Палац-примара

Історія цього будинку почалася 1898 року, коли архітектор Наполеон Лущкевич звів його для фармаколога, професора Вацлава Собєранського, пише Центр міської історії. Збудована кам’яниця отримала вигляд розкішного палацу в стилі французького необароко. В архівних документах ідеться, що, зокрема, в цоколі були кухня, пральня, дванадцять пивниць, коридор, два сходові майданчики і два туалети; на партері — одинадцять кімнат, три передпокої, ванна, три туалети, брама; на другому поверсі — дванадцять кімнат, дві ванни, три туалети; на третьому поверсі — тринадцять кімнат, три кухні, дві ванни, три туалети.

Та ось 1901 року професор Собєранський помер, і його дружина Евґенія, залишившись із трьома дітьми, через фінансову скруту була вимушена здавати свою власність в оренду тодішній науковій еліті. Так, приміщення першого поверху винаймав доктор Юліян Блят з піднаймачем доктором Каролем Ґоттфрідом. «Кавалєрку» на партері займав Даніель Веронський.

У шести кімнатах на другому поверсі мешкав генерал і консул Республіки Перу Францішек Паулік. Інші сім кімнат займав Польський шкільний музей. Від 1925 р. директором Музею був Станіслав Лeмпіцький — письменник, професор історії освіти і шкільництва Гуманітарного відділення Університету.

На початку 1930-их років приміщення чиншового будинку № 4 були порожніми і неуживаними через незадовільний стан: понищеними були кімнатні і кухонні стелі, печі, туалети і ванни. З огляду на це вже тодішня власниця кам’яниці Людвіка Бялобжеська просила у міського уряду звільнення від сплати податку на нерухомість. 1935 року частину кам’яниці, що стояла останні роки без ужитку, передали приватній жіночій гімназії Й. С. Ґольдблят-Камерлінґ. Частину житлових приміщень було адаптовано та реконструйовано для потреб школи. У радянський час тут розмістилася вечірня восьмирічна школа № 3, яка перестала функціонувати на початку 1990-их років.