Партія скликала людей на Донбас, а футбольні судді стали неосудними...

Про що писала газета «Молодь України» 60 років тому/


Гортаю номери газети “Молодь України” за 1956 рік. Бачу багато чого в її публікаціях знайомого. Газета молодіжна — орган ЦК ЛКСМ України, про що свідчить її назва. У свої молоді роки цю газету читав майже постійно. Приваблювали фейлетони, сатиричні й гумористичні віршовані матеріали з карикатурами як відомих на той час авторів, так і молодих талантів. У поміч гурткам художньої самодіяльності друкували слова нових пісень з нотами, часто іноземних авторів, з перекладами обов’язково на українську мову. Відповідальним редактором газети “Молодь України” тоді був І. Семенець...

 

~

Пропонуючи вашій увазі деякі публікації, хронологічної послідовності автор цієї статті не дотримувався, побудувавши її групам за відповідною тематикою.

Звернув увагу на кілька інформацій “Лауреати міжнародних сталінських премій миру” — про нагороди іноземних громадян: Йозеф Вірт. Премія “За зміцнення миру між народами”. З 1914 року неодноразово обирався депутатом рейхстагу, а в 1921-1923 роках був рейхсканцлером Веймарської республіки. Виступав за розвиток мирних дружніх відносин між Німеччиною та її сусідами у різні часи, зокрема і після приходу до влади Гітлера. Норвезький пастор Рагнар Форбекк. Капелан собору в Осло. Слава і визнання прийшли до нього як до невтомного борця за мир. Пам’ятаю, громадяни СРСР на такі нагородження іноземців реагували негативно...

Стаття “Югославія — наш друг” (автор М. Славянов). “Нормалізація відносин між нашими країнами вже відіграла свою немаловажну роль у послабленні міжнародної напруженості в Європі...” — з інтерв’ю президента Югославії 

Й. Тіто в Парижі. На запитання, чи можуть покоління сподіватися, що з настанням нової “атомної епохи” вони зможуть уникнути міжусобного винищення (питання актуальне й сьогодні. — А. Ф.), Тіто відповів: “Я не вірю, що тепер можливі будь-які нові великі воєн­ні конфлікти... Треба докладати зусиль для мирного розв’язання всіх міжнародних спірних проблем...”. 

У 1956 році Тіто вперше після 1948 року приїжджав в СРСР, відвідав мавзолей Леніна — Сталіна. Але Сталіна Тіто вже ніколи не згадував... Нагадаємо, що відразу після Другої світової війни Тіто не захотів бути вассалом Сталіна. Лідера Югославії у радянських сатиричних журналах зображали як ката свого народу... Нормалізував відносини двох країн Микита Хрущов.

 

~

Тепер про пісні з нотами: під рубрикою “Пісні наших друзів” пісня “Діти вільного Китаю”, слова Го Мо-жо (переклад з китайської на українську). Го Мо-жо тоді часто бував в СРСР. Радянські керівники йому влаштовували урочисті зустрічі з виступами на честь “процветающего” Китаю комсомольців, піонерів, навіть дітей з дитячих садочків... Згодом між Радянським Союзом та Китаєм спалахне тривала ворожнеча і збройний конфлікт на острові Даманському.

У номері від 1 квітня слова і ноти англійської народної робітничої пісні “Про молот” (переклад з англійської на українську). В пісні такі слова: 

“Коли б мені молот!

Я бив би рано-вранці,

Я бив би в темні ночі

на весь рідний край...”. 

 

~

Не помилюся, якщо скажу, що саме про Донбас газета вмістила протягом 1956 року найбільше публікацій. Лише деякі назви: “Будувати шахти, друзі, вирушайте!”, “Їдемо у донецький край”, “Хто поїде в Донбас, не пошкодує”, “Стрічай, Донбас, сміливих і дужих”, “Партія кличе — ми їдемо в Донбас!”. Тепер ми відчуваємо наслідки такого масового нашестя пролетаріїв з різних куточків Радянського Союзу і переважно з Росії. Були там і галичани, але значно менше... А ось що писав Антон Чехов про Донбас: “ґрунт такий хороший, що коли посадити в землю голоблю, то через рік виросте тарантас...”. Попри це, і Донбас відчув жахливий Голодомор 1932-1933 років.

У статті “Про твоїх ровесників” фото обкладинки книжки нарисів Петра Інгульського “Заводські будні” героїня одного з нарисів “Олена Шелест — типова доля західноукраїнських юнаків та дівчат, які знайшли своє щастя в радянській сім’ї... Олена Шелест, яка щойно закінчила десятирічку, прийшла працювати на Миколаївський цементний завод... Олена стала помічником машиніста випалювального агрегату і навіть не думає про якусь іншу професію...”. Це була відверта апологетика радянської влади.

Газета вміщувала оголошення про прийом до шкіл ФЗН (фабрично-заводське навчання), переважно йшлося про школи будівельників і гірничої промисловості. По Україні було намічено прийняти 60 тисяч молодих людей. Скажімо, бурильників, прохідників, крипільників для шахт готували 10 місяців. Мій батько працював шахтарем і одного дня розповів, що в перший день практики в результаті обвалу загинули четверо юнаків одночасно. Для підготовки штукатурів і малярів у будівельні школи приймали дівчат 16-18 років. Усі учні перебували на державному забезпеченні (їх годували і видавали спецодяг), вони отримували оплату за роботи, виконані в процесі навчання. До ФЗН йшли переважно діти із незаможних родин у перші повоєнні роки.

Одна з публікацій — “Сьогодні комсомольські збори” — була присвячена організації проведення комсомольських зборів. Наведу цитату, яка може засвідчити, що в час хрущовської відлиги намагалися боротися з формалізмом у громадській і політичній роботі: “Одна тільки доповідь не вирішує долі зборів. Головне починається після слів “Хто бажає висловитися?”. Не треба заздалегідь готувати виступи товаришів. Така практика не сприяє розвитку активності членів ВЛКСМ, а тільки культивує “штатних промовців”...

У номері від 1 березня під заголовком “СРСР чудово створює технічні кадри” французька католицька газета “Круа” написала: “Економісти сперечаються про економічні перспективи СРСР... Але нам відомо, чого були варті досі більшість пророцтв економістів та їх суперечливі думки. Зрозуміло, що комуністичний світ має величезні ресурси. Проблема приведення їх в дію є проблемою кадрів, а ми знаємо, що СРСР чудово створює технічні кадри...”. Зазначимо, що у повоєнні роки комуністична ідеологія була доволі поширеною у Франції. Тільки незрозуміло, чому релігійна газета вирішила оцінювати якість технічних кадрів у безбожницькій державі...

 

~

Про культуру і спорт. У номері від 5 червня: “В Київ на гастролі прибув колектив Львівського російського драмтеатру Прикарпатського військового округу. Киянам показали п’єсу С. Смирнова “Крепость над Бугом”. Постановка спектаклю здійснена народним артистом України О. Максимовичем. В головних ролях виступили народні артисти України А. Аркадьєв, 

В. Дальський, заслужені артисти 

С. Маккавецький, В. Лебедєв та ін. Декорації за ескізами художника Г. Орлова, музика композитора О. Радченка. 

На екрани вийшов новий фільм “Педагогічна поема”. В ролі М. Горького артист Павло Кадочников. Виробницто Київської кіностудії художніх фільмів...

1 квітня — перші матчі команд класу “А” в 1956 році (зараз — вища ліга). До участі в змаганнях допущено 12 команд: московські “Динамо”, “Спартак”, ЦДРА (Центральний будинок Радянської Армії), “Торпедо” і “Локомотив”, а також команди “Динамо”, Київ, “Шахтар”, Сталіно (тепер Донецьк), “Зеніт”, Ленінград, “Динамо”, Тбілісі, “Трудові резерви”, Ленінград, “Будівельник”, Кишинів і Свердловського будинку офіцерів.

Перед початком футбольного сезону Всесоюзний комітет з фізкультури і спорту видав наказ, за яким призначення 11-метрового штрафного, визначення положення “поза грою” і правильність взяття воріт не можуть бути оскарженими. Судді наділені необмеженими правами. Їхні основні помилки не можуть бути опротестовані, а значить, футбольних суддів відгородили від критики... Щоправда, вболівальникам дозволяли дерти горло вигуками “Суддю — на мило!”.

У першій грі сезону “Динамо”, Київ з рахунком 3:2 виграло у футболістів Свердловського будинку офіцерів. 

8 червня товариський футбольний матч між київським “Динамо” і “Ударником” (Болгарія) на київському стадіоні імені М. С. Хрущова закінчився з рахунком 2:0. Голи забили в першому таймі кияни Михайло Коман і Віктор Фомін. Добре провели гру також Сергій Коршунов, Ернст Юст, Віталій Голубєв, Юрій Войнов, Георгій Граматикопуло, Віктор Терентьєв, Віктор Єрохін. Після матчу тренер “Ударника” А. Ковачев усміхнувся і сказав: “У футболі необов’язково завжди вигравати. З київськими футболістами і привітними глядачами ми подружилися ще краще...”.

17 червня. Стадіон ім. М. С. Хрущова. Товариський матч “Динамо”, Київ — “Андерлехт”, Брюссель. Суддя Г. Александрович (Польща). “Динамо”: Євген Лемешко, Віталій Соболєв, Віктор Єрохін, Тіберій Попович, Юрій Войнов, Ернст Юст, Георгій Граматикопуло, Вік­тор Терентьєв (Віктор Канєвський), Сергій Коршунов, Михайло Коман, Вік­тор Фомін.

Рахунок 2:1 на користь киян. Голи забили Г. Гранатикопуло і В. Фомін... Матч для бельгійського телебачення знімав Сіверін де Меєрсман — рибопромисловець, уболівальник “Андерлехта”. У Києві він представляв бельгійську пресу...