Від Франка до Віктюка

Архітектор чеського походження Карел Боублік спроєктував цей будинок в історичному стилі з елементами маньєризму та бароко. Перший поверх будинку, який традиційно проєктувався під комерцію, був свідком багатьох історичних подій. Так, до 1934 року тут містилася кав’ярня «Центральна», де на початку ХХ століття збирались українські поети «Молодої музи». Також тут був магазин спортивних товарів і мотоциклів Скотта і Павловського.

А раніше на цьому місці стояла «Бойківська кам’яниця», де мешкали бойки, які привозили свої товари на Галицький базар. Також у цьому домі знаходили тимчасовий притулок вихідці з Бойківщини, які приїжджали до Львова на навчання. Саме у цьому будинку видатний український поет і письменник Іван Франко від літа 1876 року мав свою квартиру. 1880-го «Бойківську кам’яницю» знесли. На її місці побудували нинішній будинок № 7.

У радянські часи на місці «Центральної» кав’ярні облаштували телеграф і телефонний переговорний пункт. Це було дуже популярне місце, туди зазвичай стояли черги. Адже у ті часи міжміські переговори треба було замовляти через телефоністів, а потім ще довго очікувати. Телеграф та переговорний пункт львівської міської телефонної мережі тут функціонував до початку 2010-х років (нині — львівська філія АТ «Укртелеком»). Віднедавна тут містяться Центр підтримки бізнесу «Нюбізнет» та Інститут регіонального розвитку.

Ще одна історія із чергами попід цим будинком була пов’язана з появою у Львові перших маршруток. З’явилися у 1990-х роках на тлі повної неспроможності іншого громадського транспорту — тролейбусів, трамваїв і автобусів. Чекати на ці транспортні засоби треба було годинами, впхатися у салон було годі… Натомість маленькі вживані маршрутки-«рафіки», які з’явилися у Львові, теж треба було чекати годинами, але там хоча б можна було сісти на фіксоване місце. Та частина людей все одно їхали «настояка». Проїзд у звичайному громадському транспорті коштував від 3 до 5 копійок, а в маршрутці — 30 копійок. Під будинком № 7 якраз була зупинка маршруток, які їхали по вулиці Зеленій. Черга тягнулася на декілька десятків метрів, стояти треба було не менш ніж годину. Однак люди йшли на це — з огляду на той мінімальний комфорт, що давав цей засіб пересування.

А ще будинок № 7 відомий тим, що тут тривалий час жив відомий епатажний театральний режисер Роман Віктюк. Поїхавши у 1970-ті роки з рідного Львова, створив у москві свій театр і зробив собі ім’я у професії. Віктюк помер 2020 року від наслідків коронавірусної хвороби. Відспівували режисера у Львові, у церкві Святого Андрія, що поруч із родинним будинком. Поховали Віктюка на Личаківському цвинтарі.