Передплатити Підтримати

«Бонні й Клайд» радянської торгівлі

40 років тому за махінації в «общепіті» Соня Гольденберг «сіла» на 14 років, а її чоловіка розстріляли

Кафе «Пінгвін», яким колись керував Хаїм, досі не змінило свого вигляду. Фото з соцмереж

Львів’яни старшого віку люблять поностальгувати за закладами радянського «общепіту». Деякі «точки», де можна відчути «смак дитинства», досі збереглися у місті Лева. Це, зокрема, кафе «Пінгвін» на проспекті Свободи і бар-ресторан «Вежа» у Стрийському парку (останній, щоправда, уже пережив реновацію і став закладом преміум-класу).

Соня і Хаїм Гольденберги, 1970 рік. Фото Радіо «Свобода»

Бар-ресторан «Вежа», кафе «Пінгвін» і колишня «Сніжинка» овіяні легендами не тільки тому, що там були смачні молочні коктейлі і морозиво, а й тому, що у 1980-х роках керувало цими закладами подруж­жя — Соня й Михайло (Хаїм) Гольден­берги. Їхня історія стала частиною львівського міського фольклору. І, як зазвичай буває, обросла видума­ними подробицями. Наприклад, по­дейкують, що Соня передавала сво­їм спільникам в аеропорту діаманти за допомогою поцілунку… Через зо­лото-діаманти, накопичені протя­гом багаторічної роботи у радянській торгівлі, львівську Соню «охрестили» «Сонькою Золотою Ручкою».

На початку 1980-х Гольденбергів арештували, звинуватили у розкра­даннях і хабарництві. Розпочався гуч­ний судовий процес. Вирок Соні ого­лосили у серпні 1981 року — 14 років за ґратами. Відтоді минуло рівно со­рок років… Пізніше до розстрілу за­судили Хаїма.

Подробиці справи стали відомими нещодавно. Кореспондент телека­налу «Настоящее время», створено­го Радіо «Свобода» за участі «Голосу Америки», дослідив архівні докумен­ти прокуратури й КДБ щодо «спра­ви Гольденбергів», а також зустрівся в Америці з їхньою донькою — Люсею Браверман, яка розповіла про долю батьків.

Починаючи з 1970-х, Гольденбер­ги, як і чимало радянських євреїв, мріяли виїхати на Захід. Із 1965 року була встановлена «квота на виїзд» — 1500 євреїв на рік. У різні роки ця кво­та змінювалася, а то й зовсім скасо­вувалася. Виїхати можна було лише до Ізраїлю, отримати дозвіл на емі­грацію в Америку було майже нере­ально. Для виїзду були потрібні гро­ші й неабиякі зв’язки. Після двадцяти років роботи у радянській торгівлі зв’язків у Гольденбергів не бракува­ло. А гроші накопичували «ударними темпами»: обважували, недоливали, торгували «з-під прилавка».

На початку 1980-х подружжя посту­пово почало відправляти свої заоща­дження на Захід. Звісно, нелегально. Так, восени 1980 року в московському аеропорту «Шереметьєво» затрима­ли племінника Соні — Семена Когана, який хотів відвідати родичів у Нью-Йорку. У декларації той вказав лише три золоті каблучки. Але на собі захо­вав золоту заколку для краватки, зо­лотий медальйон з ланцюжком, золо­тий швейцарський годинник і діамант вагою 3,5 карата. Коштовності мав у США передати родичам. Усе вилучене оцінили у 34 тисячі карбованців, і заа­рештували за підозрою у спробі контр­абанди. Стало зрозуміло, що вже ніхто нікуди не летить…

Коган зізнався, що цінності нале­жать не йому, а тьоті Соні. Саме вона й влаштувала всю цю поїздку: пода­рувала племіннику квитки на літак до Нью-Йорка і назад, сама проводжа­ла його в аеропорт у Москві. Через кілька днів після цього Соню затри­мали у підземному переході у Львові. Як з’ясувалося з архівних документів, «компетентні органи» стежили за Со­нею Гольденберг уже давно…

Подружжя десятиліттями працю­вало у радянській торгівлі у Львові і зробило непогану кар’єру. До речі, Хаїм був ветераном «Великої вітчиз­няної війни», кавалером двох орде­нів Слави. Від 1970-х років керував двома закладами «общепіту» — кафе «Пінгвін» і «Сніжинкою». Соня ж ке­рувала двома гастрономами і баром «Вежа» у Стрийському парку. За­кинуту будівлю вежі Соня, за пого­дженням з керівництвом районного продторгу, переобладнувала сама, з душею, долучаючи до справи ар­хітекторів, художників, а іноді й при­плачувала робітникам з власної ки­шені. Тож після відкриття у 1976 році бар став шалено популярним.

Урешті-решт на «Вежу» звернули увагу КДБісти. Заклад потрапив у до­повідну записку про «нездорову обста­новку в ресторанах і барах України», яку у січні 1980-го скерували першому секретарю Компартії України Володи­миру Щербицькому. У записці йшлося, що у «Вежі» для вузького кола клієнтів демонстрували порнографічні філь­ми. А у підсобках за окрему плату на­віть відбувалися інтимні зустрічі… Ну і, звичайно, були такі звичні у радянській торгівлі корупційні схеми, розкрадан­ня, обдурювання клієнтів.

Коли в один із закладів, якими ке­рувала Соня, у лютому 1980 року з не­сподіваною перевіркою прийшла ко­місія народного контролю, у підсобці знайшли багато прихованих продук­тів. Зокрема, 75 пляшок олії 115 ба­нок «згущонки», 16 ящиків яєць, 24 ящики майонезу, 75 ящиків шампан­ського, 40 пляшок горілки тощо. Їх не було на полицях у торговому залі. Соня намагалася підкупити комісію, запропонувавши 2 тисячі карбован­ців, шалені на той час гроші. Але це не допомогло. Комісія склала акт про порушення правил торгівлі, де йшло­ся, зокрема, про торгівлю «з-під при­лавка».

Коли Соню заарештували, на допи­тах вона усю провину взяла на себе, не звинувачуючи барменів і продав­ців. Розповіла, що починала у 1950-х звичною продавчинею в магазині, де обважувала покупців. За 10 років це принесло їй 40 тисяч 500 крб «нетрудових прибутків». У 1960-х почала за­ймати керівні посади в торгівлі. Сис­тематично приховувала дефіцитні харчі, реалізовуючи їх «з-під прилав­ка» або за завищеними цінами через бар «Вежа». З кожної пачки цигарок «Мальборо» завідувачка отримувала 20 копійок, з кожного ящика шампан­ського — карбованець. Як встанови­ло слідство, Соня Гольденберг лише за останні 15 місяців до арешту неза­конно отримала тільки з «Вежі» 77 ти­сяч 500 крб.

КДБісти провели серію обшуків у помешканнях Гольденбергів та їхніх знайомих чи родичів (частину майна подружжя заздалегідь передало на зберігання друзям, колегам і роди­чам). Знайшли 25 виробів з дорого­цінних металів, 60 — з кришталю, сім ощадкнижок на 30 тисяч крб, 46 ти­сяч 300 крб готівки, хутряних виробів на 15 тисяч крб тощо.

У вересні 1981 року суд визнав Соню Гольденберг винною в обдурю­ванні покупців, замаху на контрабан­ду, розкраданні державного майна у великих розмірах тощо. Нелегальний дохід за ці роки оцінили в 213 тисяч крб. Соні присудили 14 років позбав­лення волі з конфіскацією майна.

Коли дружину засудили, Хаїм Голь­денберг звільнився з «Пінгвіна» і «Сніжинки». У закладах провели ре­візію, виявили порушення. Але КДБ розслідування не починало, а вирі­шило поспостерігати за фігурантом. Чули, що Хаїм має сховок із великою кількістю золота і грошей. Спостере­ження нічого не дали, і Хаїма затри­мали. Але через три дні чомусь від­пустили (можливо, далися взнаки потужні зв’язки Гольденбергів). Че­рез місяць Хаїма вирішили затрима­ти вдруге. Поїхали до нього додому. Хатня робітниця сказала, що він пі­шов погуляти. Але фігурант додому так і не з’явився. Він утік.

До кінця 1981 року Хаїм перехо­вувався у Львові. Друзі передавали йому одяг і харчі, знаходили тимчасо­ве житло. Потім його вивезли до Гру­зії, в абхазьке містечко Новий Афон. «Кур'єри» зі Львова привозили йому туди гроші. З Нового Афона Гольден­берг хотів тікати в Туреччину. Його знайомий Варткес Чепнян за винаго­роду 5 тисяч крб домовився, що Ха­їму влаштують нелегальний перетин кордону. Однак операція не вдалася. Чепнян відвіз Гольденберга за тися­чі кілометрів від Грузії, у казахський Павлодар. Можливо, там Хаїм хотів відсидітися, а можливо, згодом пе­рейти китайський кордон. У Павло­дарі його й затримали у січні 1982-го. «Здав» Хаїма один із львівських при­ятелів, який допомагав йому перехо­вуватися…

Поки Хаїм був «у бігах», слідчі у Львові опитали десятки свідків, про­вели десятки обшуків у друзів та зна­йомих Гольденбергів. Знайшли пере­дані на зберігання люстри, сервізи, інше добро.

А ось «золотий сховок» знайшли випадково. Один із оперативни­ків зачепив вішак у робочому кабі­неті Гольденберга, і вішак майже не похитнувся — був занадто важким. У стояку вішака знайшли радянську го­тівку і 52 золоті 15-карбованцеві мо­нети Російської імперії чеканки 1897 року. На сучасних аукціонах середня ціна такої монети — тисяча доларів.

Як свідчить обвинувальний акт, го­ловним джерелом «лівого» прибутку Хаїма Гольденберга були… молочні коктейлі. З двох молочних коктейлів «робили» три (сиропу недоливали, морозива недокладали, молоко роз­бавляли водою), і з каси забирали гроші за «ліві» коктейлі. Половина виручки з цієї схеми йшла особисто Гольденбергу, половину ділили між собою продавці. Від січня 1977 р. до жовтня 1980 р. у «Пінгвіні» було про­дано 2,6 мільйона легальних порцій молочного коктейлю і ще 1,8 млн по­рцій — у літньому павільйоні цього кафе. Обсяги недолитого сиропу за кожен рік вимірювалися тоннами.

Матеріали справи становили 105 томів. Загальну суму вкраденого у 1966−1980 рр. оцінили у 395 тис. крб. На лаві підсудних — сам Гольден­берг і ще 12 осіб. Справи Соні й Ха­їма, як правило, подавалися публі­ці разом. Вирок оголосили 5 вересня 1983 року. Хаїм Гольденберг був ви­знаний винним у розкраданні держ­майна в особливо великих розмі­рах, отриманні хабарів, співучасті у валютних операціях, спробі перети­ну кордону. Вердикт суду: розстріл за двома пунктами — розкрадання і хабарі. Хаїм просив Верховний суд про помилування, але безрезультат­но. Уже через багато років до Соні ді­йшли чутки, що чоловік до розстрілу не дожив — помер у тюремній камері від інфаркту.

Соня Гольденберг вийшла на волю 1988-го. Переїхала до дітей у США. Уже після розпаду СРСР побувала у Львові — намагалася розшукати місце поховання чоловіка, але не знайшла… Померла у Нью-Йорку 2014 року.

Довідка «ВЗ»

Бонні Паркер і Клайд Бер­роу — пара відомих американ­ських гангстерів часів Великої депресії. Банда відома числен­ними пограбуваннями, зокре­ма дванадцяти банків, та убив­ством щонайменше дев’яти офіцерів поліції та кількох цивільних. 23 травня 1934 року машина з Бон­ні й Клайдом потрапила в засаду, її зрешетили техаські рейнджери і поліцейські.