Третє життя Вероніки: лікарі врятували дитину з трансплантованою ниркою

Неймовірною історією порятунку маленької пацієнтки поділилися з «ВЗ» у пресслужбі Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.

Вероніку госпіталізували в лікар­ню з важкою пневмонією. Ситуа­цію ускладнювало те, що дівчинка перенесла трансплантацію нирки. Щоб мамин орган добре працював, вона зму­шена постійно отримувати імуносупре­сивну терапію. Але прийом імуносупре­сивних ліків має «зворотний бік» — через пригнічення імунітету інфекції для людей з пересадженими органами є особливо небезпечними й погано піддаються ліку­ванню.

Загальний стан маленької львів'янки погіршувався настільки стрімко, що за кілька годин вона вже перебувала в реанімації у септичному шоку. Як поясню­ють у ЗУСДМЦ, цей важкий стан вима­гає швидкого реагування та проведення цілого комплексу заходів, повної концен­трації уваги й фаховості анестезіологів. Крім цього, медикам довелося ще й по­боротися за трансплантовану від мами нирку.

Анестезіологам Центру вдалося ви­вести дитину зі шокового стану. Та ні ви­сокопотокова назальна оксигенація, ні застосування апарата штучного дихан­ня не насичували організм маленької па­цієнтки достатньою кількістю кисню. Си­туація виглядала безнадійно.

Єдине, що могло ще врятувати Веро­ніку, — це екстракорпоральна мембранна оксигенація (ЕКМО). Завідувач реаніма­ційного відділення Роман Собко зателе­фонував кардіохірургу Софії Вишинській із Львівської обласної клінічної лікарні. Фахівчиня вночі приїхала до дівчинки з апаратом ЕКМО, під'єднала до нього ди­тину та розпочала процедуру. За слова­ми Романа Собка, кожен такий випадок — це справжній виклик, бо процедура складна, і її результат залежить від без­доганної командної роботи.

Наступні дні й тижні лікарі відділення разом зі Софією Вишинською практично жили в лікарні разом із пацієнткою, поки не побачили, що стан Вероніки почав по­ступово покращуватись. З’явилася мож­ливість відключити маленьку львів'янку від апарата ЕКМО.

Проте важка хвороба не хотіла відсту­пати. У дівчинки розвинулася загрозлива для життя легенева кровотеча, яку ліка­рям з великими зусиллями вдалося зупи­нити. Але згустки крові, що залишилися в легенях, погіршували функцію дихан­ня. По допомогу лікарі звернулись до то­ракальних хірургів Олександра Колодія та Олега Леніва з львівського ОХМАТ­ДИТу, які професійно виконали санацій­ну бронхоскопію й ліквідували проблему.

Лікарі відділення продовжували складну інтенсивну терапію, але стан па­цієнтки не покращувався. Зважаючи на імуносупресивний стан, побороти інфек­цію було вкрай важко. Проте завдяки фа­ховій роботі бактеріологічної лабораторії та застосуванню різних комбінацій анти­біотиків медикам таки вдалося досягти оптимального результату. За кілька днів Вероніку від'єднали від апарата штучно­го дихання, і вона задихала сама.

Після тривалого перебування на апа­ратному диханні маленька львів'янка значно ослабла, тож потребувала від­новлювальної терапії. З реабілітологами Клініки комплексної медичної реабіліта­ції дівчинка заново вчилася рухатись, хо­дити.

«Вероніка — справжній боєць. Вона мужньо боролась і виграла битву з важ­кою хворобою, а ще витримала всі наші лікувальні маніпуляції», — жартує Роман Собко й уже серйозно додає: «Нам уда­лося пролікувати пацієнтку з вкрай важ­кою пневмонією з блискавичним пере­бігом, сепсисом, септичним шоком, з легеневою кровотечею, з трансплантова­ною ниркою в імуносупресії, яка вимагала підключення дитини до апарата ЕКМО, та отримати позитивний результат. Нам вда­лося врятувати життя дівчинки й трансплантовану нирку, яку їй віддала мама. Це справжній успіх, і це результат спіль­ної роботи лікарів різних спеціальностей, різних відділень, різних лікарень. Дякую всім, хто долучався, хто допомагав, кон­сультував і був корисним — кардіохірур­гу Дмитру Бешлею, дитячому нефроло­гу Роману Андруневичу, педіатру Марті Шеремет, дитячому пульмонологу Ользі Лизі, бактеріологу Романі Косаняк. Окре­мо хочу подякувати цілому відділенню ін­тенсивної терапії та реанімації за віддану працю і професіоналізм».

Дивлячись на усмішку Вероніки, стає зрозуміло — кожна година безсонних чергувань, складних рішень і невтомної боротьби за життя малечі не минули да­ремно.