Переносять на собі страждання розіп’ятого Христа

Рани на тілі загадково відкриваються і самі собою зникають.

Одне з найнезбагненніших явищ — стигматизм, коли на тілі чоловіків та жінок дивним чином відкриваються кровоточиві виразки у тих місцях, де у розіп’ятого Ісуса Христа були рани від тернового вінця, списа і цвяхів... Залікувати їх не вдалося ще жодному лікареві! Вони так само загадково зникають, як і відкриваються. Чому так стається? Відповідь на це запитання уже упродовж восьми століть шукають вчені.

Загадка XIII століття

Степан Навроцький

Першою історичною особою, що носила на собі знаки страстей Христових і чий випадок був задокументований та визнаний Церквою, є італійський святий Франциск Ассізький. Рани на його тілі з’явилися у 1224 році під час свята Воздвиження Чесного Хреста. Згідно з легендою, напередодні святому Франциску явився янгол і п’ятьма променями світла висік на грудях, руках та ногах подвижника знаки. І потекла з них кров так само, як із ран Спасителя, коли кінцівки Ісуса Христа цвяхами прибили до хреста, а один із римських легіонерів ще й вдарив Його списом у бік. 

Надзвичайно відома стигматичка і покровителька Італії свята Катерина Сієнська, яка жила у XІV столітті.

Відтоді подібні випадки почали фіксувати у різних країнах. За вісім століть відомо про щонайменше чотири сотні стигматиків, більшість з яких були католиками (майже 70%). 

Саме слово «стигмата» має грецький корінь і означає «укол», «рубець», «пляма» або «знак». За часів Римської імперії воно мало дещо інше значення — ним іменувалося клеймо на тілі раба або злочинця. Але після того, як християнство поширилося в Європі, стигмами почали позначати лише рани, які отримав Христос під час страти. І з таким значенням слово вкоренилося у релігійному житті.

Відомо, що у людей-стигматиків рани бувають різної форми — від невеликих червоних плям до глибоких кровоточивих виразок, а в поодиноких випадках навіть наскрізних отворів. Найчастіше їх мають глибоко релігійні люди, які настільки переймаються ідеями християнства, що можуть відчувати не лише духовні переживання Спасителя, а й окремі фізіологічні моменти. У когось стигмати утворюються час від часу лише у п’ятницю (день розп’яття Ісуса Христа), а в неділю самі собою затягуються і кровотеча зупиняється. В інших виразки не зникають протягом довгих років. Також відомі випадки, коли рани з’являються на лобі, немов подряпини від тернового вінця, яким з насмішкою «коронували» Сина Божого перед стратою. Бувають і на спині у вигляді хреста чи слідів від батога, яким бичували Спасителя.

Цікаво, що такі рани завжди сочаться лише чистою кров’ю і ніколи не «гниють». У них не розмножується інфекція і їх неможливо загоїти відомими людині медикаментами.

Криваві сльози  і кривавий піт

Відомий стигматик й італійський святий XX століття, благодійний діяч та чернець ордену капуцинів Піо з П’єтрельчіни. У нього рани кровоточили упродовж 50 років! Вони відкрилися у 1918 році під час п’ятничної молитви перед Розп’яттям у монастирі Сан Джованні Ротондо і залишалися відкритими аж до смерті — 23 вересня 1968 року.

Його сучасницею була і Тереза Ней­ман, німецька селянка, яка теж мала стигмати. Її у 20-річному віці після травми хребта паралізувало. Поступово молода жінка не лише перестала ходити, а й почала втрачати зір. Батько привіз із Франції немічній доньці зображення святої Терези з Лізьє. І після молитов до неї бідолашна знову стає на ноги й починає бачити! У Страсну п’ятницю після одужання на тілі Терези вперше відкрилися рани. Відтоді вони з’являлися щочетверга вночі і зникали щонеділі. Весь цей час жінка спала, а коли прокидалася, була у надзвичайно бадьорому і піднесеному стані. Відомо також, що коли у неї відкривалися стигмати, то з очей котилися криваві сльози, а на шкірі було видно крапельки кривавого поту. Поступово Тереза відмовилася від їжі і води й споживала лише Святе Причастя. Так прожила сорок років! Вона доглядала чимале господарство й була повна сил та енергії. А ще жінка отримала здатність розмовляти древніми мовами, не вивчаючи їх, й розповідала, що бачить події, описані в Євангеліях. До неї щорjre на Великдень з’їжджалися тисячі паломників з усього світу.

Якщо раніше рани Ісуса Христа з’являлися здебільшого на жителях середземноморських країн, переважно Італії, то сьогодні серед носіїв стигматів є японці, корейці, американці, аргентинці та канадці. Відома історія 3-річної дів­чинки зі США Одрі Санто, яка після падіння у басейн залишилася прикованою до ліжка. Мати возила бідолашну по святих місцях. І в одному з них до малечі зійшла Матір Божа і попросила її стати «жертовною душею». Відтоді на тілі дівчинки почали відкриватися стигмати, а у ніч на Святу П’ятницю (перед Великоднем) паралізоване тіло набувало положення розіп’ятого Христа. Також ікони та фігурки святих, що стояли біля ліжка Одрі, починали мироточити. Вона прожила ще двадцять років і відійшла у вічність зовсім недавно, у 2007 році.

Вистраждані галичани

Настя Волошин

Найвідоміша українська стигматичка — Настя Волошин. Вона народилася 

27 жовтня 1911 року на території села Красне (сучасна Польща). Була одинадцятою дитиною у своїх батьків. Диво сталося, коли мала 24 роки. І теж у п’ятницю. Перша кривава рана відкрилася наприкінці червня на грудях дівчини. Друга — через день на правому плечі у формі хреста. До свята Успіння Пречистої Діви Марії, що припадає на 28 серпня, юнка вже мала стигмати на обох руках…

Після цього Настя вступила до чину святих василіянок у Львові й отримала ім’я Міріам. Особливість монахині не залишилася непоміченою «органами»? і в грудні 1949 року її було виселено на спецпоселення в Читинську область (Росія). Зі Сибіру вона звільнилася лише через сім років. Відтоді мешкала в різних містах і селах у родини, знайомих. В останні роки жила у селі Шпильчині Перемишлянського району Львівської області, де й померла у 1994 році. Похована на кладовищі у місті Бібрці під Львовом.

Подібні випробування випали на долю ще кількох жителів Львівщини. Стигматиками були Софія Гачинська зі села Пеняки Бродівського району, Євстахія Бохняк з Червонограда (як і Тереза Нейман з Німеччини, вона упродовж багатьох років нічого, крім Святого Причастя, не їла), Параскева Наконечна зі села Сулятичі Жидачівського району.

Єдиним відомим українцем-стигматиком серед чоловіків є Степан Навроцький. Він народився на Прикарпатті — у селі Залукві біля Галича. Був обдарований одночасно усіма Христовими ранами у 19 років після того, як його на нелегкий шлях стигматика благословив сам апостол Петро, що явився хлопцеві біля сільської каплички. Йому також відкрився дар передбачення, він впадав у транс (люди казали, що «завмирав» — серцебиття сповільнювалося і дихання ледь відчувалося — і проповідував). Після цього юнак переїхав до Львова. Був замордований невідомим злочинцем 1 квітня 1944-го, маючи лише 22 роки.

Стигматизм — феномен, який не піддається розгадці. Сучасні науковці схиляються до думки, що в його основі лежать ще не вивчені властивості людської психіки. Церковники з обережністю ставляться до нових випадків прояву на людському тілі ран Христа. А простий віруючий люд возвеличує стигматиків як Божих обранців.