Франц Кафка: «Любов — це ніж, яким я завдаю собі болю»

Франца Кафку називають одним із найтрагічніших письменників ХХ ст., митцем-пророком, великим художником сумнівів, співцем страждань. Його сповнені абсурду і безвиході твори й досі залишаються таємницею для літературознавців, які не втомлюються шукати в них прихований зміст. Не менш загадковою є і постать самого прозаїка.

Кафка народився 1883 р. у Празі та був першою дитиною заможного подружжя Генріха Кафки та Юлії Леві. 1885 р. у сім’ї з’явився другий син Георг, а ще за два роки — і третій, Генріх. Однак молодші діти довго не прожили — померли маленькими. Втрата братів стала важкою травмою для маленького Франца, він несвідомо поклав провину за їхню смерть на себе. Хлопчик зростав самотнім, спілкувався лише з гувернантками і служницями. Коли ж одна за одною народилися його троє сестер — Еллі, Валлі й Оттла — він уже ходив до школи, тому фактично не спілкувався з дівчатками.

Він виріс у багатонаціональній Австро-Угорщині та вже в юному віці зіткнувся з проблемами самоідентифікації. Так, будучи євреєм, він вважав себе чехом, але навчався у німецькій гімназії. Хоча коло спілкування родини насправді обмежувалося євреями, національні традиції вони не підтримували, а дітей виховували у дусі німецької культури. Але антисемітські настрої у Празі напередодні Першої світової війни болісно зачепили Франца і змусили звернутися до свого коріння.

Визначальний вплив на становлення майбутнього письменника справила особистість батька. Герман Кафка відзначався жорстокістю, запальним характером і схильністю до імпульсивних вчинків, від яких найчастіше потерпав його єдиний син. Одним із найпоказовіших був випадок, коли маленький Франц прокинувся вночі та попросив у батька принести води — розлючений Герман витягнув хлопчика з ліжка, вивів на балкон і замкнув його там аж до ранку. Через такі інциденти син зростав неуважним, неслухняним, постійно шукав виправдання своїм вчинкам.

Уже в дорослому віці Франц написав «Лист до батька», проте не насмілився йому надіслати. У ньому такі звинувачувальні рядки:

«Ти рано заборонив мені слово, твоя погроза „Не заперечувати!“ і піднята при цьому рука супроводжували мене з незапам’ятних часів… Мене ти наділив манерою розмовляти затинаючись, але і це було для тебе занадто, врешті-решт я замовк, спочатку, можливо, від упертості, а потім тому, що при тобі я не міг ані думати, ані говорити».

Зростаючи в атмосфері постійного страху і покори перед батьком, Франц шукав заступництва у співчутливої матері. Однак Юлія Кафка, заклопотана вихованням одразу трьох дочок, навіть фізично не могла приділяти достатньої уваги сину. Він інколи вдавався аж до симуляції хвороби, аби мати проводила з ним більше часу. Проте згодом хлопчик дистанціювався і від неї. Пізніше він зблизився з найменшою сестрою. Але вона була молодшою за нього аж на дев’ять років, тому їхні стосунки більше нагадували прив’язаність дорослого до дитини.

Як наслідок, Кафка почав вважати сімейне життя важким випробуванням. Його щоденники і листи просто майорять наріканнями на безпросвітність існування з родиною. Він писав:

«За останні роки я зі своєю матір’ю в середньому не говорю за день і двадцяти слів. А до батька навряд чи колись звернувся з іншими словами, крім вітання. Зі своїми заміжніми сестрами і зятями я взагалі не розмовляю. Я зовсім не маю родинних почуттів, а в сімейних візитах я вбачаю просто злий намір проти мене».

Попри це, Франц Кафка продовжував жити з батьками до 32 років.

Але у побуті Франц завжди справляв на оточення приємне враження. Стрункий чорнявий чоловік із правильними рисами обличчя, він виглядав молодо і доглянуто. За всієї своєї аскетичності та невибагливості письменник незмінно шив костюми лише у найкращих кравців. Він займався плаванням, греблею, їздою верхи і на велосипеді, багато ходив пішки, був прихильником правильного харчування, не вживав м’яса, шоколаду, кави та алкоголю.

На думку дослідників, непорозуміння з батьками спровокувало у Кафки розвиток неврозу і глибокого душевного конфлікту.

Прихильники психоаналізу переконані, що митець — класичний приклад Едіпового комплексу. Хоча про ці його розлади не здогадувалися ні рідні, ні друзі. Так, один із шкільних товаришів Франца говорив про нього:

«Зі своєю спокійною і люб’язною усмішкою він дозволяв світові приходити до нього, але сам був закритий від світу».

Найближчий його друг, Макс Брод, залишив спогади, що прозаїк мав репутацію цікавої людини, начитаного співрозмовника, веселого і комунікабельного.

«Він був прекрасним другом і завжди готовий прийти на допомогу. І тільки залишившись наодинці, він переживав почуття розгубленості та безпорадності, про які, завдяки його самоконтролю, оточення могло здогадуватися вкрай рідко».

Кафка всі свої негативні емоції переливав у щоденники і художні твори. Літературна праця виконувала для нього справді психотерапевтичну функцію. Щоденникові записи Кафки позначені екзистенційними спробами самоідентифікації та пошуку власного місця у всесвіті, з якого він боїться випасти:

«Що, якщо задихнешся сам від себе? Якщо через наполегливе самоспостереження отвір, через який ти впадаєш у світ, стане надто маленьким або зовсім закриється?».

Письменник весь час намагається осмислити власні переживання:

«Мій стан — не стан „безталання“. Але це й не щастя, не байдужість, не слабкість, не втома, не цікавість до будь-чого, тоді що ж воно таке? Та обставина, що я не знаю цього, ймовірно, пов’язана з моєю нездатністю писати. І її я, здається, відчуваю, не знаючи причин. Усі речі, що виникають у мене в голові, ростуть не з коріння свого, а звідкись із середини».

На думку психоаналітиків, це є класичною ознакою психології дитини: невротична свідомість лише фіксує наявність страждання, але не усвідомлює його причин і не бачить засобів усунення.

Після закінчення гімназії Франц вступив до Празького університету на юридичний факультет — усупереч поклику до літературної творчості. Другові він зізнавався, що єдиним його критерієм вибору було «знайти таку професію, яка з найбільшою легкістю дозволила, не надто утискаючи марнославство, проявляти байдужість». Кафка закінчив університет 1906 р., отримав звання доктора права і пройшов необхідну річну практику в одного з місцевих адвокатів, що лише переконало його у неприйнятності обраного фаху. Згодом письменник влаштувався до комерційної контори, але протримався там лише кілька місяців. В одному з листів він писав:

«Щоранку мене охоплював відчай, якого для більш сильного і більш рішучого характеру, ніж мій, було б цілком достатньо, щоб вчинити дійсно чудове самогубство».

Тому пізніше молодий спеціаліст перевівся до Агентства страхування працівників від нещасних випадків, де прослужив аж до 1922 року. Найбільшою перевагою тут була можливість працювати неповний день — до 14-ї години, якою він одразу і скористався.

На службі Кафка мав репутацію старанного працівника, керівництво його цінувало. Поволі, але впевнено він просувався кар’єрною драбиною і звільнився у чині старшого секретаря, маючи кількадесят підлеглих. Коли у Франца почалися проблеми зі здоров’ям, начальник сам наполягав на додаткових відпустках для нього і згоден був продовжувати їх на невизначений термін. Так, протягом 1918−1919 рр. письменник фактично весь час проводив по санаторіях.

Але при цьому Кафка змушений був вести подвійне життя — розриватися між службовими обов’язками і прагненням писати.

Герман Кафка постійно дорікав синові, що той мало заробляє, намагався залучити його до родинного бізнесу — працювати у другій половині дня в магазині. А коли один із зятів придбав азбестову фабрику, Франц змушений був стати її співвласником. Це стало для нього непосильним тягарем, особливо коли зять був мобілізований на фронт, а управління збитковим підприємством цілком лягло на його плечі. Письменник перебував у такій депресії, що вихід вбачав лише у самогубстві та навіть написав Максові Броду прощального листа. Занепокоєний друг звернувся до батьків Кафки та зміг переконати їх звільнити письменника від додаткових обов’язків і залишити йому час для творчості.

Ближче до тридцятирічного віку Кафка почав серйозно замислюватися над одруженням і розумів, що не зможе утримувати родину лише з літературної праці. Однак, як виявилося, стосунки з жінками принесли йому не менше страждань, аніж служба.

«Я запросто закохувався в дівчат, весело проводив з ними час, і з легкістю їх кидав», — пригадував митець часи свого студентства.

Тоді він був завсідником кабаре і кафешантанів, не соромився знайомитись з офіціантками і навіть іноді зазирав до борделів. Втім, у товаристві дівчат свого класу Кафка проявляв стриманість і сором'язливість. Серед його платонічних захоплень — донька поштмейстера Сельма Робічек, студентка Хедвіга Вайлер, акторки зі Львова Маня Чижик і Флора Клюг, донька брамника Грета Кірхнер та ін. І лише у 29 років він, зрештою, зважився на серйозні стосунки.

Першим серйозним коханням Франца Кафки стала 25-річна Феліція Бауер, секретар з Берліна.

Хоча під час першої зустрічі вона справила на Франца вкрай негативне враження своєю зовнішністю. У щоденнику він занотував:

«Кістляве порожнє обличчя, що демонструє свою порожнечу. Майже зламаний ніс. Світле непривабливе волосся, сильне підборіддя».

Та після від’їзду дівчини письменник розпочав з нею листування, яке тривало цілих п’ять років. Він надіслав Феліції близько 450 листів, присвячував їй оповідання й освідчувався у коханні. Бауер відповідала взаємністю, і вони навіть двічі оголошували про заручини (1914 і 1917 рр.), але обидва рази їх скасовували.

Особливістю цих стосунків було те, що розвивалися вони винятково в епістолярній площині. Певно, Франц просто ідеалізував образ Феліції, вбачав у ній свою Музу, яка й справді надихала його на написання творів. Їхні особисті зустрічі були вкрай рідкісними (за п’ять років вони провели разом у сумі менш ніж місяць) і спричиняли зазвичай розчарування. Сам Кафка зізнавався:

«Із Феліцією я, окрім як у листах, ніколи не відчував насолоди стосунків із коханою жінкою… лише безмежне захоплення, покірність, жалість, відчай і зневагу до самого себе».

Як тільки справа йшла до весілля, митець зумисне намагався принижувати себе в листах до дівчини та її батька, аби спровокувати відмову. Наголошував на тому, що фінансово неспроможний, дуже вибагливий до побутових умов, сконцентрований лише на творчості і, взагалі, створений для самотності. І лише в щоденнику він писав правду:

«Тільки-но я приймаю рішення одружитися, як втрачаю сон, моя голова починає палати, життя припиняє називатися життям, я сновигаю у відчаї».

У це багаторічне листування Франца були втягнені його мати і друг Макс Брод, батько Феліції, а також її подруга Грета Блох, якій випала досить двозначна роль.

Грета (на прохання Бауер) мала стати посередником у її напружених стосунках із Кафкою. Ці перемовини настільки зацікавили письменника, що, будучи зарученим, він захопився подругою своєї нареченої. За рік листування Франц писав їй утричі частіше, ніж обраниці, і вмовляв її оселитися з ними після весілля. Врешті-решт Грета наважилася показати ці недвозначні листи Феліції, подруги викликали нареченого для з’ясування стосунків — на цьому заручини розірвали. Причиною для скасування других заручин був діагностований у нього туберкульоз. Кафка зізнавався другові:

«Феліція — чудова дівчина, але дотримується вкрай буржуазних поглядів. Одружитися з нею означає одружитися на всій фальші, у яку поринула Європа».

Тому він сприйняв свою хворобу філософськи — як звільнення від стосунків, що були подібні до кайданів.

Лікуючись на початку 1919 р. в санаторії у Шелезені, Франц познайомився з веселою і гарною власницею капелюшкового магазину Юлією Вохрицек. І вже влітку того ж року вони заручилися. Однак весілля, що було заплановане на листопад, перенесли через проблеми з орендою квартири. Кафка знову впав у депресію через болючі сумніви, у стосунках зародилося охолодження. Наступного року в письменника почався роман із журналісткою Міленою Єсенською, про це дізналася Юлія і розірвала заручини. «Так я і граю з живими людьми», — написав він сестрі.

Мілена Єсенська перекладала твори Кафки чеською мовою (якою він, до речі, й сам чудово володів) і була заміжня за його знайомим Ернстом Поллаком. Справжня пристрасть до журналістки спонукала Франца до рішучих кроків — він умовляв Мілену кинути чоловіка і переїхати до нього у Прагу. Проте і цього разу стосунки обмежилися лише чотирма зустрічами і безліччю листів. Саме їй він присвятив найщиріші слова любові, на які лишень був здатен:

«Я кохаю тебе, дурненька, як море любить малесеньку гальку на своєму дні; моє кохання затоплює тебе як море — гальку на своєму дні, а я, як небеса дозволять, стану такою галькою для тебе».

Макс Брод був переконаний, що своєю нерішучістю Мілена спровокувала загострення хвороб Франца. Морально виснажений, він перший запропонував журналістці скоротити листування і більше не шукав із нею зустрічей.

40-річний Кафка зустрів останнє своє кохання у літньому таборі Берлінського єврейського дому під час відпочинку на узбережжі Балтики. 19-річна Дора Діамант надихнула митця на довгоочікувані зміни в житті. Так, після довгих сумнівів і втечі на відпочинок він, зрештою, зважився залишити ненависну Прагу й оселитися з коханою в Берліні. Попри хворобу, останні десять місяців свого життя Франц прожив мирно і щасливо — разом із Дорою, яка всіма силами оберігала його письменницький спокій, але так і не стала його дружиною.