Чи багато було правди у газеті «Правда Украины»?

Про що писала республіканська газета 70 років тому.


 Правда ніби на світі одна. А от “Правд” у колишньому Радянському Союзі було аж забагато. Окрім центральної “Правды” (за 3 копійки), були “Правда Украины”, «Львовская правда», «Московская правда», “Тамбовская правда”, не виключено, що свої “правди” мали і Жмеринка, і Бердичів, і, може, навіть Кацапетівка... У Радянському Союзі і совість була не одна. Пролетарська совість, партійна...

Гортаю пожовклу від часу підшивку російськомовної газети “Правда Украины” за 1945 рік, останній рік Другої світової війни.

 Звернув увагу на публікацію про перебування маршала Йосифа Броз Тіта у Москві. Він говорив про “близьку перемогу” радянського народу і називав Сталіна “геніальним вождем”. Сталін нагородив Тіта орденом Перемоги. Але вже від 1948 року Сталін і Тіто стали запеклими ворогами. Югославія не стала сателітом Радянського Союзу. Газети, журнали друкували карикатури на президента Югославії. Полюбляли зображувати цього “агента світового імперіалізму”, “палія війни” із сокирою у руках, з якої стікає кров... Конф­лікт між керівниками двох країн було вичерпано 1955 року під час візиту Микити Хрущова до Югославії.

***

Про цікаву знахідку писала газета. Під час окупації Києва німці викрали ключ від Києво-Печерської лаври. Його віднайшли у Берліні радянські офіцери. Ключ від цієї православної святині вручив керівнику радянської України Микиті Хрущову полковник Шевченко.

***

Незадовго до падіння Берліна і самогубства Гітлера газета писала про гризню між керівниками Третього рейху. Скажімо, у кишені Ріббентропа, окрім фальшивих документів, було знайдено “чолобитні” Черчіллю, Ідену Монтгомері з проханням про помилування. 9 травня вояки 7-ї американської армії захопили у полон найближчого поплічника фюрера Германа Герінга. Він заявив американському командуванню: “Гітлер - кретин, Геббельс - психопат, Ріббентроп - крадій. Хіба можна було з такими покидьками виграти війну?”.

***

Декому здається, що чутки, що Гітлер не покінчив життя самогубством, почали ширитися у пресі під час брежнєвського застою і горбачовської перебудови. Виявляється, відразу ж після 9 травня у газетах було опубліковано кілька версій про втечу Гітлера з окупованого Берліна до Аргентини. Міністр закордонних справ цієї країни Амегіно відкинув версію про те, що нібито Гітлер і Єва Браун висадилися на аргентинському узбережжі з підводного човна...

***

У вересні 1945 року заступник берлінського бургомістра доктор Карл Марон стверджував: “Адольф Гітлер - живий. Жоден із п’яти трупів, знайдених біля бомбосховища імперської канцелярії, не був трупом Гітлера...”.

Газета “Івнінг стар” з посиланням на агентство “Рейтер” розповіла, що, перебуваючи в Уелсі як військовополонений, заступник Гітлера по партії Рудольф Гесс припускав наявність таємних схованок і шляхів для втечі. За свідченнями доктора Плеве, учасника заколоту проти фюрера, Гітлер перед самим кінцем війни зробив собі пластичну операцію. Про всі ці версії писала “Правда Украины”. Можна припустити, що такі “вольності” преса дозволяла собі з огляду на те, що у партії в перший повоєнний рік у керівництва країни ще не доходили руки до всього, а компартійні цензори ще не встигли як слід “закрутити гайки”...

***

На початку липня 1945 року газета передрукувала велику статтю “Великий русский народ - выдающаяся нация” із центральної “Правды”. Наведу одну, але розлогу цитату: “Русс­кий народ повсюду — и в борьбе на фронтах Отечественной войны, и в самоотверженном труде — был той руководящей силой, которая заслужила всеобщее признание. Избранники украинского народа, собравшиеся на 7-ю сессию Верховного Совета Украинской ССР, выражая волю всего украинского народа, писали народу русскому: “Нам не страшны никакие испытания, ибо мы с тобой, с самой выдающейся нацией среди всех наций, входящих в состав Советского Союза, ибо мы непоколебимы в своей дружбе с тобой, в своей любви и уважении к тебе...». Хоч смійся, хоч плач. Особливо з огляду на те, які страждання приніс цей народ (і не тільки путінська верхівка!) на нашу українську землю! Грузин Сталін усіляко підкреслював керівну роль російського народу. 1945 року у колі командувачів фронтами вождь проголосив перший тост “за великий русский народ”.

***

У номері за 20 вересня 1945 року неабияку цікавість викликало фото нової моделі легкового автомобіля “Победа”. Серійний випуск цього авто розпочнеться на Горьковському автозаводі 1946 року. Але завдання на розробку нового авто колектив отримав ще 1943 року, після успішного завершення Сталінградської битви. Модель авто оглянув сам Сталін, він і дав назву машині. Всього було випущено 235 тисяч таких автомобілів. “Победа” відзначалася дуже міцним кузовом, витримувала найгірші дороги. На сто кілометрів пробігу витрачала 11 літрів пального. Зараз любителі ретро-авто високо цінують “Победу”.

***

Завершимо огляд “Правды Украины» заміткою про легендарний футбольний матч 22 листопада 1945 року між командою “Динамо” (Москва) і англійським клубом “Арсенал”. Деякі гравці “Арсенала” тоді перебували в окупаційній зоні на території Німеччини та Австрії. Газета “Дейлі експрес” самокритично визнавала, що проти “Динамо” фактично грав не “Арсенал”, а збірна Англії, яка складалася із 7 команд. З рахунком 4:3 перемогли москвичі. До початку “холодної війни” залишався рік...