Школа має панський палац!

Колись тут тішили своїм цвітом рідкісні європейські акації та турецькі вишні, а дорогами мальовничого парку роз’їжджали розкішні панські карети. У селищі Володимирець на Рівненщині був графський маєток родини Красицьких. Двісті років тому їхню літню резиденцію облюбувало навколишнє панство. Сьогодні ж ця перлина перетворюється на руїни.

Судився зі селянами за землю

Палац було збудовано на по­чатку ХІХ століття. У той час Во­лодимирець належав графу Вінсенту Юзефу Красицькому, нащадку відомого магнатсько­го роду Речі Посполитої з гер­бу Рогаля. Звели неподалік і костел, однак він не зберігся. А палац досі привертає до себе увагу гарною колонадою біля парадного входу. Хоча інших принад, що були тут за панських часів, теж нема — їх забрали зі собою час та невдячні нащадки.

Наступним власником, що успадкував маєток, був мир­ський посередник Луцького по­віту Фердинанд, син Вінсента. Бо прославився як жорстокий і скупий пан, який навіть після скасування кріпацтва довго су­дився зі селянами за землю.

— Колись неподалік цього па­лацу було болото, — розповіда­ють тутешні жителі. — Кажуть, одна з кріпачок взяла з пансько­го дому чи то окраєць хліба, чи тіста трішки на паску і побігла до своєї хати через ту трясовину, щоб ніхто не побачив. Заблука­ла там і загинула. Відтоді з бо­лота стали чутися жіночі кри­ки, наче кликала вона до себе пана. Врешті, обридло йому все те так, що розпорядився болото осушити.

Але довершити це Ферди­нанду не вдалося. Роботи з осушення продовжили за ра­дянських часів. Так і з’явилося неподалік озеро з острівцем, де, можливо, покояться рештки бідолашної кріпачки.

Сиротинець, колгоспна контора і церква

Пізніше палац Красицьких разом із господарськими будів­лями, землями та лісами при­дбала відома бельгійська роди­на де Пурбе. Тут облаштували контору і покої для управляю­чого справами. Саме ж панство жило в іншій резиденції — у Го­родці. Сьогодні їхні нащадки мешкають у різних країнах Єв­ропи, а одна з онучок була де­путаткою у Швеції й свого часу навіть обстоювала в Парла­ментській Асамблеї Ради Євро­пи інтереси України!

Пурбе втратили свою влас­ність у 1939-му, коли на ці землі прийшла радянська влада. Від­тоді й почався занепад панських хоромів.

Грабунок. Спустошення. На­ціоналізація. Від знищення па­лац врятувало рішення відкрити у ньому притулок для післяво­єнних дітей-сиріт. Саме з цього починається історія сучасного Володимирецького навчально-виховного комплексу. Бо у граф­ських володіннях відкрили вось­мирічну школу-інтернат, а поряд почали будувати корпуси…

Шкільне життя «переселило­ся» у нові приміщення, а в пан­ських стінах то діяв відділ ко­муністичної пропаганди, то колгоспна контора, а в часи не­залежності України — право­славна церква, про що досі на­гадує хрест при вході. Коли ж ці стіни покинули віруючі (пе­рейшли в окреме приміщення), вони катастрофічно швидко по­чали сиріти та осипатися. Бо не стало ні комунального, ні люд­ського тепла.

Забиті вікна зяють чорнотою

Сьогодні палац та Володи­мирецький навчально-виробни­чий комплекс розмежовує лише паркан. Щодня діти проходять повз історичну будівлю і див­ляться, як на очах вона розси­пається.

Андрій Остапович працює у школі музичним керівником. Зі­знається, про історію панського маєтку знає небагато, але те, в якому плачевному стані він пе­ребуває, аж за душу бере. І пе­дагоги, і учні, й інші жителі се­лища дуже переживають за долю споруди, яка могла б ста­ти окрасою краю, а нині вмирає. Митці, вчителі та просто небай­дужі проводять біля палацу різ­ні акції, аби привернути увагу влади до ситуації, що склала­ся. Та наразі марно. Не пасе за­дніх і селищна рада. Як розповів спеціаліст із залучення ін­вестицій Олег Квас, торік він з командою готував проєкт для Українського культурного фон­ду, аби засвітити проблему па­лацу Красицьких. Та, на жаль, їм не вистачило для втілення лише одного бала. Цього року проєкт оновлять і знову відправлять на розгляд.

А наразі палац вмирає. Геть непривабливими стали стіни, забиті вікна зяють на світ чор­нотою і дірами, а дах нагадує решето. Тут давно поселив­ся вітер. З ним сусідують дощі та сніги. Палац німо волає про допомогу. Цікаво, що він не є пам’яткою ні місцевого, ні дер­жавного значення. Хоч його ар­хітектурна та історична прива­бливість очевидна.

Нащадки роду Пурбе зверта­лися до влади в Україні по доку­менти, які підтверджували пра­во власності їхньої родини у Володимирці, аби отримати в Польщі компенсацію за втраче­не. Цікаво: якби їм запропону­вали відновити маєток, чи взя­лися б вони за це?

Волинська область