховувати з усвідомленням цього всього? Але боротися треба. Це — шлях довжиною в життя. Ти розумієш, що на цьому шляху, у цій боротьбі й обстоюванні своєї позиції і полягає одне із найголов­ніших твоїх життєвих завдань. І ти уже свого шляху не визначаєш. Просто йдеш ним.

Довідка «ВЗ»

Марія Бурмака народилася у сім’ї викладачів. Закінчила музичну школу, клас гітари. Перемога на фестивалі «Червона рута» (друга премія) дала початок її музичній кар’єрі. У 2009 році удостоєна почесного звання «Народна артистка України». З травня 2011-го — ведуча авторської рубрики «Музика сніданку» на каналі «1+1». А з вересня 2011-го — ведуча проекту «Музика для дорослих з Марією Бурмакою» на каналі ТВі. Кандидат філологічних наук.