Деякі сцени з Мерилін Монро знімали аж із 49-го дубля…

60 років тому на екрани вийшла чорно-біла комедійна стрічка «У джазі тільки дівчата»

Тоні Кертіс і Джек Леммон стали знаменитими на увесь світ «дівчатами».

Наприкінці 50-х років минулого століття американський кінематограф знімав фільми у кольорі. Кольоровою мала вийти на екрани і комедія «У джазі тільки дівчата» (оригінальна назва — Some Like It Hot, «Деякі люблять гарячіше»).Однак після кількох екранних тестів від цієї ідеї відмовилися — через грим, що мав зелений відтінок навколо важкої косметики Кертіса і Леммона в образах Джозефіни і Дафни.

Картина отримала лише один «Оскар» — за найкра­щі костюми. І лише 2000 року американські кіноакаде­міки визнали фільм найкращою комедією за всю історію кіне­матографа Сполучених Штатів. Радянська цензура вирізала 25 хвилин матеріалу, серед яких більше половини поцілунків ге­роїні Мерилін Монро та інші сце­ни, близькі до еротичних. Попри те, що у фільмі нема жодної сце­ни з оголеними акторами, це одна з перших картин у світі, де експлуатується тема сексу.

Про значення цього філь­му для історії кіно написано чи­мало. І про блискучий сценарій Біллі Вайлдера та Ізі Даймон­да, в основі якого — французька комедія 1935 року і її ж німець­кий римейк 1951-го. І про те, що це перший фільм, зроблений за системою «вільного продю­сування», що дозволила зібра­ти зірковий склад акторів, а та­кож накрутити їхні гонорари аж до небес. Попри успішний про­кат, творці отримали лише 500 тисяч доларів прибутку, бо ле­вову частку віддали зірковим ак­торам.

Із найголовнішим жіночим персонажем — навіженою кра­сунею Душечкою — Даною Ко­вальчик у творців були найбіль­ші проблеми. Спочатку режисер мріяв віддати цю роль зірці мю­зиклів Мітці Гейнор. Однак Міт­ці не сподобалася продюсерам через «невідповідність образу». Режисер надіслав листа Мери­лін Монро. Попри те, що Вайл­дер знав про її примхи, звички сперечатися з режисером і зри­вати знімальні графіки, розумів, що успіх майбутнього фільму багато в чому залежить від учас­ті у ньому Монро. На той час Монро вже два роки не зніма­лася в кіно, але після прочитан­ня сценарію розізлилася — вона хотіла грати серйозні ролі, а не з’явитися вкотре в образі «тупої блондинки, яка навіть не може відрізнити чоловіка від жінки». І Мерилін відмовилася. Тоді роль Душечки почали «приміряти» на себе Елізабет Тейлор, потім Одрі Гепберн… Попри «зірко­вість», молодих красунь-актрис забракували: цим актрисам «ведмідь наступив на вухо», а у фільмі треба було співати!

Початок зйомок наближав­ся, а Душечки не могли знайти. Ситуацію врятував письменник-драматург Артур Міллер — чоло­вік Монро. Він прочитав сцена­рій і зумів переконати дружину в тому, що інші персонажі «не ро­зумніші» від Душечки, оскільки вони також не можуть розпізна­ти чоловіків, «замаскованих» у жінок…

На одну з головних чолові­чих ролей, красеня-саксофоніс­та Джо і Джозефіни, продюсери запросили оскароносного ак­тора, співака і музиканта Френ­ка Сінатру! Категорично проти його кандидатури виступив сам режисер. Вайлдер багато чув про нестерпний характер Сіна­три. Втім, великий Френк навіть не вважав за потрібне відгук­нутися на пропозицію (про що згодом шкодував). Тому моло­дий, але вже відомий Тоні Кертіс і з’явився на знімальному май­данчику фільму. Стати Дафною запропонували Джеку Леммону.

У фільмі не було складних по­становочних сцен, проте зніма­ли його з великими трудноща­ми. Причина була єдина: її ім’я Мерилін Монро. Секс-символ і «одна з найбільших комедій­них актрис свого часу» у житті була глибоко неврівноваженою, її зриви, депресії у Голлівуді до кінця 50-х вже стали легендар­ними. Запізнення на майданчик на дві-три години були для неї нормою, іноді вона пояснювала це тим, що заблукала дорогою на студію. З іншого — в ній про­кинувся диявольський перфек­ціонізм. Їй постійно здавалося, що вона щось зіграла не так, і потрібно перезняти сцену.

Мерилін Монро завжди носила зі собою віскі.

Сцени перезнімали десятки разів. Як пише біограф актри­си Дональд Спото, Монро мо­гла перервати сцену на півслові, не звертаючи уваги на увімкнені камери. Через неї Кертісу дове­лося протягом 42-х дублів над­кушувати ніжку курки, бо зірка не могла правильно зіграти сце­ну. Через це ж 47 дублів поспіль чоловіки стояли на високих під­борах, обливаючись потом під шовковими панчохами і наклад­ними бюстами. Це було під час зйомки епізоду, де Монро гово­рить одну просту фразу «Це я, Душечка». Вона плутала слова у цій короткій фразі.

Але це ще не був рекорд. Найлегендарнішою стала істо­рія про зйомки сцени, де сумна Душечка заходить у готельний номер, риється в ящиках столу і питає: «Де бурбон?». Монро по­стійно збивалася і казала: «Де віскі?», «Де пляшка?», «Де цу­керка (bonbon)?». Із «пляшкою» би зійшло, але Вайлдер пішов на принцип і вирішив домогти­ся від актриси тієї фрази, яка була у сценарії. Він поклав папі­рець зі словами «Де бурбон?» в ящик столу. Монро відкрила не той ящик. Тоді Вайлдер поклав папірці в усі ящики… Сцену зня­ли з 49-го дубля.

Знаменита фраза Тоні Керті­са «Цілувати Монро — все одно, що цілувати Гітлера» продикто­вана саме поведінкою Мерилін. Хоча, насправді, усе було тро­хи не так. Репортери перекрути­ли у своїх репортажах цю фразу. Під час зйомок любовної сцени з Мерилін Монро, як згадував пізніше Кертіс, у кімнаті було повно сторонніх людей. Натовп коментував кожен рух акторів у кадрі, все це не давало можли­вості зосередитися. І тоді Тоні Кертіс сказав журналістам, що почувається під їхніми погляда­ми, як у концтаборі. Ця фраза трансформувалася у висловлю­вання про «поцілунок Гітлера» і наступного дня з’явилася у всіх газетах.

Тоні Кертіс після смерті Мерилін Монро казав, що між ними був роман.

Через три роки після вихо­ду на екрани комедійної стріч­ки легендарної Монро не ста­ло. А через 50 років, 2009-го, Тоні Кертіс приголомшив публі­ку визнанням, що у нього з Ме­рилін був роман. Почалися сто­сунки у 1949 році, а на зйомках «У джазі тільки дівчата» отрима­ли друге дихання. На той час у кожного були сім’ї. І чоловіко­ві Монро Міллеру про все стало відомо. Під час розбірок, коли в кімнаті були чоловік, дружина і коханець, Монро раптово ого­лосила, що вагітна. Кертіс вирі­шив, що від нього (і так вважав усе своє життя), Міллер заявив, що бути такого не може. А ще він запропонував Кертісу три­матися від них з Монро якомога далі… Вагітність Мерилін закін­чилася викиднем.