День свого народження оголошував вихідним і «виставляв» робітникам...

Якось директор Інституту архітектури Львівської політехніки Богдан Черкес висловив таку думку: “Помилки, професійні невдачі можуть бути у будь-якій професії. Але особливо це небезпечно і прикро, скажімо, у медицині та архітектурі. Є багато сфер людської діяльності, де помилки можна виправити. А от в архітектурі те, що погано спроектовано і збудовано, буде стояти і муляти очі століттями, якщо через якийсь час само не завалиться...”.

Видатному львівському архітектору Івану Левинському (на фото) і тепер не було б соромно за кожну спроектовану і споруд­жену у Львові будівлю.

Назвемо лише деякі його споруди. Головний вокзал (тоді казали “двірець)”, готель “Жорж” ( у радянські часи “Інтурист”), Народний готель, колишня Промислова палата на проспекті Шевченка (нині тут обласна прокуратура), Єврейська лікарня на вулиці Раппопорта, Художньо-промисловий музей на проспекті Свободи (нині — Національний музей імені Андрея Шептицького). Щодо Львівського оперного театру, то цей унікальний об’єкт проектували і будували протягом трьох років кілька фірм, у тому числі Івана Левинського. Тут вперше у Галичині застосували залізобетонні конструкції. А ще під керівництвом Левинського був споруджений славно­звісний Пасаж Міколяша (тепер бачимо лише на фото, бо його зруйнувала німецька бомба у перший день війни), павільйон Галичина на Всесвітній виставці у Парижі. Зрозуміло, не всі споруди архітектора є шедеврами архітектури. Автори книги про Івана Левинського “Спадщина Великого будівничого” Анна Кос та Лілія Онищенко подали список об’єктів, зведених фірмою Левинського, - з адресами, часом спорудження. Усього 101 позиція. І це, може, не все. Автори взяли інформацію із доступних джерел. Особливо багато фірма спорудила житлових будинків. У той час Галичина у складі Австрійської імперії почала бурхливо розвиватися. До Львова почали приїжджати багато урядовців, спеціалістів, які потребували житла. Благо, для цього було чимало вільних земельних ділянок і робочих рук. Як архітектор Левинський розумів, що житлові будинки мають бути насамперед комфортними для проживання. Фірма не економила цеглу, укладаючи стіни. У будинках австрійського періоду взимку тепло, а влітку - прохолодно. При всьому тому архітектори і будівельники не забували і про зовнішній вигляд будови, її естетику... В архітектурній спадщині Левинського - і помпезні будівлі, і витончені розкішні вілли, зокрема на вулицях Котляревського, Генерала Чупринки. Ось як він сам висловив своє кредо будівничого: “Фантазія і форма повинні йти у парі з розсудливістю і матеріалом...”.

На міжнародній виставці в Одесі 1911 року львівську кераміку та будівельні вироби чужа держава Росія відзначила золотою медаллю «Императорского российского технического общества». Відтак російський ринок охоче імпортує продукцію фабрик Івана Левинського.

Проектував і будував Іван Левинський у різних стилях і техніках. Це наука для нинішнього покоління архітекторів і будівельників. Якою ж була непересічна постать цього архітектора, його непросте життя, його вдача, характер, стосунки з іншими людьми.

Деякі штрихи біографії. Народився 6 липня 1851 року у прикарпатському містечку Долина у сім’ї директора народної школи. Мама - німкеня, з Баварії. На сьомому році життя Іван Левинський втратив батька, і родина почала бідувати. Мати з дітьми у пошуках праці переїхала до Стрия. Після закінчення початкової школи у Стрию юнак без будь-якої матеріальної допомоги від родини продовжив навчання у Львівській цісарсько-королівській реальній школі. На життя підробляв репетиторством, перед тим був помічником дяка і мав за це невеличкі гроші. З 1868 року - студент будівельного відділення Львівської технічної академії. Студент Левинський демонструє глибокі знання з усіх предметів і особливо з математики. Він блискуче склав іспит з цього предмета дуже вимогливому і прискіпливому професорові Л. Жмурку — одному з найсильніших математиків у тодішній Австрії, почесному члену французької Сорбонни.

Майбутній мільйонер закінчив навчання 1874 року у великій матеріальній скруті... Але поступово розвивав свій будівельний бізнес, починаючи зі столярних, керамічних виробів, облицювальної плитки, кахельних печей... 1901 року Івана Левинського запросили на викладацьку роботу. Він очолив кафедру ужитково-колійового будівництва. 1903 року обирають професором будівельного відділення. Упродовж 1911-1914 років він — декан факультету архітектури Львівської політехніки.

Іван Левинський був не лише талановитим архітектором, а й, говорячи сучасною мовою, успішним менеджером будівельної справи. Починав свій бізнес з невеличкої майстерні, у якій трудилося 5 осіб. А напередодні Першої світової війни фірма Левинського налічувала до 1 тисячі працівників. Одна з його фабрик - на вулиці Генерала Чупринки. Будівля добре збереглася. У радянський час там виготовляли батарейки...

Коли російські війська 1914 року увійшли до Львова, Івана Левинського як неблагонадійного вислали вглиб Російської імперіїї, до Курська. Українська громада 1915 року добилася переведення архітектора до Києва.

Попри свої статки, Іван Левинський ніколи не хизувався своїм багатством.

Був щедрим меценатом, усіляко підтримував українські громадські організації, талановиту творчу молодь.

Усі, хто знав професора Івана Левинського, відзначали його доброзичливість. Його любили і студенти, і робітники. Між собою називали його “серденьком”, бо саме так він звертався до всіх, з ким спілкувався. “У стосунках з робітниками був чесний і справедливий, - цитуємо з книги Анни Клос і Лілії Онищенко, - дбав про побут робітників, їхнє здоров’я. Ще 1892 року на Львівській виставці будівельного промислу він власним коштом спорудив будинок, який так і назвали - “Будинок для робітника”. На сьогодні навіть професура не може собі дозволити влаштувати власне житло за подібним зразком...”.

Цікава і така деталь. День народження - 6 липня - Іван Левинський оголошував вихідним днем. А напередодні власноруч пригощав своїх робітників різними наїдками...

Як український патріот Іван Левинський дуже боляче пережив поразку Західно-Української Народної Республіки у війні з Польщею. Його фірму бойкотують. Нова польська влада відмовилася повернути фірмі ще австрійський борг. Наприкінці травня 1919 року Левинського позбавили посади професора Львівської політехніки. Серце не витримало. 4 липня видатний архітектор, головний будівничий Львова помер від інфаркту. Похований на Личаківському цвинтарі. На його гробівці викарбуваний напис: “Різьбив душі людей силою характеру, кров’ю серця, силою розуму”.