Передплатити Підтримати

Таємниці перерваної пісні Мареничів

Рівно 48 років тому, 1 січня 1973-го, було створено знамените співоче тріо

Знамените тріо Мареничів – Антоніна, Світлана й Валерій. Фото з відкритих джерел

У Новорічну ніч не змовкатиме телефон легенди української естради, народного артиста України Валерія Маренича. 1 січня він святкуватиме свій 75-й рік народження. А рівно 48 років тому, 1 січня 1973-го, було створено знамените тріо Мареничів.

Ідея створити тріо спала на думку у готелі Новосибірська

Вокалістка Антоніна Маренич розповідає історію створення тріо. «Новосибірськ. Готельний номер. І ми з Валерієм слухає­мо музичну радіопередачу, де звучали прем’єри пісень, роз­повідали про знаних і нових ви­конавців, — написала Антоніна у Фейсбуці. — По радіо прозвучав дует хлопців, і я сказала: «Треба робити тріо, бо дуетів «розвело­ся»…

Валерій Маренич починав не як співак, а «граючи у цирку на ударних інструментах». Відпра­цювавши у музичних програмах телестудії «Останкіно» у Москві, пані Антоніна вела перемовини з гостями Валентини Толкуно­вої і Юрія Саульського. «Якраз у цей момент з’явився Валерій», — згадує вона. Закохана пара отримала запрошення на робо­ту у Ворошиловградську філар­монію. Артисти поспішили туди, щоб реалізувати свій проєкт — створити тріо. Однак керівни­цтво філармонії з цим не пого­дилося. «Ви — прекрасний дует, для чого вам щось змінювати», — дивувався директор Віктор Шистко. Тоді Мареничі написа­ли заяви на звільнення.

Фото з відкритих джерел

Знайшли роботу у Рівнен­ській філармонії, де існував ді­вочий ансамбль «Олеся». Під час гастролей у Криму Маре­ничам зателефонував директор Волинської філармонії Геннадій Місан: «Терміново потрібні со­лісти у ВІА „Світязь“! Зривають­ся гастролі». Пообіцяв артистам підвищити ставки, пошити кос­тюми, і головне — забезпечити квартирою.

Подали заяву на звільнення і поїхали до Луцька.

На них рівнявся Муслім Магомаєв

У Луцьку до подружжя при­єдналася сестра Антоніни — 17-річна Світлана. Родинний гурт не відразу вийшов на сце­ну, бо не вирішувалося питан­ня з її працевлаштуванням. Чо­тири місяці Валерій та Антоніна вмовляли Геннадія Місана при­йняти її на роботу. Погрожували звільнитися й зірвати гастролі. Урешті-решт він здався. 1 січня 1973 року Світлану зарахували до штату філармонії. Саме цьо­го дня було створено тріо Ма­реничів, яке в українську пісню закохало ледь не увесь світ. Не­випадково легендарний співак Муслім Магомаєв в одному зі своїх інтерв’ю сказав: «Я бы хо­тел сделать азербайджанской песне такие же крылья, как Ма­реничи — украинской».

1978 року тріо вибороло пер­шість на огляді вокально-ін­струментальних ансамблів у Харкові, здобувши путівку на Всесвітній фестиваль молоді й студентів на Кубі. Однак Маре­ничів на той форум не пустили. Того ж року пісні у виконанні Ма­реничів вперше з’явилися у те­леефірі, зазвучали по радіо.

Під час Декади української культури в Югославії (1978) в оперному театрі виступали Єв­генія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Марія Стеф’юк. Уся українська делегація пережива­ла за Мареничів: чи зуміють без мікрофонів підкорити югослав­ську публіку, чи не осоромлять­ся перед нею? Артисти вийшли на сцену і тихо повели мелодію. Зал вибухнув оваціями.

Потрапили у немилість

1979 року Мареничам було присвоєно звання заслужених артистів України. Та згодом у житті тріо настала чорна смуга. Спочатку вони відмовилися ви­ступати на московській Олім­піаді, а пізніше відхилили за­прошення до участі у концерті з нагоди Дня працівників сіль­ського господарства.

«Потрапили у немилість до влади через свою принципову позицію, — пізніше пояснював Валерій. — Антоніна захворіла і лежала з високою температу­рою. Не могла ж у такому стані співати наживо. Нам пропону­вали відкривати рот під фоно­граму, але ми відмовилися. А наші недруги піднесли все інак­ше».

На артистів чекала розпла­та: їм заборонили виступати за межами Волинської області. Була припинена трансляція за­писів пісень у їхньому виконан­ні на радіо і телебаченні. Почали поширюватися чутки про їхню втечу до Канади… А вони жили утрьох у Луцьку в однокімнат­ній квартирі, гостро відчуваючи матеріальну скруту. У той час у Валерія та Антоніни народився первісток — син Богодар.

І лише на початку 90-х артис­ти поїхали на гастролі до США й Канади. Тоді вже звільнилися з Волинської філармонії. Кажуть, там, за океаном, один небід­ний чоловік пропонував Світла­ні руку і серце… Проте з-за кор­дону Мареничі повернулися усі разом.

2003 року Антоніні, Світлані й Валерію Мареничам було при­своєно звання народних артис­тів України. А через рік тріо роз­палося…

Один шляґер «прийшов» за пляшкою, а інший «зійшов» із горища

Гурт співав українською мо­вою ідеально чисто, без жодних натяків на акцент. Ніхто не вірив, що Валерій родом зі зросійще­ного Кривого Рогу, а Антоніна й Світлана — росіянки із Сама­ри (тоді Куйбишева). Їхні голо­си, баритон і два мецо-сопрано зливалися воєдино та своїм гіп­нотичним звучанням проникали у серця слухачів.

Найважче українська мова давалася Світлані. Якось зізна­лася, що після першого концер­ту зіщулилася в кутку сцени і дві години гірко проплакала… Це був незбагненний приклад для усього СРСР — ось як можуть за бажання оволодіти українською мовою представники інших на­ціональностей.

Антоніна та Світлана якось зі­зналися, що адаптуватися до нових умов їм допомогли дитя­чі спогади про українську піс­ню. Виявляється, мама Вале­рія співала у Дніпропетровській філармонії, а його батько грав у духовому оркестрі.

Саме Валерій повернув до життя пісню «Ой у гаї при Дунаї». Одного разу почувши, як робіт­ник сцени за лаштунками опер­ного театру мугикав якусь мело­дію, Валерій попросив, аби той наспівав пісню вголос. «Неси пляшку!» — відповів чоловік. А вже після чарки язик у нього розв’язався. Відтоді у реперту­арі Мареничів з’явилася давно забута усіма пісня…

Ще 1953 року волинський поет Олександр Богачук на знак любові до красуні-дружини Люсі написав спочатку вірш «Тиша навкруги», а потім і музику до нього. 1976-го Валерій знай­шов на своєму горищі видан­ня з нотами цієї пісні. За одну ніч Мареничі зробили аранжу­вання, розписали пісню на пар­тії і вранці показали авторові. Той скривився… А на чергово­му концерті артисти відважили­ся проспівати нову пісню. «Тишу навкруги» довелося виконувати тричі, а Олександр Богачук радо приймав вітання…