Вісімдесят років тут був шкірвендиспансер. Тепер буде готель?

Будинок шкірвендиспансеру побудовано у стилі історизму, в якому переважають риси неоготики, що імітують оборонну архітектуру. У лютому 2024 року Львівська облрада погодила реорганізацію Львівського шкірвендиспансеру та приєднання його до обласної клінічної лікарні. Як повідомляли «Варіанти», диспансер вирішили ліквідувати через відмову НСЗУ укласти договір з диспансером — мовляв, урядова постанова не передбачає фінансування монопрофільних закладів. Будівлі диспансеру на вул Коновальця, 1, облрада передала у власність Львівської обласної клінічної лікарні. Працівників диспансеру пообіцяли перевести на роботу до клінічної лікарні, а також на базі останньої створити Центр дерматології та венерології.

У грудні 2025 р., згідно з наказом ректора Львівського національного медуніверситету імені Данила Галицького Ореста Чемериса, Центр дерматології та венерології університетської лікарні (так тепер називається обласний шкірвендиспансер) був переселений з приміщення на вул. Коновальця, 1, на вул. Огієнка, 5, у Львові. Там зараз розташований корпус університетської лікарні. Мовляв, це дозволить зекономити гроші на оренду. Адже університет сплачував за оренду приміщень на Коновальця понад 100 тисяч грн у місяць.

Тоді керівник управління майном спільної власності Львівської облради Андрій Білоус розповів ZAXID.NET, що звільнені комунальні приміщення на вул. Коновальця далі планують використовувати для потреб медицини, а жодних рішень щодо їх приватизації немає.

Шкірвендиспансер на вул. Коновальця, 1, обслуговував жителів Львова і Львівщини від 1946 року. Ця дата закарбована на логотипі медичного закладу. Тобто цьогоріч йому виповнюється 80 років. Хоча є інформація, що у міжвоєнний період в будинку № 1 працював ординаторський лікарський пункт 2-го району міста Львова.

Історія цього будинку налічує понад сто років. Як пише Центр міської історії, кам’яниця зведена у 1911−1913 роках. Її запроєктував майстер-муляр Каспер Драневич, який володів будинком разом з дружиною Марією до 1939 року. Спершу це був житловий будинок на вісім квартир. Там же мешкали і власники. На кожному поверсі було по дві квартири: трикімнатна і чотирикімнатна. Кімнати були прохідними, з пічним опаленням. Кожна квартира мала також кухню, кімнату для служниці, окремий туалет і ванну. Більшість мешканців орендували тут житло до 1935 року. Це були різні службовці, пенсіонери, функціонери і один лікар. Доля Драневичів під час Другої світової війни невідома.

Ззовні будинок зберіг автентичний вигляд. Хоча столярка вікон і дверей втрачена. Також, згідно з кресленнями, тут мала бути керамічна дахівка, але зараз на її місці — гофрований метал. Найімовірніше, автентика всередині будівлі також не збереглася через пристосування квартир під лікувальний заклад.